Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.04.2026 р. № 2343/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК
Державна податкова служба України розглянула звернення щодо окремих питань, пов’язаних із наданням права на використання комп’ютерної програми, та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ і підпунктом «в» підпункту 69.41.3 підпункту 69.41 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.
Як зазначено у зверненні, Товариство є резидентом ДіяСіті. Основним видом діяльності Товариства є надання послуг щодо комп’ютерного програмування, консультування та інших суміжних послуг.
З метою надання послуг замовнику на території України Товариство має намір укласти з нерезидентом (юридичною особою) ліцензійний договір (далі – Договір), згідно з умовами якого Товариство, як ліцензіат, отримає невиключні майнові права на використання комп’ютерної програми.
Надалі отримана комп’ютерна програма буде допрацьована/модифікована Товариством та передана замовнику.
Договором передбачено наступні способи використання комп’ютерної програми:
відтворення;
включення до складеного програмного забезпечення (комп’ютерної програми);
включення в інше програмне забезпечення (комп’ютерної програми за виключенням складеного програмного забезпечення);
поширення примірників комп’ютерної програми виключно замовнику та його філіалам без обмеження кількості копій;
тиражування комп’ютерної програми;
публічне виконання, публічний показ, публічна демонстрація, публічне оповіщення комп’ютерної програми, інтерактивне надання доступу та інші способи доведення до загального відома публіки;
використання функціональних можливостей комп’ютерної програми в комерційній та іншій діяльності ліцензіата в інтересах замовника (зокрема, але не виключно з можливістю користування працівниками ліцензіата та замовника) будь-якими необхідними способами;
переклад;
встановлення (відтворення) для використання комп’ютерної програми та її складових на фізичних серверах та/або хмарному середовищі замовника, які є власністю або використовуються замовником на підставі інших прав на території світу необхідними для цього способами;
запис комп’ютерної програми для тимчасового чи постійного зберігання в архівних цілях в електронній (в тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер;
проведення доопрацювань та/або будь-яких змін (модифікацій) комп’ютерної програми, в т.ч. шляхом зміни програмного коду своїми силами чи силами третіх осіб. Для реалізації цього пункту, ліцензіат має право залучати третіх осіб з наданням їх відповідних прав. В цьому випадку сторони договору домовилися, що авторські права на перетворену/модифіковану комп’ютерну програму належатимуть Товариству.
Розділом 4 Договору встановлено, що за отримане право використання комп’ютерної програми ліцензіат має сплатити ліцензіару фіксовану суму ліцензійної винагороди, яка визначена з урахуванням всіх застосованих податків, зборів та мит.
З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:
1) чи вважатиметься платіж за отримане невиключне право на використання комп’ютерної програми у вищезазначені способи, що сплачуватиметься на користь нерезидента, роялті;
2) чи можна для даного виду операції застосувати ставку податку, передбаченою Угодою між Україною і Республікою Узбекистан про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна, підписаною у м. Києві 10 листопада 1994 року (далі – Угода від 10.11.1994), та ратифікованою Законом України від 02 червня 1995 року № 201/95-ВР;
3) чи звільняється така операція між резидентом та нерезидентом від оподаткування ПДВ?
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).
Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу I ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Згідно зі статтею 3 розділу І ПКУ однією із складових податкового законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування. При цьому, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору.
Положення Угоди від 10.11.1994, яка є чинною в українсько-узбецьких податкових відносинах з 25.07.1995, застосовуються до осіб, які є податковими резидентами Договірних Держав (стаття 1 Угоди від 10.11.1994), та поширюється на існуючі в цих Договірних Державах – Україні та Республіці Узбекистан податки, зокрема на «податок на доходи підприємств» (статті 2 Угоди від 10.11.1994).
Пунктом 3 статті 2 Угоди від 10.11.1994 визначено, що податками, на які поширюється Угода від 10.11.1994, зокрема, є:
(i) податок на доходи підприємств;
(ii) прибутковий податок з громадян;
(iii) податок на майно підприємств;
(iv) податок на нерухоме майно громадян;
(i) податок на доходи підприємств, об'єднань і організацій;
(ii) прибутковий податок з громадян Узбекистану, іноземних громадян і осіб без громадянства;
(iii) податок на майно підприємств;
(iv) податок на майно фізичних осіб.
У розумінні Угоди від 10.11.1994 термін «особа» означає фізичну особу, будь-яку юридичну особу і будь-яке обʼєднання осіб, що створене відповідно до законів Договірної Держави і розглядається з метою оподаткування як юридична особа (пункт 1 статті 3 (Загальні визначення) Угоди від 10.11.1994).
