Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.06.2026 р. № 3662/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення (   ), щодо застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У зверненні платник податків повідомив, що перебуває на спрощеній системі оподаткування третя група, ставка 5 відс. без ПДВ) та планує здійснювати діяльність із надання доступу до функціональних можливостей онлайн-сервісу для автоматизації бухгалтерського обліку за моделлю SaaS (Software as a Service).

Обставини діяльності: Сервіс призначений для професійного використання бухгалтерами та суб'єктами господарювання. Користувачі (бухгалтери) використовують функціонал Сервісу як інструмент для ведення обліку, формування звітності.

Згідно з умовами Публічної оферти: Користувач отримує виключно технічний доступ до функціонала Сервісу через мережу Інтернет (веб браузер). Користувач використовує Сервіс за його функціональним призначенням лише у межах своєї господарської діяльності (надання бухгалтерських послуг третім особам). Треті особи (клієнти бухгалтерів) не отримують самостійного права доступу до програмного коду або майнових прав на Сервіс. Користувачу (бухгалтеру) заборонено здійснювати відчуження майнових прав, копіювання, декомпіляцію або субліцензування програмного коду.

Відповідно до п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не вважаються роялті платежі за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми (використання «кінцевим споживачем»). У даній моделі бухгалтер виступає кінцевим споживачем послуги доступу, оскільки використовує програму як професійний інструмент, а результатом його праці є сформована звітність або консультація, а не передача прав на програмне забезпечення.

Враховуючи наведене, платник просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1. Чи вважається бухгалтер (Користувач), який використовує Сервіс як інструмент для обслуговування своїх клієнтів, кінцевим споживачем у розумінні п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу за умови, що він отримує виключно технічний доступ до функціонала Сервісу через мережу Інтернет, використовує Сервіс за його функціональним призначенням у межах своєї господарської діяльності (надання бухгалтерських послуг третім особам), треті особи (клієнти бухгалтерів) не отримують самостійного права доступу до програмного коду або майнових прав на Сервіс, користувачу (бухгалтеру) заборонено здійснювати відчуження майнових прав, копіювання, декомпіляцію або субліцензування програмного коду?

2. Чи вважається дохід, отриманий фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи від надання доступу до програмного забезпечення за моделлю SaaS (без передачі майнових прав та коду), доходом від надання послуг (а саме, надання доступу до онлайн-сервісу) для цілей застосування спрощеної системи оподаткування?

3. Чи має право платник податків застосовувати спрощену систему оподаткування (третя група, 5 відс.) при отриманні доходів за кодом КВЕД 63.11 «Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність» за умови, що предметом договору є надання доступу до хмарного сервісу (SaaS)?

Щодо першого питання

Відповідно до ст. 420 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) комп’ютерні програми належать до об’єктів інтелектуального права.

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом (ст. 418 ЦКУ).

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, які передбачають використання об’єкта права інтелектуальної власності, здійснюється на підставі правочинів, види яких визначені ст. 1107 ЦКУ:

1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Частиною першою ст. 1108 ЦКУ встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності).

Ліцензіат не має права використовувати об’єкт права інтелектуальної власності в іншій сфері, ніж визначено ліцензією на використання об’єкта права інтелектуальної власності.

Частиною першою ст. 1109 ЦКУ встановлено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов’язується вносити плату за використання об’єкта, якщо інше не встановлено договором.

Частиною третьою ст. 1108 ЦКУ передбачено, що ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.

При цьому, у випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором                          (частина друга ст. 1109 ЦКУ).

Частиною дев’ятою ст. 1109 ЦКУ передбачено, що умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними.

Згідно із п. 26 ст. 1 Закону України від 01 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права» комп’ютерна програма – набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером (настільним комп’ютером, ноутбуком, смартфоном, ігровою приставкою, смарт-телевізором тощо), які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату, зокрема операційна система, прикладна програма, виражені у вихідному або об’єктному кодах.

Відповідно до п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу роялті – це будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об’єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду
(ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);

за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України;

за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Враховуючи викладене, у разі якщо Користувач використовує доступ до послуги з використання програмного забезпечення як кінцевий споживач, то плата за таке використання не підпадає під визначення роялті.

Разом з тим, якщо Користувач не є кінцевим споживачем зазначеного доступу, то плата за таку послугу підпадає під визначення роялті.

З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства будь-які висновки щодо господарських операцій можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались, зокрема, ліцензійної угоди тощо.

Щодо другого, третього питання

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1
розділу XIV Кодексу, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (абзац перший п. 291.3 ст. 291 Кодексу).

Відповідно до п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку,
які відносяться до третьої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці,
які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають
з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Водночас, нормами п. 291.5 ст. 291 Кодексу визначено обмеження щодо здійснення видів діяльності для суб’єктів господарювання, зокрема, фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої – третьої груп.

Згідно з п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання такого доходу (п. 292.5 ст. 292 Кодексу).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку визначено ст. 296 Кодексу.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020 № 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015
№ 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 Законом України від 14 липня
2020 року № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб – підприємців», щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі
(в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо) чи в електронному вигляді
(в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо)), не скасовують обов'язку дотримуватися платниками єдиного податку, вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця на підставі первинних документів у відповідності до норм п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Отже, якщо дохід від надання послуг (а саме, надання доступу до онлайн-сервісу), отриманий фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи, не є роялті та отримується таким платником єдиного податку в межах обраних видів діяльності (обраних Вами КВЕДів), то такий дохід включається до доходу фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку з відповідним оподаткуванням.

При цьому фізична особа – підприємець, яка здійснює діяльність з надання інформаційних послуг, має право бути платником єдиного податку третьої групи за умови дотримання усіх вимог, визначених п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу та з врахуванням обмежень в частині обрання видів господарської діяльності, визначених п. 291.5 ст. 291 Кодексу.

Крім того, Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі – КВЕД ДК 009:2010) затверджена наказом Держспоживстандарту України
від 11.10.2010 № 457, зі змінами та доповненнями, (далі – Наказ № 457).

Абзацом другим п. 1 Наказу № 457 визначено, що основне призначення Класифікації видів економічної діяльності – визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців.

КВЕД – це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Код виду діяльності не створює прав чи обов’язків для підприємств та організацій, не спричиняє жодних правових наслідків. 

Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання (абзаци восьмий, десятий п. 1 КВЕД ДК 009:2010).

При цьому наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 396 затверджено Методологічні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності.

Таким чином, з питання віднесення діяльності з надання послуг у вигляді доступу до онлайн-сервісу до КВЕДу, наведеного Вами у зверненні, доцільно звернутися до Державної служби статистики України.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.