Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.05.2026 р. № 2601/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо можливості надання медичних та соціальних послуг окремим структурним підрозділом неприбуткової організації виключно на платній основі та впливу такої діяльності на статус неприбутковості та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Згідно зі зверненням, Підприємство є комунальним некомерційним підприємством охорони здоров’я та  включене до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі - Реєстр).

Підприємство планує відкрити структурний підрозділ - відділення довготривалого сестринського догляду, у якому медичні та соціальні послуги будуть надаватися виключно на платній основі (за кошти фізичних та юридичних осіб).

Підприємство просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

        1. Чи має право Підприємство, яке має статус неприбуткової організації, надавати медичні послуги (зокрема, послуги довготривалого сестринського догляду) виключно на платній основі?

        2. Чи призведе отримання доходів від надання таких послуг до втрати статусу неприбуткової організації за умови, що:

       отримані доходи використовуються виключно для фінансування видатків на утримання Підприємства, реалізації його мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами;

       відсутній розподіл отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників, працівників (крім оплати їх праці), членів органів управління та інших пов’язаних осіб?

       3. Чи впливає на статус неприбутковості той факт, що окремий структурний підрозділ Підприємства (відділення) здійснює діяльність виключно на  платній основі?

       4. Які додаткові умови (у разі наявності) повинно виконувати Підприємство для збереження статусу неприбуткової організації при здійсненні зазначеної діяльності?

      

       Щодо питань 1-4

       Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, як встановлено в п. 1.1 ст. 1 Кодексу, регулюються нормами цього Кодексу.

       Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (5.3 ст. 5 Кодексу).

       Пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

       Згідно з п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу, неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

       утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

       установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу;

       установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельні кооперативи;

        внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

        Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (абзац перший п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

      При цьому, п. 133.4 ст. 133 Кодексу на період дії правового режиму воєнного,

надзвичайного стану застосовується з урахуванням положень п. 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу.

        Перелік підприємств, установ та організацій, які за умови їх відповідності вимогам п. 133.4 ст. 133 Кодексу можуть бути віднесені до неприбуткових організацій, які не є платниками податку на прибуток підприємств, встановлено           п.п. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

       Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні визначають Основи законодавства України про охорону здоров’я, прийняті Законом України від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ (зі змінами) (далі - Основи законодавства України про охорону здоров’я).

       Відповідно до частини першої ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, закладом охорони здоров’я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

       Основи діяльності закладів охорони здоров’я встановлено ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

       За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть створюватися та функціонувати як комунальні некомерційні товариства або комунальні установи.

       Порядок здійснення фінансового забезпечення охорони здоров’я визначено       ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

       При цьому, згідно з частиною десятою ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я, заклади охорони здоров'я державної та комунальної форм власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування, які не покриваються програмою медичних гарантій з медичного обслуговування населення, а також в інших випадках, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за плату від юридичних і фізичних осіб. Плата за такі послуги з медичного обслуговування встановлюється закладами охорони здоров’я самостійно.

       Як визначено у частині першій ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, медичне обслуговування – це діяльність закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію у встановленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою та/або реабілітаційною допомогою, але безпосередньо пов’язана з їх наданням.

        Послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) – послуга (у тому числі оцінювання повсякденного функціонування особи, реабілітаційна послуга), що надається пацієнту в закладі охорони здоров’я, реабілітаційному закладі або фізичною особою-підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт.

        Заклад охорони здоров’я – юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

        Перелік випадків, за яких заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб (далі – Перелік), затверджено постановою Кабінету Міністрів України  від 05 липня 2024 року № 781 «Деякі питання надання послуг з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб» (далі – Постанова № 781).

       Постановою № 781 для закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності встановлено саме перелік випадків, за яких заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення, а не конкретний перелік таких послуг.

        Зауважуємо, що, як визначено п. 5 Постанови № 781, забезпечення надання узагальнених роз’яснень щодо застосування цієї постанови віднесено до компетенції Міністерства охорони здоров’я України.