«При застосуванні цієї Угоди Договірною Державою будь-який термін, не визначений в Угоді, має те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється ця Угода, якщо з контексту не випливає інше» (пункт 2 статті 3 Угоди від 10.11.1994).
Критерії для визначення резиденції осіб, на яких поширюється Угода від 10.11.1994, встановлено статтею 4 (Резидент) Угоди від 10.11.1994.
Статтею 12 (Роялті) Угоди від 10.11.1994 визначено, зокрема:
«1. Роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо цей резидент є фактичним власником цих роялті.
2. Однак ці доходи можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають і відповідно до законодавства цієї Держави, але податок, що визначається таким чином, не може перевищувати 10 процентів валової суми надходжень. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.
3. Термін «роялті» при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи кінематографічні фільми, будь-який патент, торгову марку, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за користування, або за надання права користування промисловим, комерційним або науковим обладнанням, або за інформацію, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду».
У пункті 3 статті 12 Угоди від 10.11.1994 «комп’ютерні програми» прямо не вказані як об’єкти, зокрема авторського права, за користування або за надання права користування якими сплачуються роялті. Однак, відповідно до пункту 2 статті 3 Угоди від 10.11.1994 терміни та поняття, не визначені цим міжнародним договором, з метою оподаткування податком на прибуток підприємств відповідних доходів з українських джерел, отриманих особою, яка у розумінні Угоди є резидентом Узбекистану, мають те значення, яке надається таким термінам (поняттям) податковим законодавством України, тобто ПКУ.
Термін «комп’ютерна програма» визначено у Законі України від 01 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права». Так, під комп'ютерною програмою розуміється набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером (настільним комп'ютером, ноутбуком, смартфоном, ігровою приставкою, смарт-телевізором тощо), які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату, зокрема операційна система, прикладна програма, виражені у вихідному або об'єктному кодах.
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).
Відповідно до статті 418 ЦКУ право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншим законом.
Згідно з частиною першою статті 420 та частиною першою статті 433 ЦКУ до об'єктів права інтелектуальної власності та авторського права, зокрема, належать комп'ютерні програми.
Правила та умови розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (у тому числі використання об'єкта права інтелектуальної власності) визначено Главою 75 ЦКУ.
Статтею 1107 ЦКУ визначено, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів:
1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій (електронній) формі, за винятком випадків, визначених законом.
У разі недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.
Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензіат не має права використовувати об'єкт права інтелектуальної власності в іншій сфері, ніж визначено ліцензією на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері (стаття 1108 ЦКУ).
За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов'язується вносити плату за використання об'єкта, якщо інше не встановлено договором. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними (стаття 1109 ЦКУ).
Підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ визначено, що роялті – це будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об'єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі, отримані:
як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);
за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);
за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України;
за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.
Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.
Пунктами 186.2 – 186.4 статті 186 розділу V ПКУ визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається по місцю реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або по місцю фактичного надання відповідних послуг.
Місцем постачання послуг, зазначених у пункті 186.3 статті 186 розділу V ПКУ, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання.
До таких послуг, зокрема, належать:
надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць);
послуги з розроблення та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем.
Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.31 статті 186 розділу V ПКУ, є місце реєстрації постачальника (пункт 186.4 статті 186 розділу V ПКУ).
Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.
Особливості оподаткування ПДВ послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статтях 180 і 208 розділу V ПКУ. Згідно з пунктом 180.2 статті 180 розділу V ПКУ особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених статтею 2081 розділу V ПКУ.
Таким чином, отримувач послуг від нерезидента, місце постачання яких розташоване на митній території України, є податковим агентом такого нерезидента та, зокрема відповідальною особою у частині нарахування та сплати податку до бюджету за такою операцією.
Відповідно до підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
Особливості оподаткування ПДВ операцій, пов’язаних із комп’ютерними програмами, цифровим контентом, визначено в узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 04.03.2026 № 133.
Особливості оподаткування доходів нерезидентів визначені у пункті 141.4 статті 141 розділу ІІІ ПКУ.
Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними пунктом 141.4 статті 141 розділу ІІІ ПКУ.
Відповідно до підпункту «в» підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 розділу ІІІ ПКУ, такими доходами, зокрема, є роялті.
Згідно з підпунктом 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 розділу ІІІ ПКУ резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 вказаного пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 вказаного пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.
Таким чином, виплати, які підпадають під визначення роялті, оподатковуються відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 розділу ІІІ ПКУ,
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2026 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" Приєднуйтесь до нас у соцмережах:
на сайті або по телефону (044) 495-20-60
