Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.05.2026 р. № 2595/ІПК/99-00-21-02-03 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення  щодо надання індивідуальної податкової консультації з питань легалізації довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Литовської Республіки, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що здійснює діяльність у сфері національних та міжнародних перевезень, у зв’язку з чим має намір застосувати правила міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування з резидентом Литовської Республіки, який є постачальником послуг. Для таких цілей платник податків отримав від нерезидента на підтвердження його статусу резидента Литовської Республіки відповідну довідку встановленої форми, але без проставлення апостилю.

У зв’язку з цим, платник податків просить надати роз’яснення з наступних питань:

1. Чи застосовується до довідки про податкове резидентство, виданої компетентним органом Литовської Республіки, проставлення апостиля для цілей застосування статті 103 розділу II Кодексу з огляду на чинність  Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах?

 2. Чи є довідка, надана у додатках до цього звернення, такою, що відповідає вимогам податкового законодавства України для застосування положень міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування та не потребує додаткового засвідчення?

 

Щодо питань 1 – 2

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено в статті 103 розділу II Кодексу.

Відповідно до пункту 103.1 статті 103 розділу II Кодексу застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Пунктом 103.2 статті 103 розділу II Кодексу визначено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4    статті 103 розділу II Кодексу.

Податкові вигоди у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку, передбачені міжнародним договором, не надаються стосовно відповідного виду доходу або прибутку, якщо головною або переважною метою здійснення відповідної господарської операції нерезидента з резидентом України було безпосереднє або опосередковане отримання переваг, які надаються міжнародним договором у вигляді звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку. Ця норма не застосовується, якщо буде встановлено, що отримання таких переваг відповідає об’єкту та цілям міжнародного договору України. У разі якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж передбачені цим пунктом, застосовуються відповідні правила міжнародного договору.

Згідно з пунктом 103.4 статті 103 розділу II Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених  пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

У пункті 103.5 статті 103 розділу II Кодексу встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Документ для цілей цього Кодексу – документ, створений у паперовій або електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», складення та/або подання, та/або надіслання якого передбачається цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання цього Кодексу, та/або пов’язане з реалізацією прав та обов’язків платника податків, та/або контролюючих органів згідно із нормами цього Кодексу (підпункт 14.1.144¹ пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу).

У пункті 3.2 статті 3 розділу І Кодексу визначено, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (зі змінами) документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року (далі – Гаазька Конвенція) її дія поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей  Гаазької Конвенції офіційними документами вважаються:

1) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів  прокуратури,  секретаря  суду або судового виконавця;

2) адміністративні документи;

3) нотаріальні акти;

4) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Відповідно до статті 2 Гаазької Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.

У частині першій статті 3 Гаазької Конвенції встановлено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

У частині другій статті 3 Гаазької Конвенції визначено, що дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують цю формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

У пункті 30 Висновків і рекомендацій Спеціальної комісії із застосування Гаазької Конвенції, що відбулася у 2021 році, наголошується, що незалежно від формату офіційного документа апостиль, належним чином виданий однією Договірною стороною, відповідно до Гаазької Конвенції повинен прийматися всіма іншими Договірними сторонами, для яких Гаазька Конвенція є чинною. Договірні сторони повинні вживати активних заходів для забезпечення прийняття офіційних документів із електронним апостилем.

Відповідно до пункту 9 глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі – Порядок № 296/5), нотаріус приймає для вчинення нотаріальних дій електронні документи та паперові копії електронних офіційних документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав, з проставленим на них електронним апостилем.

Перевірка дійсності електронного апостиля на цих документах здійснюється за реєстрами країн – учасниць Гаазької Конвенції, відомості про які містяться на офіційному вебсайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права та/або за посиланням на електронний апостиль, наданий особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Після перевірки електронного апостиля нотаріус роздруковує з відповідного вебсайту документ з електронним апостилем та здійснює заходи, передбачені в пункті 10 глави 7 розділу І Порядку № 296/5, а саме на копіях (фотокопіях) документів проставляється відмітка «Згідно з оригіналом», із проставленням дати, підпису нотаріуса.

Актуальний перелік країн, до офіційних документів яких застосовується процедура засвідчення апостилем, розміщено на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права, за посиланням: https://www.hcch.net/en/instruments/conventions/statustable/print/?cid=41.

Конвенція між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно підписана 23.09.1996 та набула чинності 25.12.1997 (далі – Конвенція).

Конвенція застосовується до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (стаття 1 Конвенції)  та до податків, на які поширюється дія цієї Конвенції, одним з яких, зокрема в Україні, є «податок на прибуток  підприємств» (пункт 3 статті 2 Конвенції).

Конвенція регулює податкові аспекти, але не містить положень щодо спрощення процедури легалізації документів.

Таким чином, для цілей застосування статті 103 розділу II Кодексу, довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Литовської Республіки (країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України), видана компетентним (уповноваженим) органом Литовської Республіки, визначеним Конвенцією, за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни, вважатиметься належним чином легалізованою для прийняття її в Україні за умови, що вона відповідає вимогам пункту 103.5 статті 103 розділу II Кодексу, а саме містить апостиль, передбачений статтею 4 Гаазької Конвенції, перекладена відповідно до законодавства України і нотаріально засвідчена.

Довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Литовської Республіки, видана компетентним (уповноваженим) органом Литовської Республіки, визначеним Конвенцією, в електронному вигляді, за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни, з проставленим на ній електронним апостилем, вважатиметься належним чином легалізованою за умови нотаріального засвідчення електронного апостиля та перекладу довідки.

З приводу наведеного у зверненні платника податків посилання на положення статті 13 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах щодо спрощення процедури легалізації документів, інформуємо про таке.

Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах підписаний 07.07.1993 та набув чинності 20.11.1994 (далі – Договір).

Преамбулою Договору визначено, що його укладено з метою розвитку  співробітництва в області надання правової  допомоги  у  цивільних, сімейних та  кримінальних  справах.

Статтею 1 Договору визначено, що його положення розповсюджуються на цивільні,  сімейні  та  кримінальні  справи.

Разом з тим, преамбулою Конвенції визначено, що Конвенцію укладено для  цілей уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно.

Відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції «ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення».

Отже, положення Конвенції розповсюджуються на документи, що застосовуються для цілей уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно, тоді як Договір –  на документи, пов’язані із цивільним, сімейним та кримінальним правом.

Водночас інформуємо, що згідно з підпунктом 14.1.172¹ пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу індивідуальна податкова консультація – роз’яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Індивідуальна податкова консультація не передбачає проведення дослідження або перевірки наданих документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 розділу II Кодексу).