Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.05.2026 р. № 2924/ІПК/99-00-04-01-03 ІПК

 

Державна податкова служба України на звернення Товариства щодо справляння екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (далі – Податок), керуючись ст. 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Товариство, керуючись нормами п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Кодексу, просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи є об’єктом та базою оподаткування Податком відходи, які утворилися у процесі господарської діяльності підприємства, які не захоронюються, а зберігаються тимчасово, до передачі спеціалізованому підприємству для подальшої переробки – суб’єкту господарювання у сфері управління відходами, що має відповідний дозвіл?

2. Чи є об’єктом та базою оподаткування Податком відходи, які утворилися у процесі господарської діяльності підприємства, за умови якщо забезпечується зберігання відходів у спосіб, що не становить загрози здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу, але певний час не передаються спеціалізованому підприємству для подальшої переробки?

3. Чи  потрібно  повторно  відображати  у  додатку  3  до  Податкової  декларації екологічного податку за звітний квартал поточного року обсяги розміщених відходів, що були вже відображені за попередній звітний квартал, але не передані спеціалізованому підприємству для подальшої переробки (відсутній договір на видалення та утилізацію відходів)?

4. Чи є об’єктом та базою оподаткування Податком, зокрема обсяг металобрухту, який утворився в процесі господарської діяльності підприємства та реалізується стороннім організаціям як товар або використовується для власних потреб?

5. Відповідно до якого законодавчо встановленого документа визначається код і клас небезпеки та рівень небезпечності відходів при обчисленні податкових зобов’язань з Податку?

Щодо питань 1 – 2

Відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу платниками Податку є суб’єкти господарювання, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).

Термін «розміщення відходів» визначено у підпункті 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу як постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

У Законі України від 20 червня 2022 року № 2320-IX «Про управління відходами» (далі – Закон № 2320) затверджено термін «захоронення відходів ‒ розміщення відходів на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі у спосіб, що не становить загрози здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу і не передбачає подальше оброблення відходів» (пункт 13 частини першої статті 1 Закону № 2320). Місцем захоронення відходів є полігони ‒ внутрішні місця для видалення відходів, на яких утворювач відходів – суб’єкт господарювання здійснює видалення власних відходів на місці утворення або постійні місця, на яких відходи розміщуються понад один рік (пункт 27 частини першої статті 1 Закону № 2320).

Суб’єкт господарювання, що здійснює управління полігоном, повинен мати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів, яке включає, зокрема, операції з видалення відходів (статті 1 та 40 Закону № 2320).

Одним із видів операцій з видалення відходів є захоронення (код D1 додаток 1 до Закону № 2320).

Правовий зміст, зазначених вище норм Закону та Кодексу, ототожнює поняття «захоронення відходів» та «розміщення відходів».

Оскільки Товариство є утворювачем відходів та не має дозволу на здійснення операцій з їхнього захоронення, то воно не підпадає під визначення платника Податку, та у нього не виникає податкового обов’язку зі сплати Податку.

Водночас перебування відходів у спеціально відведених місцях понад 1 рік відповідає визначенню «полігон» (пункт двадцять сьомий статті 1 Закону № 2320) та підлягає оподаткуванню Податком у загальному порядку, встановленому Кодексом.

Щодо питання 3

Обсяги розміщених відходів, що були вже відображені за попередній звітний квартал, але не передані спеціалізованому підприємству для подальшої переробки (відсутній договір на видалення та утилізацію відходів) не потрібно повторно відображати у додатку 3 до Податкової декларації екологічного податку за звітний квартал поточного року.

Щодо питання 4

Кодекс не включив металобрухт до об’єкта оподаткування Податком.

Щодо питання 5

Сума податкових зобов’язань з Податку обчислюється як добуток величини об’єкта оподаткування Податком, ставок Податку та коефіцієнтів, що застосовуються до таких ставок.

Ставки Податку встановлюються залежно від класу небезпеки та рівня небезпечності відходів (пункт 246.2 статті 246 ПКУ).

Платники Податку складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації (пункт 250.2 статті 250 Кодексу).

При цьому згідно з пунктом 246.3 статті 246 Кодексу передбачено, що за розміщення відходів, на які не встановлено клас небезпеки, застосовується ставка Податку, встановлена за розміщення відходів I класу небезпеки.

У зазначених умовах платники Податку мають можливість визначити клас небезпеки відходів, а на його основі застосувати відповідну ставку Податку.

Водночас контролюючі органи мають можливість залучити за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності визначення платниками Податку фактичних обсягів, зокрема розміщення відходів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Кодексу).