Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.04.2026 р. № 2380/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Державна податкова служба України керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) розглянула звернення (  ) щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Товариство повідомило, що у процесі здійснення господарської діяльності застосовує податкові особливості, які передбачають підтвердження статусу особи з інвалідністю. Законодавством України передбачено можливість формування електронних документів через мобільний застосунок «Дія», зокрема витягу, що містить інформацію про встановлення інвалідності.

Таким чином, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію  з питань:

1. Чи може витяг (електронний документ), сформований через мобільний застосунок «Дія», який містить інформацію про встановлення інвалідності, вважатися належним документом, що підтверджує статус особи з інвалідністю для цілей застосування норм податкового законодавства України? 

2. Чи може така особа з інвалідністю бути зарахована до нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за умови дотримання розміру нарахованої за календарний місяць заробітної плати?

3. Чи достатньо такого витягу для застосування податкової соціальної пільги, підтвердження права на пільги з оподаткування доходів, застосування інших податкових преференцій, передбачених Кодексом?

4. Чи необхідне додаткове подання документів (довідки медико-соціальної експертної комісії, посвідчення тощо), якщо інформація вже міститься у витягу з застосунку «Дія»?

5. Чи має значення форма документа (електронна/паперова) для його прийняття контролюючими органами як належного підтвердження?

Щодо питання першого, третього, четвертого та п’ятого

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 було затверджено Положення про медико-соціальну експертизу, яке втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі – Постанова).

Відповідно до п. 2 Постанови до введення в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи»:

з 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі – експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі – Порядок), затвердженого Постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою;

оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться з використанням електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи після початку її функціонування.

Згідно з п. 53 Порядку після проведення оцінювання, прийняття та підписання в електронній системі рішення експертної команди на адресу електронної пошти особи, яка проходила оцінювання, надсилається витяг із рішення, що формується в електронній системі у зв’язку з прийнятим рішенням, та рекомендації у зв’язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності). У разі відсутності електронної пошти зазначені документи надсилаються протягом п’яти календарних днів засобами поштового зв’язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

Витяг з прийнятого рішення та рекомендації у зв’язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності), також відображаються в електронній системі для лікаря, який направив, та за запитом особи можуть бути роздруковані та надані їй у паперовій формі.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

  Відповідно до частини тринадцятої ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб – підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, в яких працюють особи з інвалідністю, встановлюється у розмірі 8,41 відс. визначеної п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю.

Згідно з абзацом третім п.п. 5 п. 2 розділу ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі – Інструкція № 449), для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб – підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, в яких працюють особи з інвалідністю єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону № 2464 в розмірі 8,41 відс. суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги з тимчасової непрацездатності, допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами для працюючих осіб з інвалідністю.

Для можливості застосування платником пільгової ставки єдиного внеску необхідно підтвердити встановлення працівнику інвалідності.

Підтвердженням встановлення працівнику інвалідності є належним чином засвідчений Витяг, отриманий відповідно до Постанови, або копія довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності, яка видана до 1 січня 2025 року.

Нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених в абзацах третьому – п’ятому п.п. 5 п. 2 розділу ІІІ Інструкції № 449, здійснюється роботодавцем із дати отримання від працівника документів щодо встановлення інвалідності та проводиться протягом строку, встановленого Постановою.

Працівник має право надати роботодавцю Витяг, який надходить на його електронну пошту у форматі PDF, який засвідчується електронною печаткою Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ). 

Електронна печатка МОЗ накладається автоматично системою, що підтверджує справжність документа та захищає його від підробок.

Якщо роботодавцю потрібно перевірити справжність документу, він може здійснити перевірку Витягу через державні сервіси перевірки:

https://ca.diia.gov.ua/verify;

https://czo.gov.ua/verify.

Також можна надати Витяг у паперовому вигляді, роздрукувавши його.

Якщо роботодавець вимагатиме перевірку його автентичності, можна надати протокол перевірки.

Протокол перевірки є додатковим підтвердженням, що цей документ дійсно підписаний МОЗ.

Таким чином, Витяг який засвідчений електронною печаткою МОЗ, є належним чином засвідченим.

Тобто, ставка єдиного внеску у розмірі 8,41 відс. застосовується юридичною особою – роботодавцем до суми нарахованої заробітної плати, нарахованої на користь працівника, який є особою з інвалідністю, за умови підтвердження таким працівником своєї інвалідності шляхом надання завіреного Витягу.

При цьому нарахування єдиного внеску за пільговою ставкою здійснюється юридичною особою з дати отримання від працівника документів щодо встановлення інвалідності.

У разі відсутності зазначених документів єдиний внесок для фізичної особи встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Кодексу, ст. 169 якого визначено порядок надання податкової соціальної пільги, її розмір, перелік категорій платників податку, які мають право на таку пільгу.

Відповідно до п.п. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 Кодексу будь-який платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відс. розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

При цьому, платник податку, який є особою з інвалідністю І або ІІ групи, у тому числі з дитинства, крім осіб з інвалідністю, пільга яким встановлена п.п. «б» п.п. 169.1.4 п. 169.1 ст. 169 Кодексу має право на податкову соціальну пільгу в розмірі, що дорівнює 150 відс. суми пільги, визначеної п.п. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 Кодексу (п.п. «ґ» п.п. 169.1.3 п. 169.1 ст. 169 Кодексу).

Надання податкової соціальної пільги, передбаченої п.п. «в» - «е» п.п. 169.1.3 та п.п. 169.1.4 п. 169.1 ст. 169 Кодексу, зупиняється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому платник податку втрачає статус, визначений у цих підпунктах.

Згідно з п.п. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 Кодексу платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі – заява про застосування пільги).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Перелік таких документів та порядок їх подання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1227 «Про затвердження Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги» (далі – Порядок № 1227).

Так, відповідно до п.п. 5 п. 5 Порядку № 1227 інваліди І або ІІ групи, у тому числі інваліди з дитинства, крім інвалідів, пільга яким визначена п.п. «б» п.п. 169.1.4 п. 169.1 ст. 169 Кодексу, для застосування пільги з підстав, передбачених у п.п. 169.1.2, 169.1.3 і 169.1.4 п. 169.1 ст. 169 Кодексу, крім заяви про застосування пільги подають копію пенсійного посвідчення або довідку медико-соціальної експертизи.

Таким чином, підставою для застосування податкової соціальної пільги роботодавцем до працівника, який є особою з інвалідністю І та ІІ груп є заява такого працівника та копія пенсійного посвідчення або Витяг. який засвідчений електронною печаткою МОЗ.

Щодо питання другого

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 затверджено Положення про Державну податкову службу України (далі – Положення № 227), п. 1 якого встановлено, що Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, і який реалізує, державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п.п. 12 та 70 п. 4 Положення № 227 ДПС здійснює адміністрування податків, зборів, платежів, єдиного внеску, у тому числі проводить відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (платників єдиного внеску); надає індивідуальні податкові консультації, інформаційно-довідкові послуги з питань податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС.

Водночас частинами третьою та четвертою ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі – Закон № 875) передбачено, що порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, проводить перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до п. 1 Положення Про Державну службу України з питань праці затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 «Про затвердження Положення Про Державну службу України з питань праці» (далі – Постанова № 96) Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки, довкілля та сільського господарства, і який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за додержанням підприємствами, установами та організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у частині виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю (п.п. 11 п. 4 Постанови № 96).

Відповідно до абзацу першого п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 904 (далі – Положення), Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, зокрема соціального захисту населення.

При цьому відповідно до п. 3 Положення основним завдання Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України є забезпечення формування та реалізації державної політики, зокрема у сфері соціального захисту населення, осіб з інвалідністю.

Враховуючи вищезазначене, питання зарахування працівника, який є особою з інвалідністю, до нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю не належать до компетенції ДПС, але відносяться до повноважень Державної служби України з питань праці та Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України відповідно.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.