Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.04.2026 р. № 2135/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо питань оподаткування нерезидентів та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Як викладено у зверненні, фізична особа – резидент України має у власності нерухоме майно, яке розташоване на території України. Це майно фізична особа планує внести до статутного капіталу юридичної – особи нерезидента України. Далі – юридична особа – нерезидент України придбаває частку в юридичній особі, що є резидентом України, та в якості внеску у статутний капітал передає право користування нерухомим майном.

Заявник запитує:

1. Чи прирівнюється операція з передачі об’єкта нерухомого майна до статутного капіталу юридичної особи – нерезидента України до операції з відчуження (продажу/обміну) такого майна з точки зору податкового законодавства? Чи підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором операція із передачі фізичною особою – резидентом України нерухомого майна, розташованого на території України, до статутного капіталу юридичної особи – нерезидента в обмін на корпоративні права такої юридичної особи?

2. Чи підлягає оподаткуванню податком на доходи нерезидента відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу операція із передачі юридичною особою – нерезидентом права користування нерухомим майном, розташованим на території України (без переходу права власності), в якості внеску у статутний капітал юридичної особи – резидента України? Чи вважається передача права користування нерухомим майном доходом нерезидента від продажу нерухомого майна відповідно до п.п. «д» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу?

3. Чи є об’єктом оподаткування ПДВ операції з передачі юридичною особою – нерезидентом права користування нерухомим майном, розташованим на митній території України, в якості внеску до статутного капіталу юридичної особи – резидента України, в обмін на корпоративні права?

Згідно з частиною другою статті 115 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦКУ).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦКУ).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦКУ).

При цьому частинами першою – другою ст. 190 ЦКУ встановлено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Визначення правового статусу товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов’язки їх учасників встановлюються Законом України від 6  лютого 2018 року № 2275-VIII  «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон № 2275).

Частинами першою та третьою ст. 13 Закону № 2275 встановлено, що  вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.

Вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При створенні товариства така оцінка визначається рішенням засновників про створення товариства.

Частиною другою ст. 1 Закону України від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР «Про іноземні інвестиції» (далі – Закон № 93/96) встановлено, що іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

При цьому іноземні інвестиції можуть здійснюватись, зокрема, у вигляді будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав (абзац четвертий ст. 2 Закону № 93/96).

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначено Законом України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі – Закон № 2658).

Відповідно до ст. 3 Закону № 2658 оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

При цьому майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності (абзац другий частини другої ст. 3 Закону № 2658).

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування), спеціальне майнове право на об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості, а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги (абзац третій частини другої ст. 3 Закону № 2658).

Відповідно до ст. 7 Закону № 2658 оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов’язковим, зокрема у випадку визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства.

Щодо питання 1

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділом ІV Кодексу, згідно з п.п. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 якого об’єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;.

Відповідно до п.п. 165.1.44 п. 165.1 ст. 165 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків не включається сума майнового та немайнового внеску платника податку до статутного капіталу юридичної особи – емітента корпоративних прав, в обмін на такі корпоративні права.

Крім того, відповідно до п.п. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, пп. 3 і 4
п. 170.13¹ ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Зауважуємо, що інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (п. 5.3 ст. 5 Кодексу).

Так, господарські організації – це юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (частина третя ст. 2 Закону України від 09 січня 2025 року № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб»).

Таким чином, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума (вартість) майнового внеску, яка внесена таким платником до статутного капіталу юридичної особи – резидента, тобто, положення п.п. 165.1.44 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, у наведеній у зверненні ситуації, не застосовуються.

При цьому, внесок, який здійснюється фізичною особою – резидентом до юридичної особи – нерезидента в обмін на корпоративні права слід розглядатися як витрати фізичної особи, які у розумінні Кодексу не об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором.

Одночасно зауважуємо, що згідно з абзацом другим ст. 6 Закону України  від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

Щодо питання 2

Корпоративні права – права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (п.п. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Підпунктом 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

При цьому, під товарами слід розуміти матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення (п.п. 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно із п.п. «в» п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, зокрема доходи від продажу рухомого та нерухомого майна.

Відповідно до ст. 15 Кодексу платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з Кодексом.

