Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.05.2026 р. № 2655/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (  ) щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник повідомляє, що є громадянином України, проте з травня 2023 року з дружиною та донькою проживає на постійній основі в (  ). Для звітного 2025 року платник не вважає себе резидентом України.

Практична необхідність отримання індивідуальної податкової консультації пов’язана визнанням контролюючою особою та подання звіту про контрольовані іноземні компанії (далі – Звіт про КІК) із застосуванням окремих норм ст. 39² Кодексу.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи вірно платник податків розуміє, що коректне застосування
п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу означає, що відповідно до його фактичних обставин, зв’язків з Україною та Великобританією у 2025 році внаслідок відсутності на території України реєстрації самозайнятої особи, через відсутність постійного проживання на території України, внаслідок короткострокового перебування на території України не більше 60 днів і лише часткової наявності в Україні деяких елементів центру життєвих інтересів, за сукупністю факторів я не відповідаю ознакам податкового резидента України? Що в свою чергу означає, що платник податків визнається для податкових цілей нерезидентом України?

2. Чи правильно розуміє платник податків, що оскільки він визнає себе для податкових цілей нерезидентом України, то не відповідає визначенню контрольованої особи для цілей застосування статті 39² Кодексу і не повинен подавати Повідомлення про набуття (початок здійснення фактичного контролю) або відчуження частки (припинення фактичного контролю) резидентом в іноземній юридичній особі або майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи (далі – Повідомлення) ?

3. Чи правильно розуміє платник податків, що у випадку отримання дивідендів від українських юридичних осіб він як нерезидент України, згідно з п. 170.10 ст. 170 та п.п. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу повинен сплатити податок з доходів фізичних осіб – нерезидентів за ставкою 9% з доходів у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, корпоративних правах, нарахованих інститутами спільного інвестування, а також військовий збір за ставкою 5%?

Щодо питання першого та другого

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексe.

Нерезиденти – це фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в»
п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Водночас місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Одночасно зауважуємо, що підтвердження факту перебування на митній території України не менше 183 днів є інформація з Бази даних, яка надається у порядку, визначеному Положенням про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон, виїхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 вересня 2022 року № 614.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Водночас, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України (абзац четвертий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Враховуючи зазначене, якщо фізична особа є громадянином України, володіє на території України нерухомим майном (земельними ділянками), є засновником юридичних осіб, має центр життєвих інтересів на території України (проживають батьки, наявність банківських рахунків), тобто фізичною особою дотримані критерії, визначені абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то згідно з нормами Кодексу така фізична особа можете бути визнана резидентом України. 

Разом з тим, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Крім того, всі критерії визначення податкового резидентства аналізуються у сукупності, а кожен окремий випадок розглядається на підставі наданих документів та підтверджень з урахуванням усіх обставин та підстав.

Відповідно до п.п. 39².1.1 п. 39².1 ст. 39² Кодексу контрольованою іноземною компанією (далі – КІК) визнається будь-яка юридична особа, зареєстрована в іноземній державі або території, яка визнається такою, що знаходиться під контролем фізичної особи - резидента України або юридичної особи - резидента України відповідно до правил, визначених цим Кодексом.

Згідно з п.п. 39².1.2 п. 39².1 ст. 39² Кодексу визначено, що контролюючою особою є фізична особа або юридична особа - резиденти України, що є прямими або опосередкованими власниками (контролерами) КІК.

Зокрема, іноземна компанія визнається КІК, якщо фізична особа - резидент України або юридична особа - резидент України (далі - контролююча особа):

а) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше
ніж 50 відсотків, або

б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше
ніж 10 відсотків, за умови що декілька фізичних осіб - резидентів України та/або юридичних осіб - резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків, або

в) окремо або разом з іншими резидентами України - пов'язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою.

