Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 06.05.2026 р. № 2626/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо виникнення податкових зобов’язань з ПДВ та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ДП уповноважене на виконання функцій служби державного замовника щодо здійснення закупівель та визначене одержувачем бюджетних коштів за бюджетною програмою. ДП отримує бюджетні кошти за кодом економічної класифікації видатків 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» (далі – код 3210), які згідно з планом їх використання спрямовуються на здійснення розрахунків за державними контрактами (договорами) та на покриття витрат служби державного замовника. Норму покриття витрат з утримання служби державного замовника встановлено на рівні 0,4 відсотка від суми державних контрактів (договорів) на закупівлю товарів, робіт та послуг, укладених службою державного замовника за відповідними напрямами. При  виконанні державних цільових прогам ДП використовує бюджетні кошти в порядку, визначеному нормативно-правовими актами, та у розмірах, передбачених державним бюджетом.

Враховуючи вищевикладене, ДП просить надати індивідуальну податкову консультацію щодо виникнення податкових зобов’язань з ПДВ при отриманні коштів на покриття витрат з утримання служби державного замовника.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Згідно з пунктами 5.1 − 5.3 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені в ПКУ та законах із питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених у статті 1 розділу I ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі – БКУ) бюджетні кошти (кошти бюджету) – належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Одержувачем бюджетних коштів є суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (пункт 38 частини першої статті 2 БКУ).

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов’язань за енергосервісом, довгострокових зобов’язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов’язань у сфері охорони здоров’я, середньострокових зобов’язань за державними контрактами (договорами) щодо закупівлі озброєння, військової техніки, зброї і боєприпасів та здійснення витрат бюджету (пункт 47 частини першої статті 2 БКУ).

Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру (абзац третій частини третьої статті 10 БКУ).

Відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який забезпечує виконання бюджетних програм у системі головного розпорядника (абзац перший частини четвертої статті 20 БКУ).

Отже, для цілей оподаткування ПДВ ДП може використовувати поняття, визначені БКУ.

Відповідно до пункту 1.3 Методичних рекомендації щодо облікової політики підприємства, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013 № 635 (далі – Методрекомендації), елементом системи організації бухгалтерського обліку на підприємстві є облікова політика, яка може враховувати організаційно-правову форму підприємства, галузеві особливості економічної діяльності, обсяги виробництва тощо.

Розпорядчий документ про облікову політику підприємства визначає, зокрема кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності (пункт 2.1 Методрекомендацій).

Частиною другою статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) передбачено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено у розділі V та підрозділі 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України, у тому числі операції з безоплатної передачі.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, є постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку (підпункт «б» підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).

Пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 розділу VІ ПКУ, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення;

електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Датою виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом (пункт 187.7 статті 187 розділу V ПКУ).

Відповідно до пунктів 201.1 і 201.10 статті 201 розділу V ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) у встановлений ПКУ термін.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, та виходячи із аналізу норм ПКУ та інших нормативно-правових актів зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, що наявні у зверненні, ДПС повідомляє, що при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій платники податку повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку – превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону № 996). У цьому контексті для правильного застосування норм податкового законодавства вирішальним є встановлення економічного змісту та правової природи бюджетних платежів, зокрема з’ясування того, чи мають вони компенсаційний характер та чи здійснюються як оплата вартості конкретно визначених робіт/послуг.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання товарів/послуг на митній території України, у тому числі з безоплатного постачання товарів/послуг. При цьому база оподаткування ПДВ згідно з пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ визначається виходячи з договірної вартості операцій з постачання товарів/послуг та включає будь-які суми коштів, що підлягають компенсації платнику ПДВ безпосередньо або через третю особу, у тому числі за рахунок бюджетних коштів.

Безпосередньо отримання платником коштів (у тому числі з бюджету за кодом 3210), якщо платник фактично не постачає роботи/послуги, не призводить до виникнення об’єкту оподаткування ПДВ. Визначальним для встановлення наявності або відсутності об’єкта оподаткування ПДВ є не формальне найменування платежу (зокрема трансферт), а його економічний зміст, зокрема встановлення факту, чи є такий платіж оплатою вартості конкретних товарів/послуг.

Отже, у разі якщо бюджетні кошти за кодом 3210 (у розмірі 0,4 відсотка від суми державних контрактів (договорів)), які спрямовані на покриття витрат з утримання служби державного замовника, за своєю економічною сутністю є оплатою (компенсацією) вартості товарів/послуг (робіт), які постачає ДП (в тому числі третім особам), то для цілей оподаткування ПДВ такі операції розглядаються як операції з постачання товарів/послуг, що є об’єктом оподаткування ПДВ відповідно до пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ, та оподатковуються ПДВ у загальновстановленому порядку з нарахуванням податкових зобов’язань з ПДВ виходячи із бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V ПКУ (за винятком випадків, коли операції підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з нормами ПКУ).

Обов’язок щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ за такими операціями виникає на дату зарахування бюджетних коштів як оплати за постачання товарів/послуг (робіт) згідно з пунктом 187.7 статті 187 розділу V ПКУ.

Водночас у разі якщо такі бюджетні кошти надаються ДП без встановлення зобов’язання щодо постачання ним товарів/послуг (робіт) (в тому числі третім особам) та не мають компенсаційного характеру, то при отриманні таких коштів обов’язок щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ у ДП не виникатиме.

При цьому, враховуючи пункти 1.3 та 2.1 Методрекомендацій, ДП самостійно формує облікову політику як складову системи організації бухгалтерського обліку та визначає в ній критерії та підходи до відображення господарських операцій з урахуванням їх фактичних обставин (наявності або відсутності постачання товарів/послуг).

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 роздiлу II ПКУ).