Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.04.2026 р. № 2228/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…) (далі – Товариство) (…), щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що планує придбати приміщення на території курорту та облаштувати його під гуртожиток для службового проживання працівників, які виконують роботу у віддаленій гірській місцевості на території туристичного комплексу.

З метою забезпечення ефективного виконання службових обовʼязків працівників Товариство планує забезпечити їх ліжко-місцями у гуртожитку, що використовується виключно для службового проживання. Працівники не сплачуватимуть за користування ліжко-місцями, а приміщення не призначене для довгострокового особистого користування.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи виникає обовʼязок нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору у разі забезпечення працівників гуртожитком виключно для службового проживання без компенсації вартості ліжко-місць?

2. Чи вважається таке забезпечення доходом працівника, якщо:

користування приміщенням та ліжко-місцями здійснюється виключно для виконання службових обовʼязків;

відсутній будь-який економічний або матеріальний зиск для працівника;

працівник не сплачує за користування;

приміщення не використовується для особистого довгострокового проживання.

3. Які підходи до визначення обʼєкта оподаткування податку на доходи фізичних осіб у випадках безоплатного надання працівникам службового проживання у віддалених місцях роботи, якщо чинне податкове законодавство не містить прямого регулювання даної ситуації?

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно зі ст. 9¹ Кодексу законів про працю України (зі змінами і доповненнями) (далі – КЗпП) підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Крім того, ст. 10 КЗпП визначено, що з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів укладається колективний договір на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань.

Згідно з ст. 13 КЗпП зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Разом з тим трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець –фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ст. 21 КЗпП).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного річного оподатковуваного доходу платника податків встановлено п. 164.2 ст. 164 Кодексу. Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді, зокрема:

вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених Кодексом для оподаткування прибутку підприємств (п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Додатково до винятків, передбачених п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, не вважаються додатковим благом платника податку, зокрема, доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (абзац другий п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Зауважуємо, що норми п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, а також абзацу другого п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу застосовується юридичною особою (роботодавцем) у разі використання працівником житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать безпосередньо роботодавцю та наданих такому працівнику в безоплатне користування, або сплачуєтся компенсація вартості такого використання і такі витрати включаються до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, - 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету визначено ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Податковий агент, визначення якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Враховуючи викладене, у разі якщо Товариством – роботодавцем відповідно до умов трудового договору визначено, що для працівників Товариства з метою виконання трудової функції надається у використання житло (ліжко-місце у гуртожитку) та/або службове приміщення у віддалених місцях роботи, що належить роботодавцю, то дохід у вигляді вартості наданих послуг з проживання у вказаному житлі, у розумінні Кодексу, не є додатковим благом.

У разі якщо юридична особа – роботодавець надає у використання житло (ліжко-місце у гуртожитку) та/або службове приміщення у віддалених місцях роботи, що не належить роботодавцю, або надання такого житла не пов’язано з виконанням трудової функції фізичною особою, то дохід у вигляді вартості використання такого житла включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків – фізичної особи як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.