Керуючись п.п. 39².5.5 п. 39².5 ст. 39² Кодексу фізична особа - резидент України або юридична особа - резидент України зобов’язана повідомляти контролюючий орган про:

кожне безпосереднє або опосередковане набуття частки в іноземній юридичній особі або початок здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до визнання такої фізичної (юридичної) особи контролюючою особою відповідно до вимог цієї статті;

заснування, створення або набуття майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи;

кожне відчуження частки в іноземній юридичній особі або припинення здійснення фактичного контролю над іноземною юридичною особою, що призводить до втрати визнання такої фізичної (юридичної) особи контролюючою особою відповідно до вимог цієї статті;

ліквідацію або відчуження майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи.

Повідомлення надсилається до контролюючого органу протягом 60 днів з дня такого набуття (початку здійснення фактичного контролю) або відчуження (припинення фактичного контролю). Форма і порядок надсилання такого повідомлення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Враховуючи зазначене, якщо фізична особа є громадянином України, володіє на території України нерухомим майном (земельними ділянками), є засновником юридичних осіб, має центр життєвих інтересів на території України (проживають батьки, наявність банківських рахунків), то згідно з нормами Кодексу така фізична особа можете бути визнана резидентом України, а отже за умови відповідності критеріям, встановленим п.п. 39².1.2 п. 39².1
ст. 39² Кодексу така фізична особа визнається контролюючою особою, яка зобов’язана дотримуватися усіх вимог, визначених ст. 39² Кодексу, зокрема в частині подання Повідомлення.

Щодо питання третього

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Кодексу.

Відповідно до п. 162.1 ст. 162 Кодексу платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи
з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

Статтею 165 Кодексу встановлено перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Відповідно до п.п. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у
п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п.п. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу.

Разом з тим, ст. 164 Кодексу визначено перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Так, відповідно до п.п. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включаються, зокрема пасивні доходи (крім зазначених у п.п. 165.1.2 та 165.1.41 п. 165.1
ст. 165 Кодексу).

Пасивні доходи для цілей розділу IV Кодексу – це доходи, отримані
у вигляді, зокрема, дивідендів (п.п. 14.1.268 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Порядок оподаткування дивідендів визначено п. 170.5 ст. 170 Кодексу, відповідно до п.п. 170.5.1 якого податковим агентом платника податку під
час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у
п.п. 165.1.18 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування.

Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, який сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального
(є суб’єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів (п.п. 170.5.2 п. 170.5 ст. 170 Кодексу).

Доходи, зазначені в п. 170.5 ст. 170 Кодексу, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною пп. 167.5.1, 167.5.2 і 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу (п.п. 170.5.4
п. 170.5 ст. 170 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податків (крім випадків, визначених у підпунктах 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Так, відповідно до п.п. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу доходи у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатів, корпоративних
правах, нарахованих нерезидентами, інститутами спільного інвестування та суб’єктами господарювання, які не є платниками податку на прибуток оподатковуються у половинному розмірі ставки, встановленої у п. 167.1 ст. 167 Кодексу (9 відсотків).

Доходи у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами - платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування) оподатковуються за ставкою 5 відсотків (п.п. 167.5.2 п. 167.5 ст. 167 Кодексу).

Відповідно до п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу платниками військового збору є особи, визначені
п. 162.1 ст. 162 Кодексу.

Об’єктом оподаткування військовим збором, для платників, зазначених
у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10
розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Згідно з п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу ставка військового збору для платників, зазначених
у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного
п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету здійснюються у порядку, встановленому у
ст. 168 та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу
(п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Враховуючи викладене, дохід у вигляді дивідендів, який нараховується та виплачується юридичними особами – резидентами України на користь фізичної особи – резидента України (засновника), включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставками, визначеними у пп. 167.5.1, 167.5.2 і 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу (в залежності від систем оподаткування прибутку зазначених юридичних осіб) та військовим збором у розмірі 5 відсотків. При цьому юридичні особи зобов’язані виконати усі функції податкового агента, визначені Кодексом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).