Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.04.2026 р. № 2133/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо окремих питань, які виникають при здійсненні операцій з постачання послуг нерезиденту, та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ і підпунктом «в» підпункту 69.41.3 підпункту 69.41 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство, яке є платником податку на прибуток на загальних підставах та зареєстровано як платник ПДВ, планує надавати нерезиденту послуги  по додатковій обробці товару, що належить нерезиденту. Послуги надаватимуться безпосередньо на власному/орендованому складі та включатимуть послуги, які класифікуються за наступними кодами КВЕД: 52.10 Складське господарство – зберігання товару; 82.92 Пакування; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 81.29 Послуги щодо очищування, інші; 52.24 Навантаження, розвантаження.

Надання послуг підтверджуватиметься щомісяця актом виконаних послуг.

Враховуючи вищевикладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1) чи є об’єктом оподаткування ПДВ операції з постачання зазначених у зверненні послуг нерезиденту;

2) щодо дати виникнення податкових зобов’язань з ПДВ, порядку складання податкової накладної та відображення в податковій декларації з ПДВ зазначених у зверненні операцій;

3) яка дата вважатиметься моментом виникнення податкового зобов’язання (доходу) з податку на прибуток у разі підписання акту виконаних послуг пізніше дати складання цього акту;

4) з якої дати обчислюється граничний строк розрахунків за операціями з експорту послуг: з дати складання акту виконаних послуг/інвойсу чи з дати його підписання/узгодження нерезидентом? Яка відповідальність передбачена у разі порушення таких строків?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 розділу ІІ ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 розділу ІІ ПКУ.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», зі змінами (далі – Закон № 996).

Щодо оподаткування ПДВ (питання 1, 2)

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ.

 Під постачанням послуг, відповідно до підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ, розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. Під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) (підпункт 14.1.203 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Пунктами 186.2 – 186.4 статті 186 розділу V ПКУ визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається по місцю реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або по місцю фактичного надання відповідних послуг.

Відповідно до підпункту 186.2.1 пункту 186.2 статті 186 розділу V ПКУ місцем постачання послуг, що пов’язані з рухомим майном, є фактичне місцезнаходження рухомого майна під час надання таких послуг. До таких послуг належать, зокрема:

послуги, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг;

послуги із проведення експертизи та оцінки рухомого майна;

послуги, пов'язані із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання;

послуги із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інші роботи і послуги, що пов'язані з рухомим майном.

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3¹ статті 186 розділу V ПКУ, є місце реєстрації постачальника (пункт 186.4 статті 186 розділу V ПКУ).

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Правила формування та коригування податкових зобов’язань, а також складання податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) визначено статтями 187 і 201 розділу V ПКУ та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за  № 137/28267 (далі – Порядок № 1307).

Пунктом 187.1 статті 187 розділу V ПКУ встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, – дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону № 996, незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно з пунктами 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 розділу V ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку / небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Форма та порядок заповнення і подання податкової звітності з ПДВ затверджені наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, зі змінами (далі – Порядок № 21).

Враховуючи викладене, ДПС інформує, що податковий облік ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, а тому при визначенні порядку оподаткування ПДВ операцій з постачання тих, чи інших товарів/послуг необхідно встановити фактичну сутність таких операцій і місце їх постачання, а також враховувати те, яким чином у бухгалтерському обліку відображається факт здійснення таких операцій.

Якщо зазначені у зверненні послуги з додаткової обробки товарів за своєю фактичною сутністю належать до категорії послуг, пов’язаних з рухомим майном згідно з підпунктом 186.2.1 пункту 186.2 статті 186 розділу V ПКУ, то місцем постачання таких послуг буде фактичне місцезнаходження цього майна під час надання цих послуг. Якщо таке майно під час надання послуг знаходитиметься на митній території України, то операції Підприємства з постачання таких послуг нерезиденту будуть об’єктом  оподаткування ПДВ.

У разі, якщо зазначені у зверненні послуги за своєю фактичною сутністю не відносяться до категорії послуг, перерахованих у пунктах 186.2, 186.3 статті 186 розділу V, то місце постачання таких послуг визначається по місцю реєстрації постачальника.

Оскільки постачальником таких послуг буде Підприємство, яке зареєстровано на митній території України, то операції Підприємства з постачання таких послуг нерезиденту у цьому випадку також будуть об’єктом  оподаткування ПДВ.

При здійсненні такої операції у Підприємства виникає обов’язок на дату зарахування коштів від нерезидента на банківський рахунок або на дату оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезиденту (в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше) нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ, а також скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін.

Згідно з пунктами 8, 12 Порядку № 1307 при складанні такої податкової накладної, у верхній лівій частині податкової накладної у графі «Не підлягає наданню отримувачу (покупцю) з причини» робиться помітка «X» та зазначається відповідний тип причини, зокрема, «21 – Складена на постачання послуг отримувачу (покупцю) нерезиденту, місце постачання яких розташоване на митній території України», у графі «Отримувач (Покупець)» зазначається найменування (П.І.Б) нерезидента та через кому країна, в якій зареєстрований покупець (нерезидент), у рядку «Індивідуальний податковий номер отримувача (покупця)» такої накладної проставляється умовний ІПН «500000000000», а рядок «Податковий номер платника податку або серія та номер паспорта» не заповнюється.

