Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 31.03.2026 р. № 1878/ІПК/99-00-04-03-03 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення             Товариства на отримання індивідуальної податкової консультації щодо визначення суми доходу  платником єдиного податку третьої групи при відшкодуванні комунальних послуг та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство є платником єдиного податку третьої групи та здає в оренду ремонтно-складські  приміщення. Орендар використовує  електроенергію на суму понад 250 000 грн/місяць. Договір на постачання  електричної енергії підписаний між виконавцем комунальної послуги (Обленерго) та Товариством - власником приміщення. Укладення договору між виконавцем комунальної послуги та Орендарем  неможливо. Орендодавець та Орендар  склали між собою договір про те, що Орендар має сплачувати за спожиту  електроенергію виконавцю комунальної послуги.

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступного питання:

Чи будуть суми, які сплачує Орендар безпосередньо виконавцю комунальної послуги на особовий рахунок  Орендодавця входити в дохід  Орендодавця та підлягати оподаткуванню 5 % та 1% або за іншими відсотками?

Щодо зазначеного питання.

Товариством до звернення не надано достатньої інформації щодо договірних відносин між орендарем та орендодавцем на предмет сплати спожитої електроенергії безпосередньо виконавцю комунальної послуги, тому відповідь надається відповідно  до загальних норм Кодексу.

Правове регулювання господарських відносини, зокрема, укладання договорів оренди регулюється Цивільним кодексом України (далі - ЦКУ).

Найм (оренда) визначено главою 57 ЦКУ.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦКУ за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762 ЦКУ).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Підпунктами 14.1.36 пунктом 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність – діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Складовою частиною господарської діяльності з нерухомим майном є як придбання власником такого майна певних товарів та отримання ряду послуг, пов'язаних з необхідністю утримання такого майна (комунальні послуги, тощо), сплата податків, пов'язаних з рухомим/нерухомим майном, так і перенесення вартості таких витрат на вартість готової продукції чи послуг, в тому числі і формування з урахуванням таких витрат розміру орендної плати за рухоме/нерухоме майно.

Пунктом 5 частини першої ст. 1 Закону України від 09 листопада 2017 року                    № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон № 2189) визначено, що житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з частиною першою статті 12  Закону № 2189 надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (частина перша статті 13 Закону № 2189).

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач) (частина друга статті 12 Закону № 2189).

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг                   є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель, виконавці комунальних послуг.

При цьому, індивідуальний споживач – це зокрема, юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об’єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої статті 1 Закону                 № 2189).

Виконавець комунальної послуги – це суб’єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2189).

Комунальні  послуги – послуги з постачання та  розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2189).

Особливості застосування спрощеної системи визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Відповідно до підпункту 2 пункту 292.1 статті 292 Кодексу визначено, що доходом платника єдиного податку для юридичних осіб є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3  статті 292 Кодексу.

Пунктом 292.4 ст. 292 Кодексу визначено, що у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

Пунктом 292.13 статті 292 Кодексу зазначено, що дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 Кодексу з урахуванням положень статті 44 Кодексу.

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (пункт 292.6 статті 292 Кодексу).

Разом з тим, відповідно до пункту 291.6 статті 291 Кодексу платники єдиного податку першої - третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі - готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей).

Юридичні особи - платники єдиного податку третьої групи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пунктів 44.2, 44.3 статті 44 цього Кодексу (пункт 296.1 статті 296 Кодексу).

Такий облік ведеться за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу (абзац другий пункту 44.1 статті 44 Кодексу).

Склад та порядок формування собівартості наданих послуг з оренди та облік отриманого відшкодування (компенсації) комунальних платежів має визначатися орендодавцем в обліковій політиці із врахуванням принципу превалювання сутності над формою та згідно з вимогами Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - П(С)БО 16), та пунктів 10 - 14 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (далі - П(С)БО 15), які визначають порядок визнання доходів та витрат від надання послуг.

Враховуючи зазначене та з урахуванням змісту звернення, якщо орендодавець на підставі договору з орендарем буде безпосередньо платити виконавцю комунальні послуги за електроенергію на особовий рахунок орендаря, то операція з  оплати електроенергії розглядатиметься як виконання обов'язку з оплати таких послуг іншою особою, адже Орендар виконує обов'язок, який повинен виконати власник приміщення - індивідуальний споживач, якою з виконавцем комунальної послуги укладено відповідний договір про постачання електроенергії.

Тому, якщо за умовами договору сплата комунальних платежів здійснюється орендарем окремо від орендної плати у вигляді відшкодування витрат орендодавця на сплату комунальних послуг, то сума таких коштів включається до складу доходу платника єдиного податку третьої групи та оподатковуються за обраною ставкою єдиного податку, встановленою Кодексом для такого платника єдиного податку.

Оскільки, що Товариство є  платником єдиного податку третьої групи, який  відповідно до норм Кодексу не може отримувати дохід в іншій формі, ніж грошова, сплата Орендодавцем за електроенергію безпосередньо виконавцю комунальної послуги є частиною доходу, яку отримає Товариство – власник приміщення у вигляді погашення його зобов’язання з оплати комунальних послуг, що не є грошовою формою розрахунків між Товариством та орендарем, так як Товариство – платник єдиного податку третьої групи безпосередньо не отримує кошти — він отримує погашення іншою особою його зобов'язань.

Тобто, погашення зобов’язання з оплати комунальних послуг є частиною оплати за оренду приміщення та є способом розрахунку у негрошовій формі, що не дає право Товариству перебувати на спрощеній системі оподаткування відповідно до пункту 291.6 статті 291 Кодексу.

У разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу (крім платників єдиного податку третьої групи - електронних резидентів (е-резидентів), платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків, платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом (підпункт 4 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Кодексу).

Відповідно до підпункту 2 пункту 293.5 статті 293 Кодексу до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж зазначений у главі 1 розділу XIV Кодексу, ставка єдиного податку для платників третьої групи (юридичні особи) встановлюється у подвійному розмірі ставок, визначених пунктом 293.3            статті 293 Кодексу.

Відповідно до статті 36 Кодексу платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатися з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Кодексу).