Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.05.2026 р. № 2816/ІПК/20-40-24-07-06

Головне управління ДПС у Харківській області (далі – ГУ ДПС) за результатами розгляду звернення фізичної особи – підприємця на отримання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм податкового законодавства, яке надійшло в електронній формі через електронний кабінет, та керуючись статтею 52 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами) (далі – Кодекс), з урахуванням фактично викладених обставин, в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомив, що зареєстрований фізичною особою – підприємцем - платником єдиного податку третьої групи. У платника, як у фізичної особи – громадянина України, є власний легковий автомобіль. Платник розглядає можливість надати свій автомобіль в оренду таксопарку (юридичній особі). Таксопарк згоден взяти в оренду автомобіль у платника не як у фізичної особи, а як у фізичної особи – підприємця.

Таким чином платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Яким чином можна надати в оренду власний автомобіль від імені фізичної особі – підприємця, при цьому не змінюючи права власності на автомобіль?
2. Які дії має виконати платник для того, щоб передача власного автомобіля в оренду від імені фізичної особи – підприємця відповідала вимогам діючого законодавства, та як це документально оформити?
3. Які форми звітності платник має подавати до податкової служби?
4. Чи може платник реалізувати передачу автомобіля в оренду через договір позички, а саме: відповідно до статті 827 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – ЦКУ) спочатку безоплатно передати автомобіль собі, як фізичній особі – підприємцю, з подальшим правом передачі автомобіля в оренду третім особам?

Щодо першого, другого та четвертого питань

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства
(пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Пунктом 19¹.1 статті 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та ЦКУ.

Відповідно до статті 41 Конституції України  кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до статті 1 ЦКУ цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з частиною другою статті 11 ЦКУ підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Учасниками цивільних відносин та суб’єктами права власності є фізичні та юридичні особи (частина перша стаття 2 та частина перша статті 318 ЦКУ).

Так, відповідно до статті 325 ЦКУ суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визнаються, зокрема фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб.

Власник, зокрема, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, та володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦКУ).

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 ЦКУ).

Таким чином, незалежно від того, який статус фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої підприємницької діяльності, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин).

Згідно зі статтею 827 ЦКУ за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 ЦКУ, якою визначено загальні положення про найм (оренду).

Договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина четверта статті 828 ЦКУ).

При цьому за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (статті 759 ЦКУ).

Діяльність з надання в оренду власного майна (автомобіля), яку здійснює фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи, провадиться на підставі договору оренди, укладеного відповідно до чинного законодавства, та з дотриманням вимог, визначених главою 1 розділу XIV Кодексу.

Господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункт 14.1 статті 14 Кодексу).

Відповідно до пункту 63.3 статті 63 Кодексу платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об’єктами оподаткування і об’єктами, пов’язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв’язку з якими у платника податків виникають обов’язки щодо сплати податків та зборів. Такі об’єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом Кодексу.

Платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Порядок обліку об’єктів оподаткування та об’єктів, пов’язаних з оподаткуванням, визначений в розділом VIIІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588 (зі змінами) (далі – Порядок № 1588).

Заява про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за ф. № 20-ОПП (далі - Заява за ф. № 20-ОПП) подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків (пункт 8.4 розділу VIIІ Порядку № 1588).

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України від
16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами) (далі – Закон № 996) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону № 996).

Статтею 1 Закону № 996 визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Таким чином, з питання документального оформлення передачі власного автомобіля від фізичної особи (громадянина) до фізичної особи – підприємця, зокрема щодо переліку первинних документів та порядку їх оформлення, доцільно звернутися до Міністерства фінансів України як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

При цьому, платник податків зобов’язаний повідомляти контролюючі органи за основним місцем обліку про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням за формою № 20-ОПП.

Оформлення цивільних відносин та порядку їх реалізації, що стосуються права розпоряджатися своєю власністю (автомобілем), зокрема і на підставі договорів позички та оренди, лежить в правовому полі Міністерства юстиції України.

Щодо третього питання

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені главою 1 розділу XIV Кодексу.

Відповідно до пункту 292.1 статті 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Відповідно до пункту 296.3 статті 296 Кодексу платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

Податкова декларація платника єдиного податку складається наростаючим підсумком з урахуванням норм підпункту 296.5 і 296.6 статті 296 Кодексу (пункт 296.7 статті 296 Кодексу).

Податкові декларації, крім випадків, передбачених Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) – протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя) (підпункт 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Кодексу).

Форма податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація).

Згідно з приміткою 10 до Декларації невід’ємною частиною Декларації є Додаток 1, який подається та заповнюється фізичними особами –
підприємцями – платниками єдиного податку першої – третьої груп, відповідно до підпункту 296.3 статті 296 Кодексу, та які є платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Отже, фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу Декларацію разом з Додатком 1.

Разом з цим наголошуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування конкретних операцій платників податків можуть надаватися за результатами детального вивчення умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжуються.

Крім того, ДПС не уповноважена організовувати господарську діяльність суб’єктів господарювання, а є лише контролюючим органом, який здійснює контроль за дотриманням платниками податків вимог податкового та іншого законодавства.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

 

 

 

______________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.