Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 25.03.2026 р. № 1766/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «_____ БАНК «_______» (далі – Банк) щодо окремих питань оподаткування податком на прибуток підприємств операцій за участі неприбуткових організацій, в доповнення до наданої індивідуальної податкової консультації від 18.03.2026 № 1601/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Згідно із зверненням Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги, а також здійснювати іншу діяльність, визначену Законом України            від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (зі змінами) (далі –  Закон № 2121), як у національній, так і в іноземній валюті.

Для проведення господарської діяльності та надання послуг Банк укладає договори відповідно до діючого законодавства України. Так, Банком укладаються депозитні (вкладні) договори. При цьому передбачається, що Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. При відкритті банківського рахунку за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, Банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку або законом.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з такого запитання:

чи виникають у Банку різниці, що збільшують фінансовий результат  до оподаткування відповідно до п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, за договором банківського вкладу (депозиту), договором банківського рахунку, що укладено з неприбутковою організацією, внесеною до Реєстру неприбуткових установ та організацій (крім бюджетної установи), на суму 30 відсотків нарахованих процентів за вище зазначеними договорами у разі, якщо сума витрат банку перевищує 25 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом             на 1 січня звітного (податкового) року?

Із врахуванням позиції, погодженої із Міністерством фінансів України, повідомляємо таке.

Підпунктом 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу встановлено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у п. 140.2 та п.п. 140.5.6  п. 140.5 ст. 140 Кодексу, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 цього Кодексу), придбаних, зокрема, у неприбуткових організацій, внесених до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого придбання, крім випадків, коли сума вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг, придбаних у таких організацій, сукупно протягом звітного (податкового) року не перевищує           25 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, та крім бюджетних установ, Накопичувального фонду, недержавних пенсійних фондів і неприбуткової організації, яка є об’єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об’єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону.

Норми п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу застосовуються за результатами податкового (звітного) року.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121 вкладом (депозитом) вважаються кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з положеннями ст. 47 Закону № 2121 банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.

До банківських послуг належать:

1) залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, від необмеженого кола осіб;

2) відкриття та ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу);

3) надання коштів та банківських металів у кредит за рахунок залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від власного імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, за договором банківського вкладу (депозиту):

неприбуткова установа є вкладником;

банк є стороною, яка приймає кошти, користується та сплачує відсотки за користування залученими коштами.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша ст. 1058 розділу 3 «Банківський вклад» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою ст. 4 Закону України від 14 грудня 2021 року  № 1953-ІХ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (зі змінами) (далі – Закон № 1953) залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, є одним із видів фінансових послуг.

Фінансова послуга – це операція або декілька операцій, пов’язаних однією правовою метою, з фінансовими засобами, що здійснюються в інтересах інших осіб, ніж надавач такої фінансової послуги, а також послуги, прямо визначені спеціальними законами як фінансові послуги (п. 64 частини першої ст. 1  Закону № 1953).

Відповідно до п. 33 частини першої ст. 1 Закону № 1953 надавач фінансових послуг – це фінансова установа, а у випадках, прямо визначених спеціальними законами, – інша юридична особа або філія іноземної юридичної особи, яка має право надавати фінансові послуги відповідно до цього Закону та спеціальних законів.

Згідно зі статтями 13, 14 Закону № 1953 надавати фінансові послуги мають право фінансові установи та інші особи, які отримали відповідну ліцензію (ліцензії), крім випадків, передбачених частинами третьою – п’ятою ст. 13 цього Закону та спеціальними законами. Фінансові установи мають право надавати фінансову послугу із залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, від необмеженого кола осіб, виключно у випадках, встановлених Законом № 1953 та спеціальними законами.

Враховуючи вищезазначене, послуга із залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, є фінансовою послугою, яку можуть надавати виключно фінансові установи (не тільки банки), які отримали відповідну ліцензію. На підставі відповідного договору вкладу надавачі надають послугу вкладнику із зберігання, обліку коштів, виплати відсотків, які є платою за користування коштами.

Тобто фінансову послугу із залучення коштів надає фінансова установа (банк) як надавач фінансової послуги, а неприбуткова організація є отримувачем фінансової послуги. Специфіка в тому, що фінансові установи надають послугу, але при цьому несуть витрати, сплачуючи проценти отримувачу цієї послуги, оскільки за депозитним договором банк надає послугу вкладнику (неприбутковій установі) із зберігання, обліку коштів, виплати відсотків, а відсотки, які банк сплачує неприбутковій установі, не є платою за послугу, а є платою за користування коштами (умовно, отриманою банком процентною позикою).

З огляду на викладене вище, операції із розміщення коштів неприбутковою організацією на депозитному рахунку в банківській установі не можуть вважатись послугами, що надаються такою організацією на користь банківської установи і, відповідно сплата такою банківською установою процентів на користь такої неприбуткової організації не регулюється положеннями                      п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу. Те ж саме стосується операцій за договором банківського рахунку, що укладено банком із неприбутковою організацією.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).