Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 01.04.2026 р. № 1904/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (  )
(далі – Нотаріальна контора) від (   ) щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Нотаріальною конторою оформляється спадщина після померлого громадянина України, який проживав протягом останніх дванадцяти років на постійній основі та працював за межами України і перетинав державний кордон України останній раз до 2022 року.

Таким чином, Нотаріальна контора просить надати індивідуальну податкову консультацію  з питань:

1. Чи вважається така особа податковим резидентом України (нерезидентом) України?

2. Чи підлягають в Україні оподаткуванню доходи або майно, що залишилось після смерті зазначеної особи, зокрема у зв’язку з оформленням спадщини на нерухоме майно в Україні, що належало померлому?    

3. Чи підлягає оподаткуванню в Україні отримання права власності на частку у спільному майні подружжя в результаті видачі нотаріусом свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на нерухоме майно в Україні, в тому числі й для дружини померлого, яка на постій основі проживає та працює за кордоном?   

Щодо питання першого

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Водночас місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні (абзац другий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності

Водночас, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи. (п.п. «в»         п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Таким чином, якщо громадянином дотримані критерії, визначені абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то така особа  може бути визнана резидентом України.

Разом з тим, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

При цьому зауважуємо, що до повноважень контролюючого органу не відноситься функція визначення резидентського статусу фізичної особи, тобто фізична особа самостійно визначає його на підставі п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Щодо питання другого та третього

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб встановлено розділом IV Кодексу, згідно з п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є, зокрема фізична особа – резидент/нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п.п. 162.1.1 та п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 Кодексу).

Згідно зі ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування:

резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу);

нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні (п.п. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу).

Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, визначено п. 170.10 ст. 170 Кодексу, відповідно до п.п. 170.10.1 якого доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV Кодексу для нерезидентів).

Відповідно до 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід у вигляді вартості успадкованого майна чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом ІV Кодексу.

Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, визначено ст. 174 Кодексу, якою встановлено декілька ставок для оподаткування доходів платника податку, одержаних у вигляді спадщини, зокрема залежно від ступеня споріднення спадкоємця зі спадкодавцем та їх резидентського статусу.

Об’єкти спадщини платника податку з метою оподаткування визначено п. 174.1 ст. 174 Кодексу.

При цьому за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб оподатковуються, зокрема, об’єкти спадщини, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення (п.п. «а» п.п. 174.2.1 п. 174.2 cт.174 Кодексу).

Згідно з п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

При цьому п.п. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п.п. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Водночас за ставкою 18 відс., визначеною у п. 167.1 ст. 167 Кодексу, оподатковуються будь-які об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем від спадкодавця – нерезидента, та будь-які об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем – нерезидентом від спадкодавця – резидента (п.п. 174.2.3 п. 174.2 ст. 174 Кодексу).

Також вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить 5 відсотків об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку (військового збору) до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину (п. 174.3 ст. 174 Кодексу).

Враховуючи зазначене, дохід у вигляді вартості успадкованого майна, отриманий фізичною особою – резидентом від спадкодавця – резидента першого ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за нульовою ставкою податку. При цьому зазначений дохід не є об’єктом оподаткування військовим збором.

Разом з тим, дохід у вигляді вартості успадкованого майна, отриманий фізичною особою – резидентом/нерезидентом від фізичної особи – нерезидента, або фізичною особою - нерезидентом від фізичної особи – резидента, незалежно від ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором за ставкою 5 відсотка.

Водночас відповідно до абзацу першого ст. 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон № 3425) нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом № 3425, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Статтею 43 Закону № 3425 передбачено, що при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється, зокрема, за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», національним паспортом іноземця або документом, що його замінює.

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребувати від фізичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (ст. 4, 46 Закону № 3425).

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.