Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.04.2026 р. № 2073/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (   ), щодо практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та в межах компетенції повідомляє наступне.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що перебуває на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності (друга група єдиного податку). Платник планує надавати послуги з онлайн-продажу відеоматеріалів та відеоуроків з дресирування собак фізичним особам - нерезидентам України (іноземним громадянам). Відеоуроки будуть надаватися дистанційно через Інтернет у форматі готових відеофайлів або доступу до онлайн-курсу. Оплата за послуги планується виключно в безготівковій формі на рахунок фізичної особи – підприємця, у гривнях або в іноземній валюті.

Враховуючи вищевикладене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи має право фізична особа – підприємець, платник єдиного податку
2 групи, надавати онлайн послуги фізичним особам – нерезидентам України?

2. Чи не є порушенням вимог п. 291.4 ст. 291 Кодексу отримання доходу від фізичних осіб – нерезидентів?

3. Чи впливає отримання доходу в іноземній валюті від фізичних
осіб – нерезидентів на право перебування на другій групі єдиного податку?

4. Яким чином фізична особа – підприємець, платник єдиного податку 2 групи, повинна вести облік доходу від фізичних осіб - нерезидентів при наданні онлайн – відеоуроків та відеоматеріалів (валюта/гривня, безготівкова оплата, призначення платежу, реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО), дотримання ліміту доходу), щоб не порушувати вимоги Кодексу?

Щодо першого – четвертого питань

Особливості застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку другої групи відносяться фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

При цьому поняття «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу не є специфічним, а використовується у загальному значенні.

Населення - це сукупність людей, які перебувають у межах даної держави і підлягають її юрисдикції. До складу населення входять громадяни даної держави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством.

Таким чином, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи, має право надавати послуги виключно платникам єдиного податку (фізичним особам – підприємцям та юридичним особам – резидентам) та/або населенню (фізичним особам, в тому числі іноземним громадянам, які живуть в Україні тривалий час).

Разом з тим фізична особа – підприємець – платник єдиного податку може надавати послуги нерезидентам (фізичним особам – нерезидентам, які не знаходяться в юрисдикції України, та юридичним особам – нерезидентам) за умови переходу фізичної особи – підприємця на сплату єдиного податку, встановленого для третьої групи платників єдиного податку або на сплату інших податків і зборів.

Згідно з п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду
в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ на дату отримання такого доходу (п. 292.5 ст. 292 Кодексу).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку визначено ст. 296 Кодексу.

Відповідно до п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Пунктом 296.2 ст. 296 Кодексу передбачено, що платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені п. 295.1 ст. 295 Кодексу, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого, обчисленого і сплаченого в порядку, визначеному законом для даної категорії платників.

Така податкова декларація подається, якщо платник єдиного податку не допустив перевищення протягом року обсягу доходу, визначеного у п. 291.4
ст. 291 Кодексу, та/або самостійно не перейшов на сплату єдиного податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи.

Одночасно слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України
від 26.11.2020 № 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня
2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі (в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо), в електронному вигляді (в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо) чи через електронний кабінет) не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку першої – третьої груп вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця (далі – податкова декларація) на підставі первинних документів у відповідності до норм п. 44.1 ст. 44 Кодексу, які мають право вивчати та перевіряти контролюючі органи під час проведення перевірок згідно з п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Кодексу.

Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший п. 44.1 ст. 44 Кодексу).

Таким чином, якщо кошти, отримані від здійснення зовнішньоекономічної діяльності, зараховані на рахунок, відкритий у іноземній системі та в подальшому перераховуються на рахунок, відкритий у банківській установі в Україні для здійснення підприємницької діяльності (впродовж звітного періоду, але не пізніше річного податкового (звітного) періоду), то такі кошти включаються до доходу фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку та оподатковуються у порядку, визначеному главою 1 розділу XIV Кодексу.

Датою отримання зазначеного доходу є дата надходження коштів на рахунок, відкритий у іноземній системі.

При цьому для фізичної особи – підприємця усі вартісні показники, що включаються до доходу, відображаються у національній валюті України. Тобто, показники, виражені в іноземній валюті, перераховуються у національну валюту за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату їх отримання у іноземній системі.

Разом з тим, якщо зазначені кошти залишаються на кінець звітного податкового періоду на рахунку, відкритому у іноземні системі, тобто не зараховуються на рахунок, відкритий у банківській установі України для здійснення підприємницької діяльності, або зараховуються на рахунок в Україні, який відкритий для власних потреб, то такі кошти оподатковуються як іноземний дохід за правилами, встановленими для платників податків – фізичних осіб.

Одночасно повідомляємо, згідно з п.п. 14 п. 3 розділу І Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 162 (зі змінами) (далі – Інструкція № 162), розрахунковий рахунок – рахунок, що відкривається банком небанківському надавачу платіжних послуг виключно для цілей забезпечення виконання платіжних операцій його користувачів.

Правові засади застосування РРО та/або програмних РРО (далі – ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені в Законі України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування  реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правових актах, прийнятих на його виконання.

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання,
їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено в розділі ІІ Закону № 265.

Статтею 3 Закону № 265, зокрема, встановлено обов’язок суб’єктів господарювання проводити розрахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо), на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані
у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО / ПРРО
з роздрукуванням відповідних розрахункових документів.

Обов’язок застосування РРО / ПРРО залежить не від форми розрахунків,
а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єктів господарювання, які чітко визначені у законодавстві, у тому числі у нормах його прямої дії, що встановлюють винятки із загальних правил.

До таких винятків належить, зокрема, встановлене у п. 14 ст. 9 Закону № 265 право не застосовувати РРО / ПРРО при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

На виконання Закону України 30 червня 2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591) та на підставі постанов Правління Національного банку України від 03.03.2023 № 18 «Про затвердження змін до Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків» та від 24.11.2023 № 161 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», внесено зміни до Інструкції № 162, відповідно до яких небанківські надавачі платіжних послуг отримали право відкривати своїм клієнтам платіжні рахунки.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу І Інструкції № 162, будь-яка фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу, має право за власним вибором відкривати рахунки в будь-яких надавачів платіжних послуг, що мають право відкривати рахунки користувачам відповідно до Закону та цієї Інструкції.

Щодо зазначеного платником податків способу приймання оплати за послуги шляхом отримання коштів «в безготівковій формі на рахунок фізичної особи - підприємця» звертаємо увагу на те, що воно є некоректним, оскільки платник податків в розумінні Закону № 1591 може мати лише поточні (відкриті у банках) та платіжні (відкриті у небанківських надавачів платіжних послуг) рахунки.

Відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України структура номера як поточного так і платіжного рахунку користувача формується відповідно до положень Національного стандарту України «Фінансові операції. Правила формування міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні. (IBAN Registry:2009, NEQ) ДСТУ-Н 7167:2010», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 454.

Отже, не зважаючи на той факт, що структура номера поточного та платіжного рахунку користувача формується за стандартом IBAN, на відміну від поточних рахунків, які обслуговуються виключно банками, платіжні рахунки обслуговуються небанківськими надавачами платіжних послуг.

Враховуючи викладене вище та з урахуванням описаного платником податків способу розрахунків платник податків може скористатися правом не застосовувати РРО / ПРРО, надане п. 14 ст.9 Закону № 265, за умови проведення розрахунків за надані послуги виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів на поточний рахунок.

У випадку проведення розрахунків за послуги у спосіб, відмінний від зазначеного в п. 14 ст. 9 Закону № 265, право не застосовувати РРО / ПРРО втрачається. 

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.