Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.06.2026 р. № 3366/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення ТОВ «» (далі – Товариство)  щодо деяких питань оподаткування та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Відповідно до наданої інформації, Товариство здійснює господарську діяльність з виробництва та/або реалізації товарів. У межах такої діяльності Товариство отримує грошові кошти від ідентифікованих контрагентів/покупців на банківський рахунок у безготівковій формі. У платіжних документах зазначається призначення платежу за товар або інше призначення платежу, пов’язане з господарською діяльністю Товариства.

Як зазначає заявник, такі операції підтверджуються банківськими виписками, платіжними інструкціями та іншими документами, які дозволяють ідентифікувати платника, суму платежу, дату платежу та призначення платежу.

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Щодо практичного застосування, зокрема, таких норм та положень:

п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Кодексу щодо визначення безоплатно наданих товарів, робіт, послуг;

п. 44.1 ст. 44 Кодексу щодо ведення обліку на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів;

п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу щодо визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на підставі фінансового результату до оподаткування;

положень національних стандартів бухгалтерського обліку та Плану рахунків у частині, в якій такі положення впливають на визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

2. Чи містить Кодекс для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств окремий термін, поняття або правову категорію «дохід невідомого походження»? У разі якщо такий термін, поняття або правова категорія передбачені Кодексом, просимо зазначити конкретну норму Кодексу, яка їх містить, а також порядок практичного застосування такої норми платником податку на прибуток підприємств.

3. Чи містить Кодекс для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств окремий термін, поняття або правову категорію «кошти з джерел невідомого походження»? У разі наявності такої категорії просимо зазначити конкретну норму Кодексу та порядок її застосування платником податку.

4. Чи можуть грошові кошти, отримані платником податку на банківський рахунок від ідентифікованого контрагента/покупця з призначенням платежу за товар, вважатися для цілей податку на прибуток підприємств «доходом невідомого походження»? Якщо так, просимо зазначити конкретну норму Кодексу, умови такої кваліфікації та порядок відображення такої операції у податковому обліку.

5. Чи можуть грошові кошти, отримані платником податку на банківський рахунок від ідентифікованого контрагента/покупця з призначенням платежу за товар, вважатися «коштами з джерел невідомого походження», якщо платник коштів, дата платежу, сума платежу та призначення платежу ідентифіковані у банківських документах? Якщо так, просимо зазначити конкретну норму Кодексу, яка передбачає таку кваліфікацію.

6. Чи передбачає Кодекс можливість застосування п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який визначає безоплатно надані товари, роботи, послуги, до операції з надходження грошових коштів на банківський рахунок платника податку від ідентифікованого контрагента/покупця?

7. Якщо така можливість існує, просимо зазначити, яка саме частина п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Кодексу охоплює грошові кошти, що надходять на банківський рахунок платника податку: товари, роботи, послуги або товари, передані на відповідальне зберігання і використані платником.

8. Чи може сама по собі обставина, що у подальшому виникли питання щодо повноти документального підтвердження реалізації товару, змінювати правову природу грошових коштів, отриманих від ідентифікованого контрагента/покупця з призначенням платежу за товар, на безоплатно отримані товари, роботи або послуги у розумінні п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Кодексу?

9. Чи може платник податку самостійно перекваліфікувати грошові кошти, отримані від покупця за товар, у безоплатно отримані кошти або дохід від безоплатно одержаних оборотних активів, якщо у платника наявні банківська виписка, ідентифікований платник, призначення платежу за товар та документи, які платник вважає первинними документами щодо господарської операції?

10. Чи має платник податку у наведених фактичних обставинах підстави відображати такі кошти як дохід від безоплатно одержаних оборотних активів на субрахунку 718? Якщо так, просимо зазначити, які саме юридичні та документальні передумови повинні бути наявні для такого відображення, зокрема чи обов’язковою передумовою є відсутність компенсації, відсутність договору купівліпродажу/поставки, відсутність призначення платежу за товар або наявність договору дарування чи іншого договору, що не передбачає компенсації.

11. Який порядок податкового відображення грошових коштів, отриманих від ідентифікованого контрагента/покупця на банківський рахунок з призначенням платежу за товар, якщо такі кошти отримані у безготівковій формі, мають ідентифікованого платника, мають призначення платежу за товар, відображені у банківській виписці та пов’язані з господарською діяльністю платника податку?

12. Якщо грошові кошти, отримані від контрагента/покупця за товар, уже були відображені у бухгалтерському обліку та враховані при формуванні фінансового результату до оподаткування, чи передбачає Кодекс повторне включення тієї самої суми до об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у вигляді іншого доходу, доходу від безоплатного отримання або іншої аналогічної категорії?

13. Чи існує в Кодексі механізм, за яким грошові кошти, що надійшли від ідентифікованого контрагента/покупця з призначенням платежу за товар, можуть бути трансформовані для цілей податку на прибуток підприємств у: 1) «дохід невідомого походження»; 2) «кошти з джерел невідомого походження»; 3) «безоплатно отримані кошти»; 4) «безоплатно надані товари, роботи, послуги»? У разі наявності такого механізму просимо зазначити конкретні норми Кодексу, які його встановлюють, та практичний порядок його застосування платником податку.

 

 Щодо питань 1, 6, 7

 Відповідно до п.п. 14.1.172 ¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу індивідуальна податкова консультація – роз’яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

При цьому, у зверненні Товариства містяться питання, пов’язані з порядком ведення бухгалтерського обліку та складанням фінансової звітності, які не належать до компетенції ДПС.

Звертаємо увагу, що будь-які висновки щодо умов та порядку отримання від контрагентів/покупців грошових коштів на банківський рахунок та  кваліфікації таких операцій,  можуть надаватися відповідно до суті, обставин і характеру проведення таких операцій з урахуванням договірних умов, а також первинних документів, якими вони супроводжувались.

Водночас зазначаємо, що надання висновку щодо кваліфікації операцій з отримання грошових коштів на банківський рахунок підприємства, не є предметом податкового консультування, а підлягають податковому контролю під час проведення перевірки.

У розумінні податкового законодавства згідно з п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

 Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Формування доходів та витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Таким чином, операції з отримання  грошових коштів від ідентифікованих контрагентів/покупців на банківський рахунок ТОВ відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування та, відповідно об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Щодо питань 2, 3, 4, 5, 8, 9,10, 11, 12, 13

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено в Законі України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996).

Відповідно до ст. 2 Закону № 996 його дія поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, на філії та представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Згідно з частиною другою ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який веде підприємство. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є принцип превалювання сутності над формою, відповідно до якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (абзац сьомий ст. 4 Закону № 996).

Відповідно до частини другої ст. 8 Закону № 996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів (частина третя ст. 8 Закону № 996).

Частиною п’ятою ст. 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.

Відповідно до частини другої ст. 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні містити обов’язкові реквізити, визначені зазначеною нормою, а саме:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення. Дія положень цього абзацу не поширюється на вимоги до документування господарських операцій, оплата за які здійснюється за рахунок публічних коштів; господарських операцій, здійснених на виконання договорів найму (оренди) державного або комунального майна; договорів будівельного підряду, проектно-вишукувальних робіт; договорів про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу.

Згідно з частинами третьою та п’ятою ст. 9 Закону № 996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку, а господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У підпункті 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Кодексу передбачено, що розумна економічна причина (ділова мета) – причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Водночас вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи визначені у ст. 44 Кодексу.

Так, відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Згідно з п. 44.2 ст. 44 Кодексу для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У пункті 44.6 ст. 44 Кодексу встановлено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в п. 86.7 ст. 86 Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до п. 83.1 ст. 83 Кодексу, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема: документи, визначені у Кодексі; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до ст. 84 Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені у Кодексі або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

У пункті 85.2 ст. 85 Кодексу передбачено, що платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому документи повинні містити всі обов’язкові реквізити, передбачені законодавством, та підтверджувати фактичне здійснення господарських операцій.

Для цілей оподаткування значення має не лише наявність належним чином оформлених документів, а й фактичне здійснення господарських операцій, які такими документами підтверджуються. Зазначена позиція узгоджується з практикою Верховного Суду щодо оцінки реальності господарських операцій та документального підтвердження показників податкової звітності.

Документи та інші матеріали, що використовуються для формування показників податкової звітності, повинні містити достовірні відомості про зміст господарських операцій, підтверджувати реальний рух активів, зміну майнового стану платника податків та бути складеними у зв’язку з фактичним здійсненням господарської діяльності.

Наявність формально оформлених документів сама по собі не є безумовною підставою для формування показників податкової звітності, якщо встановлено, що відомості, зазначені у таких документах, не відповідають фактичним обставинам здійснення господарських операцій. Такий висновок узгоджується з принципом превалювання сутності над формою, відповідно до якого для цілей обліку та оподаткування визначальним є реальний зміст господарської операції, а не лише її документальне оформлення.

Під час оцінки реальності господарських операцій враховується сукупність обставин їх здійснення, зокрема наявність у учасників господарських операцій необхідних трудових, матеріальних, технічних та інших ресурсів для виконання договірних зобов’язань, можливість фактичного виконання робіт, надання послуг або постачання товарів, наявність ділової мети та економічного ефекту від здійснення відповідних операцій.

Відсутність документів, передбачених у ст. 44 Кодексу, суттєві недоліки в їх оформленні, непідтвердження фактичного руху активів, неможливість встановлення джерела походження товарів, відсутність необхідних ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також інші обставини, які в сукупності свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій, можуть бути підставою для висновку щодо недостовірності показників податкової звітності та порушення вимог податкового законодавства.

Таким чином, для підтвердження фактичного здійснення господарських операцій Товариство повинно мати документи та інші матеріали, передбачені у ст. 44 Кодексу, які у сукупності з іншими обставинами здійснення господарської діяльності підтверджують реальний характер відповідних господарських операцій та є підставою для врахування відповідних показників для цілей оподаткування.

Водночас інформуємо, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).