Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п. 69.41 ст. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення
(…) (далі – Товариство) (…), щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.
У своєму зверненні платник податків зазначив, що працівником Товариства без попередньої згоди керівництва Товариства було використано службове авто у вихідний (неробочий) день. Під час використання працівник потрапив у ДТП, що зафіксовано в органах поліції та повідомлено страхову компанію. Оплата страховки КАСКО за вказане авто здійснюється на підставі договору, оформленому між Товариством і страховою компанією.
Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію
з питання:
Чи повинно Товариство, як податковий агент, донарахувати із застосуванням коефіцієнту (згідно з п. 164.5 ст. 164 Кодексу) податок на доходи з фізичних осіб та військовий збір на суму коштів, що були оплачені страховою компанією за ремонт авто третій компанії, та на вартість використання палива під час неузгодженого використання автомобіля?
Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов’язаного з об’єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України
від 18 листопада 2021 року № 1909-ІХ «Про страхування» (далі – Закон
№ 1909), Законом України від 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 3720), іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша ст. 2 Закону № 3720).
Згідно з частиною першою ст. 89 Закону № 1909 страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України.
Законом № 1909 передбачено, зокрема:
страхувальник – це особа, яка уклала із страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства (п. 68 частини першої ст. 1 Закону № 1909);
страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства (п. 59 частини першої ст. 1 Закону № 1909).
франшиза – це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством (п. 77 частини першої ст. 1 Закону № 1909).
У договорі страхування обов’язково зазначаються з урахуванням особливостей, визначених частиною третьою ст. 89 Закону № 1909, зокрема, порядок розрахунку, умови та строки здійснення страхових виплат (п. 15 частини другої ст. 89 закону № 1909).
При цьому страхова виплата (страхове відшкодування) – грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства (п. 50 частини першої
ст. 1 Закону № 1909).
Договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною.
У разі зазначення в договорі страхування умовної франшизи страховик
не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи,
але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи.
У разі зазначення в договорі страхування безумовної франшизи страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком (частина четверта ст. 94 Закону № 1909).
Франшиза може встановлюватися у відсотках від страхової суми (страхової виплати), в абсолютному розмірі або в інших розрахункових одиницях, визначених договором страхування.
Вид та розмір франшизи зазначаються у договорі страхування
(частина п’ята ст. 94 Закону № 1909).
Страхові виплати здійснюються у порядку, визначеному страховим продуктом та договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України (частина шоста ст. 94 Закону № 1909).
Страхова виплата не може перевищувати розмір прямого збитку, заподіяного страхувальнику та/або іншій особі, передбаченій договором страхування. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі якщо страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованого об’єкта страхування, страхова виплата виплачується у такій самій частці дійсної вартості застрахованого об’єкта страхування, якщо інше не передбачено умовами договору страхування (частина сьома ст. 94 Закону № 1909).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку
на доходи фізичних осіб є фізична особа – резидент, яка отримує доходи
як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено ст. 165 Кодексу.
Відповідно до п.п. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у
п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п.п. 3 і 4 п. 170.131 ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Водночас п. 164.2 ст. 164 Кодексу визначено перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, дохід, отриманий таким платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді:
вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку
в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);
вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг) (п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст.164 Кодексу.
Додаткові блага – це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку
(крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV Кодексу) (п.п. 14.1.47 п.14.1 ст. 14 Кодексу).
Пунктом 164.5 ст.164 Кодексу встановлено, що під час нарахування (надання) доходів у будь якій негрошовій формі базою оподаткування
є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені, згідно з Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К = 100:(100 - Сп), де К коефіцієнт,
Сп – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.
Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить
18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).
Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу,
є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених
у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, - 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2
п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету визначено ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Враховуючи викладене, дохід у вигляді суми коштів, що були оплачені страховою компанією за ремонт авто третій компанії та вартості використання автомобіля, палива, як безоплатно отриманих товарів включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків – фізичної особи – винуватця ДТП, як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків без урахування положень п. 168.5 ст. 168 Кодексу, оскільки здійснюється в грошовій формі,
та військовим збором за ставкою 5 відсотків.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2026 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |