Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.06.2026 р. № 3586/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення (…) (далі – Товариство) (…) щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, основним видом діяльності Товариства є виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування (КВЕД 30.30) та є провідним вітчизняним виробником товарів оборонного призначення, що мають стратегічне значення для національної безпеки та обороноздатності держави, а саме виробником повітряних безпілотних літальних апаратів (…), що підтверджується наказом Міністерства оборони України.

Товариство у своїй діяльності використовує орендовані приміщення,
у різних локаціях (містах України)

Відповідно до обов'язків більшості працівників Товариства, зокрема, передбачено: проведення переговорів з потенційними покупцями та постачальниками; супроводження та підписання договорів; виїзди на об’єкти тa/або бойові позиції з метою обстеження, тестування виробів, а також збору вихідних даних, необхідних для виконання відповідних робіт; виїзди до державних органів для супроводження процесу отримання висновків та дозвільних документів, необхідних для здійснення діяльності з виробництва товарів оборонного призначення.

При цьому зазначені виїзди здійснюються в межах виконання працівниками своїх трудових (посадових) обов’язків та не оформлюються як службові відрядження, оскільки ці поїздки є постійною роботою працівника (роз’їзний характер), а тому це не вважається відрядженням.

Так, з метою здійснення господарської діяльності та з урахуванням кількості працівників у Товаристві виникла виробнича необхідність використання транспортних засобів працівників у господарській/виробничій діяльності/для службових потреб Товариства, що не заборонено чинним законодавством.

Для реалізації вище вказаної оптимізації Товариство розглядає два варіанти:

перший спосіб – на підставі ст. 125 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), шляхом укладення між Товариством та працівником договору про використання працівником власного автомобіля для виро6ничих/службових потреб, без виплати компенсації за амортизацію транспортного засобу, а також видання відповідного наказу керівника Товариства на підставі заяви працівника про використання власного автомобіля у службових цілях;

другий спосіб – на підставі ст. 827 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), шляхом укладення між працівником та Товариством договору позички транспортного засобу з визначенням фіксованого часу користування (у межах робочого часу), відповідно до якого працівник передає транспортний засіб
у безоплатне користування Товариству без компенсації амортизаційних витрат.

Варто, наголосити, що Товариство, в обох випадках, не планує здійснювати компенсацію працівникам витрат на придбання пального, а має намір самостійно забезпечувати їх пальним, шляхом придбання та передачі працівникам скретч - карт (паливних карток), на підставі укладених договорів з постачальниками пального.

Таким чином платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Щодо використання власних транспортних засобів працівників (модель за ст. 125 КЗпП)

1.1. Чи виникає об’єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) у працівника Товариства, у разі використання ним власного транспортного засобу для виконання трудових (службових) обов’язків без виплати компенсації за амортизацію такого транспортного засобу?

1.2. Чи вважається забезпечення працівника пальним (у тому числі шляхом передачі паливних карток/скретч-карт), яке здійснюється Товариством виключно для використання у господарській діяльності, додатковим благом працівника та чи підлягає таке забезпечення оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором?

1.3. Чи має право Товариство включати до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість придбаного пального, що використовується працівниками для виконання службових завдань із використанням власних транспортних засобів?

1.4. Які первинні документи є достатніми для підтвердження фактичного використання працівниками власних транспортних засобів та пального, саме
у господарській діяльності Товариства з метою податкового обліку?

1.5. Чи є достатнім для належного оформлення таких правовідносин оформлення заяви працівника та наказу керівника Товариства, укладення відповідного договору?

2. Щодо договору позички транспортного засобу (ст. 827 ЦКУ)

2.1. Чи є обов’язковим нотаріальне посвідчення договору позички транспортного засобу, укладеного між Товариством та працівником, з урахуванням положень ст. 827 та частини четвертої ст. 828 ЦКУ?

2.2. Чи виникає у працівника дохід у вигляді додаткового блага або іншого оподатковуваного доходу у разі безоплатного надання ним транспортного засобу Товариству за договором позички та використання такого транспортного засобу у господарській діяльності Товариства?

2.3. Чи виникають податкові наслідки у Товариства у вигляді оподатковуваного доходу у разі безоплатного користування транспортним засобом працівника за договором позички?

Статтею 125 КЗпП передбачено компенсацію за зношування інструментів, належних працівникам. Працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їхнє зношування (амортизацію). Розмір і порядок цієї компенсації визначається власником за погодженням з працівником.

Щодо податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та ЦКУ.

Відповідно до ст. 1 ЦКУ цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Учасниками цивільних відносин та суб’єктами права власності є фізичні  та юридичні особи (частина перша ст. 2 та частина перша ст. 318 ЦКУ).

Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності.

Так, відповідно до ст. 325 ЦКУ суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Відповідно до ст. 319 ЦКУ власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, та володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ст. 827 ЦКУ за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

До договору позички застосовуються положення глави 58 ЦКУ, якою регулюються відносини найму (оренди) майна.

Питання проведення ремонту речі, переданої у найм, встановлено ст. 776 ЦКУ.

Статтею 828 ЦКУ встановлено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються ПКУ, згідно з п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 якого доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV ПКУ, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ).

Статтею 165 ПКУ визначено перелік доходів, які не включаються до розрахунку місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Підпунктом 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV ПКУ та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165 ПКУ, пп. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 ПКУ та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Водночас п. 164.2 ст. 164 ПКУ визначено перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема:

дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ) у вигляді, зокрема:

вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту)
чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону
в установлених ними межах (п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ);

вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 ПКУ (п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ);

інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (п.п. 164.2.20 п. 164.2
ст. 164 ПКУ).

Відповідно до п. 164.5 ст. 164 ПКУ під час нарахування (надання) доходів у будь якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені, згідно з ПКУ, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К=100:(100–Сп), де К коефіцієнт, Сп – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить
18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ).

Також вказані доходи є об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, становить 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 ПКУ, та ставку військового збору, встановлену
п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня
2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до пункту 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої ст.7 Закону № 2464).

Згідно із частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі
22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Разом з тим Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня
2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідно до п. 11 розділу I якого компенсації працівникам за використання для потреб виробництва власного інструмента та особистого транспорту, не є базою нарахування єдиного внеску.

Щодо оподаткування податком на додану вартість

Правила формування податкового кредиту встановлено ст. 198 ПКУ.

Відповідно до п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 ПКУ до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПКУ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПКУ.

Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 198.6 ст. 198 ПКУ).

Відповідно до п.п. «г» п. 198.5 ст. 198 ПКУ платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, – у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 ПКУ).

У разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково – ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в ЄРПН на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях (п. 199.1 ст. 199 ПКУ).

Господарська діяльність – це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Щодо оподаткування податком на прибуток підприємств

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 ПКУ).

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

Положеннями ПКУ не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат з придбання Товариством пального, що використовується працівниками для виконання службових завдань із використанням власних транспортних засобів.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування.

Щодо питання 1.1

Оскільки Товариство не здійснюється нарахування та виплату будь-якого доходу на користь фізичної особи – працівника, який використовує власний транспортний засіб для виконання своїх трудових обов’язків, то у розумінні ПКУ у такого працівника об’єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором, а бази нарахування єдиного внеску не виникає.

Щодо питання 1.2

Дохід працівника у вигляді вартості пального, у тому числі шляхом передачі паливних карток/скретч-карт, отриманої від роботодавця, та використаних при експлуатації власного транспортного засобу відповідно до трудового договору (контракту), укладеного з юридичною особою (роботодавцем), чи передбачено нормами колективного договору, під час виконання ним трудових обов’язків у розмірі норм витрат, встановлених роботодавцем, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків, тобто не оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Разом з тим зазначений дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо з відповідним оподаткуванням у розмірі перевищення норм витрат палива, встановлених роботодавцем, використання транспортного засобу для потреб підприємства без належного підтвердження (тобто не пов’язане з трудовою функцією працівника) або використання автомобіля протягом робочого дня для власних потреб.

При цьому, якщо такий дохід виплачується у негрошовій формі (паливні картки/скретч-карти), то сума податку об’єкта оподаткування обчислюється із врахуванням положень п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.

При цьому зазначені доходи не є базою нарахування єдиного внеску.

Щодо питання 1.3

Враховуючи викладене, та виходячи із аналізу норм ПКУ та інших нормативно-правових актів, зазначених вище, повідомляємо, що платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку – превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (ст. 4 Закону № 996-XIV). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

За загальними правилами, визначеними нормами ПКУ, платник податку включає до податкового кредиту суми ПДВ за операціями з придбання товарів/послуг, зазначені у зареєстрованих в ЄРПН постачальниками податкових накладних, дані яких відповідають даним бухгалтерських документів.

Платник податку, який здійснює придбання товарів/послуг, пов’язаних із використанням майна, яке ним використовується в межах ведення своєї господарської діяльності (в т.ч. на підставі договору про використання працівником власного автомобіля для виробничих/службових потреб або договору позички транспортного засобу) та права власності на яке належать іншій фізичній особі, має право віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, на підставі зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

При цьому, якщо використання майна в оподатковуваних операціях
не підтверджено документально або якщо таке майно використовується одночасно в оподатковуваних операціях та в негосподарській діяльності, то виходячи з вартості тих витрат, які використано не в рамках здійснення господарської діяльності та/або використання яких у рамках господарської діяльності не підтверджено документально, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання за правилами, встановленими п. 198.5
ст. 198 або п. 199.1 ст. 199 ПКУ.

Правомірність формування податкового кредиту та нарахування податкових зобов’язань з ПДВ за тими чи іншими операціями може бути встановлено виключно в рамках проведення перевірок, здійснених відповідно до вимог ПКУ.

Щодо питань 1.4, 1.5

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами) (далі – Закон № 996-XIV)).

Отже, питання порядку формування витрат у бухгалтерському обліку на суму придбання Товариством пального, що використовується працівниками для виконання службових завдань із використанням власних транспортних засобів та підтвердження таких витрат первинними документами належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Щодо питання 2

Договір позички нерухомого майна є правочином, що покладає на його сторони (позичкодавця та користувача) взаємні зобов’язання, тому в розумінні ПКУ податковий обов’язок зі сплати податкових зобов’язань може виникнути як у позичкодавця так і у користувача, в залежності від прав та обов’язків, які фактично виникають у таких осіб на підставі цього договору.

При цьому зауважуємо, що з питання стосовно обов’язку нотаріального посвідчення договору позички транспортного засобу, укладеного між Товариством та працівником, доцільно звернутися до Міністерства юстиції України.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.