Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.04.2026 р. № 2203/ІПК/99-00-07-03-01 ІПК

Державна податкова служба України у зв’язку із надходженням звернення фізичної особи – підприємця (далі – Підприємець)
на отримання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.

Відповідно до звернення Підприємець здійснює діяльність у сфері ресторанного господарства, надання послуг мобільного харчування, суші-кафе.

В ході діяльності Підприємцем, як Партнером, було укладено договір надання послуг з Компанією відповідно до якого Компанія за винагороду надає Партнеру послуги зі сприяння укладенню договорів купівлі-продажу товарів шляхом розміщення інформації про товари, в додатку.

Доставка здійснюється кур’єрами, які мають доступ до додатку. Кур’єри є третіми особами, які окрім доставки товарів не вчиняють ніяких дій в інтересах Компанії чи Партнера.

Компанія виступає агентом Партнера, уповноваженим приймати безготівкові платежі від Користувачів і перераховувати їх Партнеру відповідно до умов договору.

При цьому Компанія та Партнер не є замовниками послуг доставки товарів.

Порядок розрахунків згідно договору: Компанія перераховує Партнеру


суму, що дорівнює вартості придбаних Користувачами додатку товарів, які були оплачені онлайн, щотижня.

Перерахування коштів Партнеру здійснюється в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Партнера.

Підприємець, як Партнер, сплачує комісію компанії за надані послуги Компанії.

У зв’язку з цим Підприємець просить надати роз’яснення:

1. Чи потрібно йому застосовувати реєстратор розрахункових операцій або програмний реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО / ПРРО), на яку суму, якою датою, при роботі з компанією-агентом (посередник через додаток) при надходженні коштів раз на тиждень виключно на розрахунковий рахунок Підприємця?
2. Чи має право Підприємець ФОП 2-ї групи єдиного податку працювати за схемою залучення компанії-агента для продажу товарів?

 

Перед наданням відповідей на поставлені питання перш за все слід звернути увагу Підприємця, на неточності термінології використаної у зверненні, а саме, слід враховувати, що на сьогодні відповідно до вимог Закону України «Про платіжні послуги» розрахункові рахунки відкриваються банками небанківським надавачам платіжних послуг для виконання ними платіжних операцій, а тому вказання Підприємцем, що йому надходять кошти на розрахунковий рахунок є не коректним, оскільки суб’єкти господарювання в розумінні вказаного закону можуть мати лише поточні (відкриті у банках) та платіжні рахунки (відкриті у небанківських надавачів платіжних послуг).

 

Щодо питання 1

Правові засади застосування РРО / ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265). Його дія поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Встановлення норм щодо незастосування РРО / ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону № 265, визначено, що суб’єкти господарювання, зобов’язані, зокрема:

проводити розрахунки на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Аналізуючи наведені вище вимоги статті 3 Закону № 265, належним способом їх виконання є проведення розрахунків через РРО / ПРРО та надання фіскального чека покупцеві при отриманні ним товару.

Своєю чергою конструкція пункту 2 статті 3 Закону № 265, де сказано «включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі «Інтернет», при дистанційній торгівлі взагалі вимагає надавати покупцеві фіскальні чеки на товари, які були замовлені з використанням мережі «Інтернет», незалежно від того, були вони оплачені до моменту отримання
чи ні.

Враховуючи викладене вище та як відповідь на питання 1 повідомляємо, що у описаних у зверненні фактичних обставинах Підприємцем здійснюється продаж товарів через застосунок Компанії на умовах повної попередньої оплати, а тому застосування Підприємцем РРО / ПРРО та надання покупцям фіскальних чеків на придбані товари є обов’язковим.

При цьому, договірні відносини щодо порядку та строків розрахунків між Підприємцем та його контрагентом Компанією, не повинні вливати на право покупців  отримувати відповіді розрахункові документи на придбані ними товари.

У описаній у зверненні ситуації Підприємець має сформувати фіскальний чек встановленої форми та змісту на повну суму придбаних у додатку товарів до моменту їх вручення покупцеві, а тому такий фіскальний чек має бути переданий кур’єрові разом із товаром.

Щодо питання 2

Відповідно до статті  42 Конституції України кожен громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Частиною другою статті  19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особисті немайнові та майнові відносини регулюються Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ).

Відповідно до статті  6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства (частина перша статті  627 ЦКУ).

Статтею 626 ЦКУ визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому відповідно до частини першої статті  627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті  1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі – Кодекс) (п. 1.1 статті  1 Кодексу).

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1

розділу XIV Кодексу, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (абзац перший п. 291.3 статті  291 Кодексу).

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 статті  291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Водночас, нормами п. 291.5 статті  291 Кодексу визначено обмеження щодо здійснення видів діяльності для суб’єктів господарювання, зокрема, фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої – третьої груп.

Згідно з п.п. 1 п. 292.1 статті  292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 статті  292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

При цьому у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента) (п. 292.4 статті  292 Кодексу).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 статті  292 Кодексу).

Платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей) (п. 291.6 статті  291 Кодексу).

Враховуючи викладене, за договором доручення клієнт за придбаний товар розраховується безпосередньо з фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку (довірителем), який зобов’язаний після отримання коштів перерахувати винагороду за проданий товар юридичній особі (повіреному) у грошовій формі. Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі.

Разом з тим самостійне утримання повіреним належної йому винагороди з отриманих від покупців коштів не підпадає під поняття негрошової форми розрахунків або бартерної (товарообмінної операції).

Водночас, якщо на підставі зазначеного договору відбувається погашення заборгованості між повіреним та довірителем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі складеного документу (акту, заяви тощо), то такі розрахунки відносяться до негрошових, що позбавляє права фізичну особу – підприємця застосовувати спрощену систему оподаткування.

Одночасно зауважуємо, що у разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначено у п. 291.6 статті  291 Кодексу (крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів), платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом,

з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків (п.п. 4 п.п. 298.2.3 п. 298.2 статті  298 Кодексу.

Одночасно зауважуємо, що главою 1 розділу XIV Кодексу не встановлено обмежень щодо укладання договорів доручень між фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку та юридичною компанією за умови дотримання усіх вимог, визначених главою 1 розділу XIV Кодексу.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

________________________________________________________________________________

Індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію