Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.04.2026 р. № 2438/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (   ) щодо застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомляє, що 26.04.2024 року переїхав з дружиною до Ірландії і з того часу жодного разу на території України не перебував. З 2024 року Ірландія вважає платника податків своїм податковим резидентом.

Платник податків володіє часткою у розмірі 20 відс. у статутному капіталі кіпрської компанії.

Враховуючи намір платника податків надалі проживати із сім’єю в Ірландії та переважання центру життєвих інтересів у Ірландії, керуючись Кодексом та Конвенцією про уникнення  подвійного оподаткування між Україною та Ірландією, платник податків вважає себе податковим резидентом Ірландії, починаючи з 2024 року.

Враховуючи вищезазначене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1. Чи правильно розуміє платник податків, що за відсутності у фізичної особи місця постійного проживання на території України та за наявності такого місця проживання в іншій державі, фізична особа не відповідає критерію «місце проживання в Україні», передбаченому підпунктом 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу?

2. Чи правильно розуміє платник податків, що за відсутності у фізичної особи житла у власності, користуванні чи розпорядженні на території України та за наявності такого житла на території Ірландії, фізична особа не відповідає критерію «постійне житло в Україні», передбаченому частиною другою статті 4 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Ірландією?

3. Чи правильно розуміє платник податків, що у випадку, коли відповідно до законодавства України та Ірландії платник може вважатися податковим резидентом обох держав, визначення держави податкового резидентства повинно здійснюватися відповідно до положень статті 4 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Ірландією?

4. Чи втратив платник податків, як податковий резидент Ірландії у 2024 році, статус резидента України з 01 січня 2024 року?

5. Чи втратив платник податків, як податковий резидент Ірландії у 2025 році, статус резидента України з 01 січня 2025 року?

6. Чи втратив платник податків, як податковий резидент Ірландії у 2026 році, статус резидента України з 01 січня 2026 року?

7. Чи зобов’язаний платник податків, як податковий резидент Ірландії у 2024 – 2026 роках подавати звіт про контрольовані іноземні компанії (щодо кіпрської компанії) за 2024 – 2026 роки до контролюючого органу?

Щодо питань першого – шостого

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в»
п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Водночас місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні (абзац другий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Водночас, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України (абзац четвертий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи (абзац п’ятий
п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Отже, якщо громадянин за жодним з критеріїв, визначених абзацами                 першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не може бути визнаним резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Згідно з ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Положення Конвенції між Урядом України та Урядом Ірландії про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та доходи від відчуження майна (https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/ 372_010#n23), яка ратифікована Законом України від 15 липня 2015 року
№ 606-VIII і є чинною в українсько - ірландських податкових відносинах з 17.08.2015 (далі – Конвенція), застосовуються до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції) та поширюється на існуючі в Договірних Державах (Україні та Ірландії) податки, зазначені у п. 3 с. 2 Конвенції.

Для цілей цієї Конвенції термін «особа» означає фізичну особу, компанію і будь-яке інше об’єднання осіб; термін «національна особа» стосовно Договірної Держави означає, зокрема будь-яку фізичну особу, що має національність або громадянство Договірної Держави (п. 1 ст. 3 Конвенції).

Критерії для визначення податкового статусу (резиденції) осіб, на яких поширюються положення Конвенції, встановлено ст. 4 (Резидент) Конвенції, відповідно до п. 1 якої «для цілей цієї Конвенції «термін «резидент однієї Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу і будь-яку її адміністративно - територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Цей термін, водночас, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі».

«Якщо відповідно до положень п. 1 ст. 4 Конвенції фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається згідно з такими правилами:

a) вона вважається резидентом тільки тієї Договірної Держави, де вона має місце постійного проживання; якщо вона має місце постійного проживання в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тільки тієї Договірної Держави, де вона має тісніші особисті й економічні зв’язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або коли вона не має місця постійного проживання в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тільки тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах, або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї Договірної Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або не є національною особою жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою» (п. 2 ст. 4 Конвенції).

Слід зазначити, що основною метою Конвенції є уникнення випадків так званого юридичного подвійного оподаткування – коли один і той же дохід оподатковується в руках однієї й тієї ж особи більше, ніж однією Договірною Державою (Україною чи Ірландією). Відповідно до основної мети Конвенції її положення (статті) встановлюють правила, які дозволяють усунути подвійне оподаткування доходу одного і того виду шляхом розподілу права на його оподаткування – у державі, в якій одержувач такого доходу є резидентом, та у державі, в якій здійснюється діяльність, стосовно якої виникає дохід.

Водночас, критерії резиденції, зазначені у ст. 4 Конвенції, використовуються виключно  з метою застосування цього міжнародного договору, а не для визначення резидентського статусу певної особи як такої. Оскільки відповідно до ст. 1 Конвенції особи, на яких поширюється дія Конвенції, мають бути резидентами однієї з двох країн, що є сторонами Конвенції – України чи Ірландії, критерії резиденції, зазначені у ст. 4 Конвенції, використовуються виключно для встановлення кола осіб, які підпадають під дію цього двостороннього міжнародного договору, і, як зазначено у п. 1 ст. 4 Конвенції, дійсний податковий (резидентський) статус конкретної особи визначається кожною з двох Договірних Держав - учасниць Конвенції згідно з національним (внутрішнім) законодавством цих держав: в Україні – відповідно до Кодексу, в Ірландії – згідно з ірландським податковим законодавством.

При цьому, якщо йдеться про фізичну особу, яка відповідно до положень
п. 1 ст.4 Конвенції є резидентом обох Договірних Держав (тобто коли згідно з національним (внутрішнім) законодавством і України, і Ірландії певна фізична особа є податковим резидентом кожної із цих країн), її статус (резиденція) з метою практичного використання правил оподаткування, встановлених Конвенцією, буде визначатися шляхом послідовного застосування критеріїв, зазначених у  підпунктах «а»–«d»  п. 2 ст. 4 Конвенції. Це, в свою чергу, дозволяє визначитись, під дію яких саме положень Конвенції, підпадають доходи, отримані особами, на яких поширюється Конвенція – резидентів України та Ірландії.

Крім того, ст. 108¹ Кодексу визначено порядок проведення процедури взаємного узгодження.

Щодо питання сьомого

Контрольованою іноземною компанією визнається будь-яка юридична особа, зареєстрована в іноземній державі або території, яка визнається такою, що знаходиться під контролем фізичної особи – резидента України або юридичної особи – резидента України відповідно до правил, визначених Кодексом (п.п. 39².1.1 п. 39².1 ст. 39² Кодексу).

Підпунктом 39².5.2 п. 39².5 ст. 39² Кодексу передбачено, що контролюючі особи зобов’язані подавати звіт про контрольовані іноземні компанії до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств за відповідний календарний рік засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Згідно з п.п. 170.13.1 п. 170.13 ст. 170 Кодексу платник податку – резидент, що визнається контролюючою особою щодо контрольованої іноземної компанії, зобов’язаний визначити частину прибутку контрольованої іноземної компанії відповідно до положень ст. 39² Кодексу та включити її до загального оподатковуваного доходу, що відображається в річній податковій декларації та оподатковується за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

Таким чином, визначення податкового резидентства є передумовою наявності чи відсутності обов’язку подавати звіт про контрольовані іноземні компанії.

Відповідно до вимог Кодексу фізична особа визнається контролюючою особою у разі відповідності критеріям, встановленим п.п. 39².1.2 п. 39².1 ст. 39² Кодексу. Зокрема, обов’язок подання звіту про контрольовані іноземні компанії покладається виключно на фізичних осіб – резидентів України.

Варто зазначити, що кожен конкретний випадок застосування положень Кодексу здійснюється на підставі аналізу деталізованої інформації та її документального підтвердження, з урахуванням усіх обставин та підстав.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.