        Національна служба здоров’я України (далі – НСЗУ) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров’я, який реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (п. 1 Положення про Національну службу здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1101 «Про утворення Національної служби здоров’я України» (зі змінами)).

        Тож в загальному порядку комунальне некомерційне підприємство, що є закладом охорони здоров’я, у статусі неприбуткової організації має право здійснювати діяльність та отримувати доходи в межах власної статутної діяльності, у тому числі від надання платних послуг (зокрема, послуг довготривалого сестринського догляду), у порядку, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров’я, згідно із затвердженим переліком за умови, що отримані доходи використовуються таким комунальним некомерційним підприємством виключно для фінансування видатків на його утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених його установчими документами, та не здійснюється розподіл таких доходів серед засновників (учасників) такого підприємства, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб.  

        На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану не вважається порушенням вимог п.133.4 ст. 133 Кодексу здійснення неприбутковою організацією передачі майна, надання послуг, благодійної допомоги, використання доходів (прибутків) для фінансування видатків, не пов’язаних з реалізацією мети та напрямів діяльності, передбачених її установчими документами, на цілі та на користь отримувачів, що визначені пунктом 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу.

        У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, встановлених п. 133.4 ст. 133 Кодексу (з урахуванням положень п. 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу), така неприбуткова організація підлягає виключенню з Реєстру та зобов’язана визначити податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств відповідно до п.п. 133.4.3 та п.п. 133.4.4 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

        Слід зазначити, що Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від    17 вересня 2025 № 1169 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» (зі змінами), якою погоджено пропозицію Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності стосовно реалізації на період воєнного стану, але не довше ніж до                     31 грудня 2026 року експериментального проекту, зокрема, щодо оплати закладам охорони здоров’я послуги довготривалого медсестринського догляду внутрішньо переміщених осіб та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо оплати закладам охорони здоров’я послуги довготривалого медсестринського догляду внутрішньо переміщених осіб (далі – Порядок).

        Метою реалізації експериментального проекту є забезпечення стабілізації стану здоров’я (покращення фізичного та психологічного самопочуття) внутрішньо переміщених осіб, яких евакуйовано з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінрозвитку, шляхом надання послуги довготривалого медсестринського догляду у закладах охорони здоров’я (далі - послуга) для їх подальшої інтеграції у життя територіальної громади (п. 3 Порядку).

        Відповідно до п. 4 Порядку, координаторами експериментального проекту є Мінсоцполітики та МОЗ.

        Учасниками експериментального проекту є: НСЗУ; Нацсоцслужба; обласні, Київська міська держадміністрації (військові адміністрації); виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (за згодою); заклади охорони здоров’я.

        Згідно з п. 5 Порядку, послуга внутрішньо переміщеним особам надається у закладі охорони здоров’я незалежно від форми власності, який визначений Мінсоцполітики за погодженням з МОЗ та уклав договір про надання послуги (далі- договір) із НСЗУ (далі - надавач).

       НСЗУ укладає договори з надавачами в межах обсягу бюджетних асигнувань, передбачених на зазначену мету на відповідний бюджетний період (п. 9 Порядку).

       Надання послуги здійснюється середнім та молодшим медичним персоналом із залученням соціального працівника або фахівця із соціальної роботи, які перебувають з надавачем у трудових відносинах або є залученими надавачем особами до надання послуги за договором про надання послуги (п. 14 Порядку).

       Як зазначено в п. 17 Порядку, послуга надається протягом 30 календарних днів сумарно протягом календарного року на одного отримувача. Строк надання послуги може бути збільшено до 60 календарних днів за наявності відповідних медичних показань, потреби у продовженні лікування та висновку лікаря, відсутності можливості розміщення отримувача в інших закладах.

        Водночас, враховуючи вимоги п. 5 Постанови № 781, надання узагальнених роз’яснень щодо застосування цієї постанови віднесено до компетенції Міністерства охорони здоров’я України, тому з питань визначення конкретного переліку та порядку надання платних послуг (зокрема, послуг довготривалого сестринського догляду) комунальними закладами охорони здоров’я доцільно звернутися до Міністерства охорони здоров’я України та Національної служби здоров’я України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).