Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.04.2026 р. № 2061/ІПК/99-00-04-01-04 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення Товариства з обмеженою відповідальністю …..(далі – Товариство) щодо отримання індивідуальної податкової консультації з плати за землю та, керуючись статтею  52 Податкового кодексу України (далі − Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Товариство поінформувало, що є власником нерухомого майна (торгові центри, магазини окремі будівлі чи вбудовані частини будівель тощо)          (далі – Об’єкти нерухомості), які розташовані на земельних ділянках             комунальної власності (далі – Ділянки), що належать Київської міській раді (далі – Рада), або перебувають у використанні інших підприємств. Право власності та/або право користування Ділянками Товариством не оформлені належним чином і не зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Товариство без надання підтверджуючих документів щодо права власності на Об’єкти нерухомості та інформації щодо вжитих заходів стосовно оформлення землевпорядної документації на Ділянки та їх сформованості як об’єктів цивільних прав у розумінні статті  79ˡ Земельного кодексу України      (далі – Земельний кодекс) та, посилаючись на чинне законодавство, просить надати роз’яснення щодо виникнення у нього податкового зобов’язання з плати за землю (в будь-якій формі) за Ділянки, право власності та/або право користування на які Товариством не оформлено та чи вважається Товариство платником плати за землю у розумінні статті  269 Кодексу.

Кодексом передбачено реалізацію принципу платності користування землею (статті  206 Земельного кодексу) у двох формах плати за землю: земельного податку, який сплачується власниками власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачами, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, та орендної плати, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункти  14.1.72, 14.1.136, 14.1.147 пункту  14.1 статті  14, пункт  269.1 статті  269, пункт  288.1 статті  288 Кодексу).

Підставою для нарахування земельного податку є, зокрема, дані Державного земельного кадастру (далі – Держкадастр), дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (підпункти «а», «б» пункту  286.1 статті  286 Кодексу), а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт  288.1 статті  288 Кодексу).

Право власності, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, які оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті  125, 126 Земельного кодексу).

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт  287.1 статті  287 Кодексу).

Земельним законодавством визначено порядок набуття прав власності або користування земельними ділянками, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), право власності на які набули окремі суб’єкти цивільних відносин.

Зокрема, відповідно до частини сьомої статті  120 Земельного кодексу документи, що підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об’єкт незавершеного будівництва, є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт.

Якщо об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об’єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об’єкта нерухомого майна зобов’язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об’єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 Земельного кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею  122 Земельного кодексу, зобов’язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому Земельним кодексом (абзаци перший, другий частини одинадцятої статті  120 Земельного кодексу).

У разі якщо Об’єкти нерухомості розташовані у багатоквартирних будинках (далі – Будинки, Будинок), то слід зауважити, що відповідно до пункту  6 статті  1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі – Закон) та частини другої
статті  382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у Будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна Будинку. Спільним майном Будинку є серед іншого право на земельну ділянку, на якій розташований Будинок та його прибудинкова територія, у разі виконання державної реєстрації таких прав.

Таким чином, речове право на земельну ділянку під Будинком, враховуючи її прибудинкову територію, виникає з моменту державної реєстрації.

Частинами першою та другою статті  42 Земельного кодексу визначено, що земельна ділянка, на якій розташований Будинок, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельна ділянка, на якій розташований Будинок, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у Будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам Будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Товариство як власник Об’єктів нерухомості, що розташовані у Будинках, свої зобов’язання в частині дотримання принципу платного використання землі має реалізовувати в межах Цивільного кодексу України через особи – інші підприємства, у використанні яких знаходяться Ділянки, та яким делеговано (або будуть делеговані) повноваження щодо здійснення державної реєстрації прав на такі Ділянки, та у яких з моменту здійснення державної реєстрації права на Ділянки виникнуть податкові зобов’язання з плати за землю.

З огляду на зазначене, відповідно до вимог земельного та цивільного законодавств, у зв’язку з володінням Об’єктами нерухомості Товариством здійснюється фактичне користування Ділянками (їх частинами).

Водночас враховуючи те, що Товариство не зареєструвало право власності або право користування Ділянками, то Товариство не може вважатися платником плати за землю у розумінні статті  269 Кодексу до моменту виникнення відповідного речового права на Ділянки відповідно до записів, сформованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Держкадастрі, у порядку визначеному законом.

Проте земельним законодавством передбачена відповідальність за ухилення осіб від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них (пункт  «ї» частини першої статті  211 Земельного кодексу).

Оскільки контроль за дотриманням земельного законодавства та справляння плати за землю належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (стаття  33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), то органи місцевого самоврядування,                     які реалізують свої владні повноваження на відповідній території, на якій розташовані земельні ділянки, що використовуються без правовстановлюючих документів, керуючись нормами статей   377, 1214 Цивільного кодексу України, статей  120, 125, 126 та 206 Земельного кодексу, мають право порушити питання про компенсацію завданої шкоди (статті  1166, 1167 Цивільного кодексу України) землекористувачами (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування ними, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності.

Проте компенсація у формі недоотриманої органом місцевого самоврядування орендної плати за землю або у формі компенсації (відшкодування) витрат на сплату плати за землю іншими юридичними особами немає ознак податкового платежу у розумінні Кодексу.

З огляду на викладене, Товариству доцільно звернутися до Ради щодо врегулювання питання плати за землекористування до оформлення речових прав на Ділянки.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт  52.2 статті  52 Кодексу).

 

 

 

 

Дана  індивідуальна   податкова   консультація   діє  до  зміни/втрати   чинності   законодавства,  щодо   яких   надано   індивідуальну   податкову   консультацію.