Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.04.2026 р. № 2056/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення (    ), щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні повідомив, що є фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку другої групи, а також є одним із засновників адвокатського об’єднання, яке є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків.

При цьому платник податків планує у 2026 році як фізична особа – підприємець укласти з адвокатським об’єднанням договір про надання юридичних послуг та отримувати на свій підприємницький рахунок кошти за надання вказаних послуг.

В зв’язку з чим платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію щодо податкових ризиків для фізичної особи – підприємця та для адвокатського об’єднання за вищезазначених обставин.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Частиною першою ст. 20 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року № 1798-ХІІ визначено, зокрема, що комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами – підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.п. 14.1.221 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий ризик (комплаєнс-ризик) - ймовірність невиконання платником податків податкового обов’язку щодо взяття його на облік як платника податків, реєстрації платником окремих видів податків, подання (своєчасного подання) податкової звітності, декларування (повного декларування), сплати (своєчасної та повної сплати) платником податків податкових зобов’язань, інших податкових обов’язків, невиконання платником податків іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076), ст. 1 якого визначено, що адвокат – це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом № 5076.

Адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Частиною третьою ст. 4 Закону № 5076 визначено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Адвокатське об’єднання – це юридична особа, створена шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша ст. 15 Закону № 5076).

Таким чином, фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватися фізичною особою – підприємцем.

Разом з тим згідно з нормами Закону № 5076 та Кодексу для фізичної особи, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, не передбачено обмежень щодо одночасного здійснення підприємницької (відмінної від адвокатської) діяльності, не забороненої законом, у разі реєстрації такої особи підприємцем.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені главою 1 розділу XIV ПКУ.

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Разом з тим, не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання фізичні особи - підприємці, які здійснюють види діяльності, перелік яких зазначений у п. 291.5 ст. 291 ПКУ та які не дають права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Таким чином, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи має право здійснювати діяльність з надання послуг (відмінних від адвокатських) платникам єдиного податку та/або населенню, за умови дотримання вимог та з урахуванням обмежень, визначених главою 1 розділу XIV ПКУ.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.