Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.04.2026 р. № 2060/ІПК/99-00-04-01-04 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення ТОВ …          (далі – Товариство) щодо отримання індивідуальної податкової консультації з плати за землю та, керуючись статтею  52 Податкового кодексу України         (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Товариство поінформувало, що є власником нежитлових приміщень        (далі – Приміщення), розташованих на земельній ділянці, право власності або право оренди на яку не оформлено (далі – Ділянка). Відомості в Державний земельний кадастр (далі – Держкадастр) щодо Ділянки не вносилися.

Товариство без надання підтверджуючих документів права власності на Приміщення та інформації щодо вжитих заходів стосовно оформлення землевпорядної документації на Ділянку та її сформованості як об’єкту цивільних прав у розумінні статті  79ˡ Земельного кодексу України                       (далі – Земельний кодекс), посилаючись на узагальнюючу податкову консультацію з деяких питань оподаткування платою за землю, затверджену наказом Міністерства фінансів України від  06.07.2018 № 602, просить надати роз’яснення щодо нарахування земельного податку за Ділянку.

Принцип платності використання землі в Україні, передбачений статтею  206 Земельного кодексу, реалізовано у Кодексі у двох формах плати за землю: земельного податку, який сплачується власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачами, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; орендної плати, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункти  14.1.72, 14.1.136, 14.1.147 пункту  14.1 статті  14, пункт  269.1 статті 269 Кодексу).

Підставою для нарахування земельного податку є, зокрема, дані Держкадастру, дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (підпункти «а», «б» пункту  286.1 статті  286 Кодексу), а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт  288.1 статті  288 Кодексу).

Право власності, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, які оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті  125, 126 Земельного кодексу).

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт  287.1 статті  287 Кодексу).

Земельним законодавством визначено порядок набуття прав власності або користування земельними ділянками, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), право власності на які набули окремі суб’єкти цивільних відносин.

Зокрема, відповідно до частини сьомої статті  120 Земельного кодексу документи, що підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об’єкт незавершеного будівництва, є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт.

Якщо об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об’єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об’єкта нерухомого майна зобов’язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об’єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 Земельного кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею  122 Земельного кодексу, зобов’язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому Земельним кодексом (абзаци перший, другий частини одинадцятої статті  120 Земельного кодексу).

Отже відповідно до вимог земельного законодавства, у зв’язку з володінням Приміщеннями Товариством здійснюється фактичне користування Ділянкою.

Згідно з реєстраційними даними у Товариства на праві власності перебувають Приміщення (склади, цехи) з 2017 року, тому Товариство зобов’язане у порядку і строки, встановлені статтею 120 Земельного кодексу, звернутися до органу місцевого самоврядування щодо передачі йому у власність або у користування Ділянку.

Враховуючи те, що Товариство не зареєструвало право власності або право користування Ділянкою, то Товариство не може вважатися платником плати за землю у розумінні статті  269 Кодексу до моменту виникнення відповідного речового права на Ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Держкадастрі, у порядку визначеному законом.

Проте земельним законодавством передбачена відповідальність за ухилення осіб від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них (пункт  «ї» частини першої статті  211 Земельного кодексу).

Оскільки контроль за дотриманням земельного законодавства та справляння плати за землю належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (стаття  33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), то органи місцевого самоврядування, які реалізують свої владні повноваження на відповідній території, на якій розташовані земельні ділянки, що використовуються без правовстановлюючих документів, керуючись нормами статей   377, 1214 Цивільного кодексу України, статей  120, 125, 126 та 206 Земельного кодексу, мають право порушити питання про компенсацію завданої шкоди (статті  1166, 1167 Цивільного кодексу України) землекористувачами (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування ними, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності.

Проте компенсація у формі недоотриманої органом місцевого самоврядування орендної плати за землю або у формі компенсації (відшкодування) витрат на сплату плати за землю іншими юридичними особами немає ознак податкового платежу у розумінні Кодексу.

З огляду на викладене, Товариству доцільно звернутися до органу місцевого самоврядування щодо врегулювання питання плати за землекористування до оформлення речового права на Ділянку.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт  52.2 статті  52 Кодексу).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ця  індивідуальна  податкова  консультація  діє  до  зміни/втрати  чинності  норм  законодавства,  щодо  яких  надано  індивідуальну  податкову  консультацію.