Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.06.2026 р. № 3365/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення                             ТОВ «» (далі – ТОВ) щодо відображення у податковій звітності та оподаткування заборгованості за орендну плату, у разі користування орендарем нерухомим майном після припинення договірних відносин, яка виникла у 2025 році і була стягнена виконавчою службою за рішенням суду у травні 2026 року, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ТОВ є платником податку на прибуток на загальних підставах та платником ПДВ.

ТОВ має у власності приміщення, яке протягом 7 років здавало в оренду іншій юридичній особі (далі – орендар). В кінці листопада 2024 року ТОВ було прийнято рішення про розірвання договору оренди з орендарем з 31 грудня 2024 року, про що його було письмово повідомлено. Орендар відмовимся розірвати договір оренди, вчасно не передав ТОВ приміщення і знаходився там до
травня 2025р. Орендар сплачував орендну плату до 31 грудня 2024 року, але з 1 січня 2025 року по середину травня 2025 року орендар продовжував використовувати приміщення ТОВ для власної господарської діяльності, не сплачував рахунки за фактичне використання приміщень, та не підписував акти виконаних робіт. Директор орендаря з 15.05.2025 року підписав акт прийому-передачі приміщення та звільнив його, але відмовився визнавати заборгованість та підписувати акти виконаних робіт.

У червні 2025 року ТОВ подало позов до суду з приводу примусового стягнення компенсації оренди за цей час. Судовий розгляд справи про стягнення заборгованості з компенсації орендної плати тривав весь 2025 та початок 2026 року, через те що рішення судів різних інстанцій оскаржувались відповідачем у судах всіх інстанцій.  Протягом всього 2025 року ТОВ не мало на руках жодних первинних документів, які б дозволили йому використати правило першої події, щоб визначити у який саме момент у підприємства виникають податкові зобов'язання з податку на прибуток та податкові зобов’язання із ПДВ, а також зафіксувати та відобразити у звітності господарські операції чи розрахунки з орендарем. Суд прийняв остаточне рішення, яке не підлягає оскарженню на користь ТОВ у квітні 2026 року. Справу було передано приватному виконавцю, який наклав арешт на рахунки орендаря і ТОВ протягом травня 2026 року отримало цю заборгованість за орендну плату на свій розрахунковий рахунок через приватного виконавця.

ТОВ просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

як правильно сплатити податки та відобразити у звітності дохід підприємства, за умови повної відсутності первинних документів (договір оренди втратив чинність з 31 грудня 2024 року, неможливо отримати підписані акти виконаних за січень-травень 2025 року, платежі були здійснені не орендарем, а приватним виконавцем лише у травні 2026 року)? У який період ТОВ має включити їх собі в доходи та до податкових зобов’язань?

 

Щодо оподаткування податком на прибуток підприємств

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України
від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі – Закон № 996-XIV).

Згідно з частиною другою ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який веде підприємство. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої ст. 9 Закону № 996-XIV первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення. Дія положень цього абзацу не поширюється на вимоги до документування господарських операцій, оплата за які здійснюється за рахунок публічних коштів; господарських операцій, здійснених на виконання договорів найму (оренди) державного або комунального майна; договорів будівельного підряду, проектно-вишукувальних робіт; договорів про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Відсутність документів, передбачених у ст. 44 Кодексу, суттєві недоліки в їх оформленні, непідтвердження фактичного руху активів, неможливість встановлення джерела походження товарів, відсутність необхідних ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також інші обставини, які в сукупності свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій, можуть бути підставою для висновку щодо недостовірності показників податкової звітності та порушення вимог податкового законодавства.

Таким чином, для підтвердження фактичного здійснення господарських операцій ТОВ повинно мати документи та інші матеріали, передбачені у ст. 44 Кодексу, які у сукупності з іншими обставинами здійснення господарської діяльності підтверджують реальний характер відповідних господарських операцій та є підставою для врахування відповідних показників для цілей оподаткування.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Формування доходів та витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Операції з погашення заборгованості за орендну плату за рішенням суду  відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування та, відповідно об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Отже, з питання формування доходів у бухгалтерському обліку на суму погашеної заборгованості за орендну плату по судовому рішенню доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

Щодо оподаткування податком на додану вартість

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Кодексу датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів / послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця / замовника на рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг як оплата

товарів / послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів / послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, − дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів / послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів / послуг за готівку − дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої − дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів − дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг − дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг  платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

На дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VII  «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», зі змінами, та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений Кодексом термін (п. 201.1 ст. 201 Кодексу).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів / послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку / небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку − превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (ст. 4 Закону № 966-XIV). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Для цілей оподаткування ПДВ визначальним є фактичний зміст господарської операції та наявність обставин, що свідчать про фактичне здійснення постачання послуг, незалежно від формального оформлення договірних відносин.

У разі якщо після припинення дії договору оренди особа (орендар) фактично продовжувала користуватися нерухомим майном, а за результатами судового розгляду встановлено факт такого користування та присуджено до стягнення заборгованості з орендної плати за відповідний період користування, то операція, пов’язана із наданням права користування майном, за своїм змістом є операцією з надання послуги для цілей оподаткування ПДВ.

При цьому судове рішення щодо стягнення заборгованості з орендної плати не створює нової господарської операції, а підтверджує факт здійснення господарської операції, що фактично відбувалась у період користування майном.

Отже, податкові зобов’язання з ПДВ за такою операцією визначаються відповідно до п. 187.1 ст. 187 Кодексу, виходячи з періоду фактичного постачання послуги.

Водночас звертаємо увагу, що надання будь-яких висновків щодо кожного конкретного випадку виникнення податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, можливе за результатами аналізу документів та матеріалів, що дозволять ідентифікувати предмет звернення, тобто під час документальної перевірки господарської діяльності суб’єкта господарювання. Оцінка правомірності дій платника щодо відображення в податковому обліку конкретних господарських операцій може надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).