Дані щодо такої операції відображаються у рядку 1.1 податкової декларації з ПДВ звітного (податкового) періоду, на який припадає дата першої події,  визначена відповідно до пункту 187.1 статті 187 розділу V ПКУ.

З питання віднесення зазначених у зверненні послуг з додаткової обробки товарів (в тому числі по кожному із зазначених у зверненні коду КВЕД) до тієї чи іншої категорії послуг та визначення коду для таких послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (далі – ДКПП) ДПС рекомендує звернутися до ДП «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», яке є розробником ДКПП, за адресою: 79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6.

Щодо оподаткування податком на прибуток підприємств (питання 3)

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший пункту 44.2 статті 44 розділу ІІ ПКУ).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п’ята статті 9 Закону № 996).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України (далі – НБУ)) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення. Дія положень цього абзацу не поширюється на вимоги до документування господарських операцій, оплата за які здійснюється за рахунок публічних коштів; господарських операцій, здійснених на виконання договорів найму (оренди) державного або комунального майна; договорів будівельного підряду, проектно-вишукувальних робіт; договорів про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами (далі – Положення № 88).

Згідно з пунктом 5.1 глави 5 Положення № 88 з метою упорядкованості руху та своєчасного одержання для записів у бухгалтерському обліку первинних документів наказом керівника підприємства, установи встановлюється графік документообороту, в якому вказуються дата створення або одержання від інших підприємств та установ документів, прийняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву.

Якщо правилами документообороту підприємства передбачена можливість відображення господарської операції, щодо якої на момент закінчення складання регістрів бухгалтерського обліку за звітний період від контрагента у терміни, встановлені законодавством, не отримано первинного документа, підставою для перенесення інформації про таку господарську операцію до регістрів бухгалтерського обліку є належним чином оформлений внутрішній первинний документ (акт), складений посадовою особою, відповідальною за приймання-відпуск товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг (абзац другий пункті 2.5 глави 2 Положення № 88).

У місяці надходження від контрагента первинного документа щодо господарської операції, інформація про яку в минулих звітних періодах була перенесена до регістрів бухгалтерського обліку згідно з внутрішнім первинним документом (актом), до регістрів бухгалтерського обліку за звітний період переноситься інформація про таку господарську операцію, при цьому її обсяг зазначається шляхом коригування на суму різниці між оцінкою такої господарської операції за внутрішнім первинним документом (актом) та первинним документом, отриманим від контрагента (абзац другий пункту 3.4 глави 3 Положення № 88).

Пунктом 2.4 глави 2 Положення № 88 передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Додаткові вимоги до порядку створення первинних документів про касові і банківські операції, рух цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна можуть  передбачатися іншими нормативно-правовими актами (пункт 2.7 глави 2 Положення № 88).

При цьому зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону №  996).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Враховуючи вищезазначене, питання щодо порядку відображення у бухгалтерському обліку операцій з надання послуг нерезиденту на підставі первинних документів відноситься до компетенції Міністерства фінансів України.

Щодо питання 4

Валютне регулювання – це діяльність НБУ та в установлених у Законі України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473) випадках Кабінету Міністрів України, спрямована на регламентацію здійснення валютних операцій суб’єктами валютних операцій і уповноваженими установами.

НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні валютного законодавства, та відповідно до статті 44 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» до його компетенції у сфері валютного регулювання та нагляду належать, зокрема, і видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій, а також запровадження заходів захисту відповідно до Закону № 2473.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 13 Закону № 2473 НБУ має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону № 2473 у разі встановлення НБУ граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених НБУ. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт,  послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших нематеріальних прав – з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунку (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Отже, у разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав відлік граничних строків розрахунків за операціями з експорту товарів розпочинається із дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Поряд із цим, у абзаці другому частини першій статті 13 Закону № 2473 визначено, що НБУ має право встановлювати винятки та (або) особливості запровадження цього заходу захисту для окремих товарів та (або) галузей економіки за поданням Кабінету Міністрів України.

У підпункті 5 пункту 1 постанови Правління НБУ від 14.05.2019 № 67 «Про встановлення винятків та (або) особливостей запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і внесення змін до деяких нормативно-правових актів» встановлено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, визначені в пункті 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 5, та в пункті 14² постанови Правління НБУ від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», не поширюються на послуги, роботи (крім транспортних послуг та/або робіт), права інтелектуальної власності та (або) інші немайнові права, що експортуються.

Враховуючи вищевикладене, граничні строки розрахунків, встановлені НБУ, поширюються на транспортні послуги та/або роботи, що експортуються та не ставляться в залежність від виду економічної діяльності суб’єкта господарювання, що їх здійснює.

При цьому відповідальність за порушення граничних строків розрахунків визначена у частині п’ятій статті 13 Закону № 2473, а саме: у разі порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом НБУ, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Водночас зазначаємо, що висновок щодо наявності чи відсутності порушень граничних строків розрахунків, встановлених НБУ, за операціями з експорту та імпорту товарів, можливо зробити лише за результатами документальної перевірки та детального вивчення умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій на підставі первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку, оформленням яких вони супроводжувались.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).