Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.06.2026 р. № 3663/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…) (далі – Підприємство) (…) щодо практичного застосування норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Підприємство (не зареєстроване платником ПДВ) отримало від нерезидента послуги доступу до мережі Інтернет через термінал Starlink на митній території України.

Оплату послуг було здійснено працівником Підприємства власною платіжною карткою з подальшим поданням авансового звіту та відшкодуванням понесених витрат Підприємством. Нерезидентом надано лише інвойс, складений в іноземній валюті. Списання коштів з платіжної картки відбулося у гривні за курсом банку, який відрізняється від офіційного курсу НБУ на дату операції. Договір з нерезидентом та акт наданих послуг відсутні.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:

1. Чи виникає у Підприємства, не зареєстрованого платником ПДВ, обов’язок подання Розрахунку податкових зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник ПДВ, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України, у випадку отримання послуг доступу до мережі Інтернет від нерезидента (Starlink)?

2. Які документи вважаються достатніми первинними документами для підтвердження отримання таких послуг у разі відсутності договору та акта наданих послуг, якщо наявні інвойс нерезидента, квитанція про сплату та авансовий звіт працівника?

3. Який курс валют повинен застосовуватись для визначення бази оподаткування (офіційний курс НБУ, курс банку при списанні коштів з картки працівника чи інший курс відповідно до норм Кодексу)?

4. У разі необхідності подання зазначеного Розрахунку просимо роз’яснити порядок заповнення граф 2, 3, 4, 5 та 6 за відсутності договору та акта наданих послуг.

Щодо питань першого, третього та четвертого

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V,
підрозділами 2 та 10 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до
статті 186 Кодексу.

Місцем постачання послуг, зазначених у пункті 186.3 статті 186 Кодексу, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг, зокрема, належать телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов’язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв’язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж.

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3¹ статті 186 Кодексу, є місце реєстрації постачальника (пункт 186.4 статті 186 Кодексу).

Відповідно до пункту 187.8 статті 187 Кодексу датою виникнення податкових зобов’язань за операціями з постачання нерезидентами суб’єктам господарювання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є дата списання коштів з рахунку платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Особливості оподаткування ПДВ послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено
у статтях 180 і 208 Кодексу.

Згідно з пунктом 180.2 статті 180 Кодексу особою, відповідальною
за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених статтею 208¹ Кодексу.

Відповідно до пункту 208.2 статті 208 Кодексу отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим–шостим підпункту «в» пункту 193.1 статті 193 Кодексу, на базу оподаткування, визначену згідно з пунктом 190.2 статті 190 Кодексу.

Для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком ПДВ, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату виникнення податкових зобов’язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку (пункт 190.2 статті 190 Кодексу).

Якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника ПДВ, то податкова накладна не складається (пункт 208.4 статті 208 Кодексу).

Форма та порядок заповнення і подання податкової звітності з ПДВ затверджені наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289,
зі змінами (далі – Порядок № 21).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 21 платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Пунктом 5 розділу І Порядку 21 визначено, що отримувачі послуг, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники ПДВ, на митній території України, які відповідно до пункту 180.2 статті 180 Кодексу є відповідальними за нарахування та сплату податку до бюджету і не зареєстровані як платники ПДВ, подають Розрахунок податкових зобов’язань.

Правила заповнення Розрахунку податкових зобов’язань визначено у розділі VII Порядку № 21.

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм Кодексу та Порядку № 21, опису питань і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС інформує, що податковий облік ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, а тому при визначенні порядку оподаткування ПДВ операцій з постачання тих, чи інших товарів / послуг необхідно встановити фактичну сутність таких операцій і місце їх постачання, а також враховувати те, яким чином у бухгалтерському обліку відображається факт здійснення таких операцій.

Для цілей оподаткування ПДВ місцем постачання телекомунікаційних послуг згідно з пунктом 186.3 статті 186 Кодексу вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання.

Отже, якщо Підприємство є отримувачем телекомунікаційних послуг від нерезидента, то таке Підприємство є особою відповідальною за нарахування та сплату ПДВ до бюджету за такою операцією.

Для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування ПДВ є договірна (контрактна) вартість таких послуг, перерахована в національну валюту за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату виникнення податкових зобов’язань, визначену згідно з пунктом 187.8 статті 187 Кодексу.

Розрахунок податкових зобов’язань подається Підприємством за той звітний (податковий) період (календарний місяць), у якому такі послуги отримано, тобто за звітний (податковий) період, на який припадає дата першої із подій, визначених пунктом 187.8 статті 187 Кодексу, а саме: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

У розділі І Розрахунку податкових зобов’язань зазначається, зокрема:

у графі 2 – найменування нерезидента та країна, в якій зареєстрований нерезидент;

у графах 3 та 4 – дата та номер договору про надання послуг (іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору);

у графах 5 та 6 – дата та номер акта наданих послуг (не заповнюються, якщо першою подією є дата списання коштів і на дату подання Розрахунку податкових зобов’язань документ, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом відсутній).

Щодо питання другого

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 Кодексу).

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України
від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зі змінами (далі – Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996 первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Частиною другою статті 9 Закону № 996 встановлено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються НБУ) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами (далі – Положення № 88).

Відповідно до пункту 2.6 Положення № 88 первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов’язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Водночас повідомляємо, що відповідно до роз’яснення Міністерства фінансів України щодо особливостей застосування первинних документів, яке розміщено на офіційній веб-сторінці Міністерства фінансів України, оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передачі тільки у разі його оплати, що підтверджується відповідними документами.

Документами, що підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.

Рахунок-фактура може бути складений у паперовій або в електронній формі та повинен мати реквізити, які дають можливість ідентифікувати господарську операцію та її учасників, зокрема: назву підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назву контрагента; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону № 996).

Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику зокрема у сфері бухгалтерського обліку та забезпечує формування і реалізацію єдиної державної податкової та митної політики.

Отже питання щодо первинних документів для підтвердження господарських операцій відноситься до компетенції Міністерства фінансів України.

Згідно з пунктом 52.2 статтею 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.