Нерезиденти – це, зокрема, іноземні компанії, організації, партнерства та інші об’єднання осіб, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України, а також правові утворення без статусу юридичної особи, створені відповідно до законодавства іноземних держав або територій, які не є резидентами України, відповідно до положень Кодексу (п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу постійне представництво – постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

Господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь- яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Отже нерезидент, який здійснює господарську діяльність на території України, повинен створити постійне представництво.

Крім того, п. 64.5 ст. 64 Кодексу визначено, що нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації) зобов’язані стати на облік у контролюючих органах якщо вони:

здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва;

придбавають нерухоме майно або отримують майнові права на таке майно в Україні;

відкривають рахунки в банках України відповідно до ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»;

набувають право власності на інвестиційний актив, визначений абзацами третім – шостим п.п. «е» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, в іншого нерезидента, який не має постійного представництва в Україні.

Підпунктом 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу визначено, що cуми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента. Постійне представництво визначає обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого протягом звітного (податкового) періоду, відповідно до принципу «витягнутої руки». Оподатковуваний прибуток постійного представництва має відповідати прибутку незалежного підприємства, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність у таких самих або аналогічних умовах і діє в повній незалежності від нерезидента, постійним представництвом якого воно є. Обсяг оподатковуваного прибутку постійного представництва розраховується відповідно до положень ст. 39 цього Кодексу.

У разі якщо нерезидент, який має в статутному капіталі нерухомість, яка розташована в Україні, і зареєстрований як постійне представництво, здійснює операцію з продажу права користування майном (нерухомістю), яка розташована в Україні, в обмін на корпоративні права юридичної особи резидента – України, то таке постійне представництво не повинно утримувати та сплачувати податок на доходи нерезидента, а формує фінансовий результат до оподаткування відповідно до п.п.141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Щодо питання 3

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами «а» і «б» п.185.1 ст. 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. При цьому з метою оподаткування ПДВ постачанням послуг, зокрема є постачання послуг іншій особі на безоплатній основі (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Продаж результатів робіт (послуг) – будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) (п.п. 14.1.203 п. 14.1 ст.14 Кодексу).

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 п. 213.1 ст. 213 Кодексу, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Пунктами 186.2 – 186.4 ст. 186 Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Відповідно до п. 186.4 ст.186 Кодексу, місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у підпунктах 186.2, 186.3 і 186.31 ст. 186 Кодексу.

Місцем постачання послуг, які пов'язані з нерухомим майном, зокрема інших послуг за місцезнаходженням нерухомого майна, у тому числі що будується, є фактичне місцезнаходження такого нерухомого майна, у тому числі що будується (п.п. 186.2.2 п. 186.2 ст. 186 Кодексу).

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Особливості оподаткування ПДВ послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статях 180 і 208 розділу V ПКУ.

Згідно з п. 180.2 ст. 180 Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених ст. 208¹ Кодексу.

Відповідно до пункту 208.2 – 208.4 ст. 208 Кодексу отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим – шостим п.п. «в» п. 193.1 ст. 193 Кодексу, на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2 ст. 190 Кодексу.

При цьому отримувач послуг – платник ПДВ у порядку, визначеному ст. 201 Кодексу, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку. Така податкова накладна підлягає обов'язковій реєстрації в ЄРПН.

Якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов'язань декларації за відповідний звітний період.

Якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника податку, то податкова накладна не складається. Форма розрахунку податкових зобов’язань такого отримувача послуг затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил Кодексу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування (п. 208.5 ст. 208 Кодексу).

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм Кодексу і вказаних вище нормативно-правових актів, інформуємо, що податковий облік ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, а тому при визначенні порядку оподаткування ПДВ операцій з постачання тих, чи інших товарів/послуг необхідно встановити фактичну сутність таких операцій і місце їх постачання, а також враховувати те, яким чином у бухгалтерському обліку відображається факт здійснення таких операцій.

Об'єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Зазначена у зверненні операція нерезидента з передачі права на користування нерухомим майном, яке розташоване на митній території України, в обмін на корпоративні права юридичній особі – резиденту за своєю фактичною сутністю є операцією з постачання послуг з місцем постачання на митній території України, яка є об’єктом оподаткування ПДВ. Оподаткування ПДВ такої операції здійснюється за правилами, встановленими ст. 208 Кодексу.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).