Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 03.06.2026 р. № 3201/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…) (далі – Товариство) (…), щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що Товариство у процесі здійснення господарської діяльності направляє працівників у службові відрядження, які оформляються відповідними наказами. Для пересування до місця відрядження та під час нього працівники можуть використовувати власний автомобільний транспорт. За результатами відрядження працівники подають авансові звіти, до яких додаються фіскальні чеки АЗС на підтвердження витрат на придбання пального (далі – ПММ).

На момент звернення договір оренди/позички транспортного засобу між Товариством і працівником не укладений. У Товариства існує внутрішнє Положення про службові відрядження, яким передбачено подання маршрутного листа із зазначенням маршруту та мети поїздки, фотофіксація показань одометра на початку та в кінці поїздки по відрядженню.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію
з наступних питань:

1. Чи має право Товариство компенсувати працівнику фактичні витрати
на придбання ПММ під час службового відрядження на власному автомобілі
на підставі поданих чеків та авансового звіту? Які первинні документи є обов'язковими для підтвердження таких витрат?

2. Чи вважається грошова компенсація вартості ПММ, виплачена працівнику на підставі авансового звіту та доданих чеків без укладання договору оренди транспортного засобу, додатковим благом у розумінні п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 та п.п. «г» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу?

3. Якщо така компенсація є додатковим благом: яким чином слід обчислити базу оподаткування податку на доходи фізичних осіб (чи застосовується натуральний коефіцієнт відповідно до п. 164.5 ст. 164 Кодексу), за якою ознакою доходу відобразити у Додатку 4 ДФ до податкового розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок), чи підлягає вона обкладенню військовим збором та єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок)?

4. Чи змінюється порядок оподаткування витрат на ПММ у разі укладення між Товариством та працівником договору оренди/позички транспортного засобу, яким передбачено, що витрати на ПММ несе орендар (Товариство)?
Чи виникає у працівника (орендодавця) оподатковуваний дохід у зв’язку
з оплатою ПММ орендарем?

5. Чи має право Товариство, яке є платником ПДВ, включити суму ПДВ, сплаченого у складі вартості ПММ (за наявності фіскальних чеків з виділеним ПДВ або отриманих розрахункових документів), до складу податкового кредиту відповідно до ст. 198 Кодексу?

6. Чи відносяться витрати на компенсацію ПММ до складу витрат Товариства для цілей оподаткування податком на прибуток? Чи існують обмеження або коригування фінансового результату у разі, якщо фактичне споживання пального перевищує норми, самостійно затверджені Товариством?

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених цим Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Щодо питань першого-четвертого

Згідно зі ст. 121 Кодексу законів про працю України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку зі службовими відрядженнями.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексом, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження
в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента
є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1
п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

Статтею 165 Кодексу встановлено виключний перелік доходів, які
не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Так, відповідно до п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку
не включаються, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Крім того, п.п. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 цього розділу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, пп. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Підпунктом 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу передбачено, що не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).

Зазначені в абзаці другому п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу витрати
не є об’єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді, зокрема транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, тощо.

При цьому будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

Водночас п. 164.2 ст. 164 Кодексу визначено перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно з законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом ІV Кодексу (п.п. «г»
п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

При цьому згідно з п. 164.5 ст. 164 Кодексу під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється
за формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Також вказаний дохід для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення»
Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2
п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

При цьому податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену в п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу,
що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України
від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108),
та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Статтею 2 Закону № 108 визначена структура заробітної плати, яка складається із основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

При цьому Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі – Інструкція № 5), визначено перелік видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Згідно з п.п. 2.3.4 п. 2.3 розділу 2 Інструкції № 5 інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством) належать до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону № 2464).

Враховуючи викладене, дохід платника податку – фізичної особи у вигляді суми відшкодованих (компенсованих) йому роботодавцем витрат (паливно-мастильних матеріалів) включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування п. 164.5
ст. 164 Кодексу, військовим збором на загальних підставах та є базою нарахування єдиного внеску. При цьому Товариство як податковий агент зобов’язаний виконати усі функції, визначені Кодексом.

Крім того, відповідно до п. 176.2 ст. 176 Кодексу особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску, крім фізичних осіб – підприємців та/або осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового місяця, Розрахунок, до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий Розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду.

Форма податкового Розрахунку і Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового Розрахунку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зі змінами.

Згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб, наведеного у Додатку 2 до Порядку, дохід, виплачений фізичній особі, як додаткове благо відображається податковим агентом у Додатку 4 ДФ до Розрахунку за ознакою доходу «126».

Враховуючи викладене, дохід, нарахований Товариством – юридичною особою фізичній особі у вигляді відшкодованих (компенсованих) йому витрат (паливно-мастильних матеріалів) відображається в Додатку 4 ДФ до Розрахунку під ознакою доходу «126».

Щодо питання п’ятого

Правила формування податкового кредиту встановлено ст. 198 розділу V Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. «а» п. 198.1, пп. 198.3 та 198.6 ст. 198 розділу V Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п.п. «б» п. 201.11 ст. 201 розділу V Кодексу підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Щодо питання шостого

Згідно з даними інформаційних ресурсів ДПС, Товариство є резидентом
Дія Сіті – платником податку на прибуток підприємств на особливих умовах.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.п. 137.10.1 п. 137.10 ст. 137 Кодексу резиденти Дія Сіті – платники податку на прибуток підприємств на особливих умовах самостійно визначають суму податку, що підлягає сплаті до бюджету. Податок, що підлягає сплаті до бюджету резидентами Дія Сіті – платниками податку на особливих умовах, визначається з урахуванням положень, передбачених п. 135.2 ст. 135 Кодексу,
п. 137.10 ст. 137 Кодексу та п. 141.9¹ ст. 141 Кодексу. Резиденти Дія Сіті – платники податку на особливих умовах не визначають окремо об’єкт оподаткування, передбачений п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу.

На підставі п. 135.2 ст. 135 Кодексу базою оподаткування операцій резидента Дія Сіті – платника податку на особливих умовах є грошове вираження об’єкта оподаткування, розрахованого за правилами, визначеними цим пунктом та п.п. 141.91.3 п. 141.91 ст. 141 Кодексу. У разі здійснення операцій, які є об’єктом оподаткування, у формі, відмінній від грошової, базою оподаткування є вартість такої операції, визначена на рівні не нижче звичайної ціни.

Тобто, резиденти Дія Сіті – платники податку на прибуток на особливих умовах для цілей визначення об’єкту оподаткування податком на прибуток
не здійснюють коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зі змінами).

При цьому питання бухгалтерського обліку операцій з компенсації Товариством паливно-мастильних матеріалів працівнику, фактичне споживання яких перевищує норми, затверджені підприємством, належать до компетенції Міністерства фінансів України.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.