Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 06.04.2026 р. № 2006/ІПК/99-00-07-05-02 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань.

1. «Чи може платник податків для цілей підтвердження фактичного отримання паливно-мастильних матеріалів (далі – ПММ) на АЗС замінити чек, роздрукований на реєстраторі розрахункових операцій (далі – РРО) постачальника, на чек РРО, як витяг з особистого кабінету на веб-сайті постачальника або електронного кабінету платника податків на звичайному паперовому носії?

2. Чи буде достатньо для підтвердження господарської операції з отримання ПММ таких документів: належно оформленої зведеної видаткової накладної з обов’язковим вказанням всіх необхідних реквізитів первинного документа, підписаної відповідальними особами з проставлянням печатки; доданої розшифровки до зведеної видаткової накладної з вказанням місця, дати, часу та обсягів заправлених літрів по кожній паливній картці; чек РРО, як витяг з електронного кабінету платника податків на звичайному паперовому носії?».

Щодо питання 1

Правові засади застосування РРО та програмних РРО (далі – ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено у Законі України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265). Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до статті 2 Закону № 265 розрахунковий документ – це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій із видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених у Законі № 265, зареєстрований у встановленому порядку РРО або ПРРО, чи заповнений вручну.

Електронний розрахунковий документ – це:

а) документ, створений РРО, який переведено у фіскальний режим роботи, у момент проведення розрахункової операції, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити розрахункового документа за встановленою формою;

б) документ, створений ПРРО у момент проведення розрахункової операції та зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу із присвоєнням йому фіскального номера фіскальним сервером контролюючого органу або присвоєнням йому фіскального номера із діапазону номерів, сформованих фіскальним сервером, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити розрахункового документа за встановленою формою.

У пункті 1 статті 3 Закону № 265 передбачено, що проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених у Законі № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Використання ПРРО при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється.

Водночас відповідно до вимог пункту 2 статті 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання зобов’язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі «Інтернет», при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО, QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Форми і зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, які в обов’язковому порядку мають надаватися особам, які отримують або повертають товар, отримують послуги або відмовляються від них, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі «Інтернет», визначені у Положенні про форму та зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350 (зі змінами) (далі – Положення № 13).

Фіскальний касовий чек на товари (послуги) – це розрахунковий документ / електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ), РРО або ПРРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги) (пункт 1 розділу II Положення
№ 13).

Слід зазначити, що згідно з підпунктом 14.1.278 пункту 14.1 статті 14 Кодексу Система обліку даних РРО (далі – СОД РРО) – це інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних РРО та ПРРО (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених РРО та ПРРО), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів.

Користувачам-покупцям (споживачам) через Електронний кабінет, що функціонує відповідно до статті 42¹ Кодексу, забезпечується можливість контролю справжності та достовірності розрахункових документів, що зберігаються в СОД РРО.

Порядок функціонування СОД РРО визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У наказі Міністерства фінансів України від 08.10.2012 № 1057, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 17.10.2012 за № 1743/22055 (зі змінами) затверджено, зокрема, Вимоги щодо створення контрольної стрічки в електронній формі у реєстраторах розрахункових операцій, програмних реєстраторах розрахункових операцій та модемів для передачі даних, Порядок передачі інформації від реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій дротовими або бездротовими каналами зв’язку до органів Державної податкової служби України, а також Порядок функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій.

Відповідно до зазначених вимог та порядків пакети даних РРО, що передаються до СОД РРО у такому вигляді, в якому дані сформовані РРО, перед передачею до системи захищаються від підміни та модифікації.

За результатами аналізу положень Закону № 265 та Положення № 13 паперова та електронна форми розрахункових документів є рівнозначними та можуть бути одним із документів, що підтверджують факт придбання ПММ, але не їх використання.

Водночас відповідно до Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» копією електронного документа на папері є його візуальне відтворення, засвідчене в порядку, встановленому в законодавстві.

Достовірність фіскальних чеків, отриманих під час придбання ПММ та створених відповідно до вимог законодавства, можна перевірити за допомогою спеціального сервісу ДПС, розміщеного у відкритій частині Електронного кабінету.

Щодо питання 2

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 стаття 1 Кодексу).

Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Кодексу платник податків зобов’язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому в податковому та митному законодавстві, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та  зборів,  забезпечувати збереження документів, пов’язаних із виконанням податкового обов’язку, протягом строків, установлених у Кодексі.

Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Кодексу відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несе платник податків, крім випадків, визначених у Кодексі.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, встановлено у статті 44 Кодексу.

Для цілей оподаткування відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено у законодавстві.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені в абзаці першому пункту 44.1 статті 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший пункту 44.2 статті 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено в Законі України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі – Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 під поняттям первинного документа розуміється документ, який містить відомості про господарську операцію, а господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У частині п’ятій статті 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них із додержанням єдиних засад, встановлених у Законі № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.

Керівник підприємства відповідно до статті 6 Закон № 996 зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (стаття 9 Закону № 996).

Зокрема, відповідно до частини другої статті 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлює Національний банк України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п’ята статті 9
Закону № 996).

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (зі змінами) (далі – Положення № 88).

У пункті 2.1 глави 2 Положення № 88 визначено, що для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Водночас відповідно до пункту 85.2 статті 85 Кодексу платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

До переліку документів, що підтверджують господарські операції платників податків, зокрема, належать: договір постачання, видаткова накладна, акт приймання-передачі, інші документи, які містять реквізити, що дають змогу ідентифікувати постачальника та отримувача пального, його найменування та обсяги, код згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, а також інші дані, необхідні для ідентифікації відповідної господарської операції.

Отже, з урахуванням специфіки операцій із придбання ПММ за паливними картками відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996 такі господарські операції можуть підтверджуватися належним чином оформленими видатковими накладними та/або актами приймання-передачі, а також іншими первинними та розрахунковими документами, у тому числі фіскальними чеками, створеними відповідно до вимог законодавства.

Слід зазначити, що наявність у платника податків фіскального чека підтверджує факт придбання ПММ, однак сам по собі такий чек не є документом, що підтверджує факт його використання у господарській діяльності.

При цьому зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга
статті 6 Закону № 996).

У Положенні про Міністерство фінансів України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Отже, питання порядку оформлення первинних документів за операціями з придбання ПММ належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Водночас інформуємо, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу.