Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 15.06.2026 р. № 3422/ІПК/20-40-24-07-06

 

Головне управління ДПС у Харківській області (далі – ГУ ДПС) за результатами розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм податкового законодавства, яке надійшло в електронній формі через електронний кабінет, та керуючись статтею 52 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами) (далі – Кодекс), з урахуванням фактично викладених обставин, в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні зазначив, що є фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи. Як експедитор, платник укладає договори із замовниками на організацію перевезення вантажів та залучає перевізників для виконання перевезень. Кошти від замовника надходять на рахунок платника у повному обсязі, після чого частина коштів перераховується перевізнику, як оплата за перевезення, у платника залишається лише експедиторська винагорода (комісія). 

Таким чином, платник податку просить надати йому індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Що є доходом фізичної особи – підприємця – експедитора на третій групі єдиного податку: вся сума коштів, отриманих від замовника, чи лише сума експедиторської винагороди (комісії)?
2. Які документи повинні бути оформлені між: експедитором та замовником; експедитором та перевізником, щоб доходом фізичної особи – підприємця вважалась експедиторська винагорода?
3. Чи обов’язково у договорі із замовником окремо зазначати розмір винагороди експедитора?
4. Чи достатньо для підтвердження експедиторської моделі: договору транспортного експедирування; актів виконаних робіт; заявок; платіжних документів, де окремо видно суму, що належить перевізнику та суму винагороди експедитора?
5. Чи має право фізична особа – підприємець – експедитор на третій групі єдиного податку включати до доходу лише суму своєї винагороди відповідно до статті 292 Кодексу?

Щодо питань першого – п’ятого

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Основу правового регулювання відносин транспортного експедирування становлять норми глави 65 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (зі змінами) (далі – ЦКУ), Закон України від 01 липня 2004 року
№ 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» (зі змінами) (далі – Закон № 1955) та інші нормативно-правові акти, що видаються відповідно до них, а також міжнародні договори.

Статтею 626 ЦКУ визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому відповідно до частини першої статті 627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 929 ЦКУ визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Частиною другою статті 929 ЦКУ визначено, що положення глави 65 поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (частина третя статті 929 ЦКУ).

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (стаття 931 ЦКУ).

Відповідно до статті 1 Закону № 1955 учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти, перевізники, експедитори тощо.

Експедитор (транспортний експедитор) – суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Клієнт – споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (частина перша статті 930 ЦКУ).

При цьому, відповідно до статті 4 Закону № 1955 експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори, зокрема, з перевізниками.

Частиною третьої статті 9 Закону № 1955 визначені істотні умови договору транспортного експедирування.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 1955 платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

При цьому у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування (частина дев’ята статті 9 Закону № 1955).

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади (частина десята статті 9 Закону № 1955).

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні (частина одинадцята статті 9 Закону № 1955).

Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 1955 такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення (частина тринадцята статті 9 Закону № 1955).

Отже, факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залежно від обраного виду транспорту та території, на якій здійснюється таке перевезення), які підтверджують факт реальності перевезення вантажу та підтверджують зв’язок між замовником, експедитором та залученим перевізником.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Відповідно до підпункту 3 пункту 291.4 статті 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться третьої групи належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до пункту 292.1 статті 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Згідно з пунктом 292.4 статті 292 Кодексу у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (пункт 292.6 статті 292 Кодексу).

Платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей) (пункт 291.6 статті 291 Кодексу).

Відповідно до пункту 292.13 статті 292 Кодексу дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 Кодексу.

Ведення обліку і складання звітності платниками єдиного податку регулюється статтею 296 Кодексу, згідно з пунктом 296.1 якої фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Одночасно слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України
від 26.11.2020 № 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня
2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі (в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо), в електронному вигляді (в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо) чи через електронний кабінет) не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку першої – третьої груп вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця (далі – податкова декларація) на підставі первинних документів у відповідності до норм пункту 44.1 статті 44 Кодексу, які мають право вивчати та перевіряти контролюючі органи під час проведення перевірок згідно з підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Кодексу.

Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший пункту 44.1 статті 44 Кодексу).

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу (абзац другий пункту 44.1 статті 44 Кодексу).

Дані обліку використовуються платником податку для заповнення податкової декларації, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 року № 578 (зі змінами).

Враховуючи викладене, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи відображає у обліку весь обсяг доходу, отриманий від замовника, на підставі укладеного договору транспортного експедирування як у готівковій, так і безготівковій формі, що ведеться у довільній формі, на підставі первинних документів, а при заповненні податкової декларації до доходу включається сума отриманої винагороди. Датою отримання винагороди є дата надходження коштів на рахунок.

Слід зазначити, що статтею 1 розділу I Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Відповідно до Закону № 996 первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг, зокрема, Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (зі змінами) та Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VІІІ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (зі змінами).

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залежно від обраного виду транспорту та території, на якій здійснюється таке перевезення), які підтверджують факт реальності перевезення вантажу та підтверджують зв’язок між замовником, експедитором та залученим перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. При цьому, істотною умовою договору транспортного експедирування відповідно до статті 9 Закону № 1955 є зокрема, розмір плати експедитору. Якщо розмір плати не встановлений, замовник повинен виплатити експедитору розумну плату.

Таким чином, операції з надання послуг транспортного експедирування  фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку підтверджуються відповідними первинними документами, на підставі яких визначається об’єкт оподаткування (договори транспортного експедирування, договори з перевізником, акти про надання послуг (акти виконаних робіт) де окремо виділено суму винагороди та суму відшкодування на третіх осіб, документи від третіх осіб, розрахункові документи, платіжні інструкції, тощо).

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

______________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.