Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 25.06.2026 р. № 3677/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення                             ТОВ «» (далі – ТОВ) щодо оподаткування операцій, пов’язаних з банкрутством ТОВ та відновленням його господарської діяльності, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ТОВ перебуває на загальній системі оподаткування, належить до категорії мікропідприємств, не застосовує коригування фінансового результату до оподаткування.

Постановою Господарського суду «» області ТОВ було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.

Під час ліквідаційної процедури ліквідатором було здійснено реалізацію нерухомого майна ТОВ на відкритому аукціоні. Отримані кошти спрямовано на погашення заборгованості перед кредиторами в порядку черговості, визнаної згідно ухвали Господарського суду «» області.

На даний момент очікується прийняття господарським судом Ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство та відновлення господарської діяльності ТОВ.

Внаслідок реалізації ліквідатором нерухомого майна у бухгалтерському обліку ТОВ відображено дохід, який буде відображений у фінансовій звітності ТОВ за 2026 рік як фінансовий результат до оподаткування.

ТОВ просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1. Чи виникає у ТОВ обов’язок щодо нарахування податку на додану вартість та в якому розмірі (0%, 20%, звільнено) при відчуженні майна в межах ліквідаційної процедури, враховуючи норми Кодексу та норму
   ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – Кодекс з процедур банкрутства) про неможливість виникнення додаткових зобов’язань?
2. Чи виникає у ТОВ обов’язок щодо нарахування та сплати податку на прибуток з доходу, отриманого від реалізації майна в межах  ліквідаційної процедури, враховуючи норму ст. 59 Кодекс з процедур банкрутства про неможливість виникнення додаткових зобов’язань?
3. Чи виникає у ТОВ обов’язок щодо нарахування та сплати податку на прибуток з доходу, отриманого від реалізації майна в межах  ліквідаційної процедури, в періоді після закриття провадження у справі про банкрутство та відновлення господарської діяльності?
4. Яким чином ТОВ має відобразити отриманий внаслідок реалізації ліквідатором майна під час ліквідаційної процедури дохід у Податковій декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 після закриття провадження у справі про банкрутство, щоб дотриматися вимог як Кодексу так і Кодексу з процедур банкрутства?
5. Чи зберігає ТОВ у податкових періодах наступних після відновлення господарської діяльності право на зменшення фінансового результату до оподаткування (згідно з п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 Кодексу) на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування (податкових збитків), що виникли до або під час ліквідаційної процедури?

       

Щодо питання 1

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Умови та порядок проведення ліквідаційної процедури, а також відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів встановлено Кодексом України з процедур банкрутства (далі – Кодексу з процедур банкрутства).

Продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари (п.п. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Товари – матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення (п.п. 14.1.244 п. 14.1 ст.14 Кодексу).

Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ та складання податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) визначено статтями 187, 198, 199 та 201 Кодексу.

Згідно з пунктами 201.1 та 201.10 ст. 201 Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України  від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений Кодексом термін.

Пунктом 46 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу визначено, що тимчасово, до 01 січня 2028 року, звільняються від оподаткування ПДВ, зокрема операції платників ПДВ – боржника та/або поручителя (майнового поручителя – заставодавця, іпотекодавця) з постачання товарів для цілей погашення заборгованості боржника перед кредиторами відповідно до плану реструктуризації, підписаного згідно із законом щодо фінансової реструктуризації, або плану санації, затвердженого згідно із законодавством, що регулює відносини з питань відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, з урахуванням особливостей, встановлених законом щодо фінансової реструктуризації. Під час здійснення операцій з постачання товарів, що звільняються від оподаткування ПДВ згідно із вказаним пунктом Кодексу, платники податку – боржник та/або поручитель (майновий поручитель – заставодавець, іпотекодавець) не застосовують норми п. 198.5 ст. 198 та п. 199.1 ст. 199 Кодексу щодо нарахування податкових зобов’язань або коригування раніше нарахованих податкових зобов’язань та/або сум податку, віднесених до податкового кредиту у зв’язку з таким постачанням.

Враховуючи викладене, за загальновстановленими правилами операція боржника (платника ПДВ) з постачання майна на митній території України (у тому числі продаж майна банкрута на аукціоні в межах ліквідаційної процедури) є об’єктом оподаткування ПДВ та підлягає оподаткуванню ПДВ за ставкою 20 відсотків.

Водночас, за умови дотримання вимог, визначених п. 46 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу, вказана операція підлягає звільненню від оподаткування ПДВ (до 01 січня 2028 року).

Щодо питань 2,3,4

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника – юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи встановлює Кодекс з процедур банкрутства.

Загальні положення про банкрутство визначені ст. 1  Кодексу з процедур банкрутства.

Відповідно до частини першої ст. 1 Кодексу з процедур банкрутства банкрутство –  визнана господарським судом нездатність боржника, крім страховика або кредитної спілки, відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, а також віднесення страховика або кредитної спілки відповідно до рішення Національного банку України до категорії неплатоспроможних відповідно до Закону України «Про страхування» або Закону України «Про кредитні спілки».

Згідно з частиною першою ст. 59 Кодексу з процедур банкрутства з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо;

строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вважається таким, що настав;

у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом;

скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

У випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру (частина перша ст. 58 Кодексу з процедур банкрутства).

Протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов’язані передати бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору (частина друга ст. 59 Кодексу з процедур банкрутства).

Ліквідатор – арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури (частини першої ст. 1 Кодексу з процедур банкрутства).

Відповідно до частини першої ст. 61 Кодексу з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема,

продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом;

подає відомості (інформацію), необхідні для ведення Єдиного реєстру боржників, відносно яких відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства.

        Отже, оскільки провадження у справі про банкрутство ТОВ закрито, положення ст. 59 Кодексу з процедур банкрутства не застосовуються з моменту винесення відповідної ухвали.

       Тому, особливості нарахування та сплати податкового обов’язку платника податків регулюються Кодексом, який є спеціальним законом, що встановлює норми права, що регулюють ці питання.

       Виходячи з аналізу судової практики щодо правовідносин у процедурі банкрутства, факт закриття провадження у справі про банкрутство не припиняє господарську діяльність боржника, не перешкоджає виконанню боржником своїх наявних грошових зобов’язань, не позбавляє на подальше ведення господарської діяльності із боржником та у разі порушення підприємством відповідних зобов’язань, на судовий захист.  

        Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

        Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Звертаємо увагу, що положеннями Кодексу не передбачено особливостей оподаткування податком на прибуток для суб’єктів господарювання щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, в тому числі в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у разі врахування у складі доходу – доходу, отриманого від реалізації майна в межах ліквідаційної процедури.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування та формування об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами) (далі – Закон № 996-XIV).

Отже, з питання порядку формування у бухгалтерському обліку доходу, отриманого від реалізації майна в межах ліквідаційної процедури, доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

При цьому, згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів визначаються відповідно до ст. 138 Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема:

на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта;

на суму залишкової вартості окремого об'єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується, зокрема:

на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта;

на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об'єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об'єкта невиробничих основних засобів та/або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу. (п. 138.2 ст. 138 Кодексу).

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об'єкта оподаткування встановлено п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Відповідно до п.п. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 Кодексу розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Згідно з п.п. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 Кодексу терміни «невиробничі основні засоби», «невиробничі нематеріальні активи» означають відповідно основні засоби, нематеріальні активи, не призначені для використання в господарській діяльності платника податку.

Отже, у разі продажу платником податку на прибуток об’єкта основних засобів (майна), яке було призначене для використання у його господарській діяльності, такий платник податку на прибуток, збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму залишкової вартості такого об'єкта основних засобів (майна), визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму його залишкової вартості, визначеної з урахуванням положень ст.138 Кодексу.

У разі продажу юридичною особою - платником податку на прибуток об’єкта основних засобів (майна), що належить до невиробничих основних засобів, такий платник збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму залишкової вартості окремих об’єктів невиробничих основних засобів (майна), визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності  та зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму первісної вартості придбання невиробничих основних засобів (майна), але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

Відповідно до п. 137.4 ст. 137 Кодексу податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 Кодексу, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, крім особливостей, визначених підпунктами 137.4.1 – 137.4.3 п. 137.4 ст. 137 Кодексу.

Згідно з п.п. «в» п. 137.5 ст. 137 Кодексу річний податковий (звітний) період встановлюється для таких платників податку, зокрема, платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), за попередній річний звітний період, не перевищує 40 мільйонів гривень. При цьому до річного доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Отже, подання платником Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, форма, якої затверджена наказом Міністерством фінансів України від 20.10.2015 № 897 (зі змінами) (далі – Декларація) здійснюється за (податкові) звітні періоди відповідно до вимог положень п. 137.4 та п. 137.5 Кодексу.

Щодо питання 5

Згідно з п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується, зокрема, на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування платника (крім великих платників податків) минулих податкових (звітних) років.

Положення п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 Кодексу застосовуються з урахуванням пунктів 3 та 4² підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Для цілей п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 Кодексу погашеними вважаються суми від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років, для яких одночасно виконуються дві такі умови:

а) ці суми були включені до розрахунку об’єкта оподаткування майбутніх податкових (звітних) періодів;

б) за рахунок цих сум було зменшено позитивне значення об’єкта оподаткування (прибуток) відповідних податкових (звітних) років, обраховане відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу без урахування непогашеного від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років.

Отже, платник податку на прибуток підприємств враховує та включає до рядка 3.2.4 додатка PI до рядка 03 PI Декларації суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років, не погашену позитивним значенням об'єкта оподаткування з дотриманням вимог п.п. 140.4.4 п. 140.4
ст. 140 Кодексу.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).