Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 26.06.2026 р. № 3684/ІПК/26-15-24-01-06

Головне управління ДПС у м. Києві за результатами розгляду звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – Кодекс) в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до інформації, наведеної у звернені, фізична особа є громадянином України та з 2022 року фактично проживає на території Республіки Кіпр, де має чинний дозвіл на проживання (residence permit) з вересня 2024 року.

У зв’язку з чим, платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Який перелік дій необхідно здійснити фізичній особі – громадянину  України для належного підтвердження зміни податкового резиденства з України на Республіку Кіпр?
2. Чи передбачає Кодекс обов’язок фізичної особи  подавати до контролюючих органів України окрему заяву або повідомлення про зміну податкового резидентства?
3. Чи є подання заяви за формою 5ДР достатнім для повідомлення контролюючого органу про зміну адреси постійного проживання за межами України, та чи впливає таке подання саме по собі на визначення податкового резиденства фізичної особи?
4. Які документи контролюючий орган вважає належними та достатніми для підтвердження податкового резидента Республіки Кіпр для цілей застосування Конвенції про уникнення подвійного оподаткування?
5. Чи є належним для підтвердження податкового резидентства довідка (Tax Residency Certificate), видана компетентним органом Республіки Кіпр?
6. Чи зобов’язана фізична особа, яка фактично проживає на Кіпрі та є податковим резидентом Кіпру відповідно до критеріїв міжнародної конвенції, подавати в Україні декларацію про майновий стан і доходи щодо доходів, отриманих за межами України?
7. Який порядок застосування положень п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ та положень Конвенції між Україною та Республікою Кіпр у випадку, якщо відповідно до внутрішнього законодавства обох держав особа потенційно може вважатися податковим резидентом обох держав?
8. Чи вважається наявність оформленого виїзду на постійне місце проживання за кордон достатньою підставою для втрати статусу податкового резидента України?
9. Чи зобов’язана фізична особа після набуття статусу податкового резидента Республіки Кіпр повідомляти контролюючі органи України про отримання іноземного податкового номера (Tax Identification Code) або реєстрацію у податкових органах Кіпру?
10. Чи існують додаткові дії або документи, які контролюючий орган рекомендує здійснити або подати для уникнення подвійного податкового резидентства та належного підтвердження податкового статусу особи?

Щодо питань 1, 2, 3, 7, 8 та 9.

Правила визначення податкового статусу фізичних осіб в Україні передбачені п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ст. 29 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – це, зокрема житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає.

При цьому, п. 45.1 ст. 45 Кодексу передбачено, що податковою адресою платника податків – фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків – фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Згідно з п. 70.7 ст. 70 Кодексу та п. 1 розділу IХ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України
від 29.09.2017 № 822 із змінами, фізичні особи – платники податків зобов’язані подавати до контролюючих органів відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки фізичної особи – платника податків протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання заяви про внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків за
ф. № 5ДР (далі – Заява за ф. № 5ДР) та документа, що посвідчує особу (після пред’явлення повертається). Тобто, Заява за ф. № 5ДР подається у разі зміни податкової адреси платника податків – місця проживання на території України, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів,
не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи положення абзаців першого – третього п.п. «в» п.п. 14.1.213
п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Для підтвердження статусу резидента України у фізичної особи є можливість отримати довідку-підтвердження статусу податкового резидента України, яка діє протягом календарного року.

Наказом Міністерства фінансів України від 19.08.2022 № 248, зі змінами, затверджена Форма довідки-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів та Порядок підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів.

Водночас, платники податку – резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов’язані подати до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі – податкова декларація) не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду.

Якщо громадянин за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не може бути визнаним резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Відповідно до п.п. «в» 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу фізичні особи, які не є резидентами України, вважаються нерезидентами.

Набуття статусу податкового резидента іноземної держави регулюється законодавством відповідної іноземної юрисдикції. При цьому, Кодексом не передбачено повідомлення контролюючих органів про набуття статусу   податкового резидента іноземної держави, чи про отримання іноземного податкового номера.

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, яка була чинною в українсько-кіпрських податкових відносинах з 07.08.2013, із змінами, внесеними до неї відповідним Протоколом, ратифікованим  Законом  України № 243-ІХ від 30 жовтня
2019 року, який набрав чинності 28.11.2019 (далі – Конвенція, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/196_016#Text), поширюються на осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав (ст. 1 Конвенції).

Слід зазначити, що у загальному порядку положення Конвенції відповідно до основної мети цього двостороннього міжнародного договору - уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків, на які поширюється Конвенція, встановлюють правила оподаткування доходів (прибутків) осіб, які підпадають під її дію, залежно від виду доходу, які отримуються такими особами, та податкового статусу (резиденції) цих осіб.

З огляду на те, що згідно з загальновизнаними правилами податковий статус (резиденція) конкретної особи визначається національним (внутрішнім) законодавством кожної з Договірних Держав - учасниць Конвенції, критерії резиденції, визначені ст. 4 Конвенції, використовуються виключно в цілях застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору, а не для визначення податкового статусу (резиденції) відповідної особи, як такої.

Так, відповідно до п. 1 ст. 4 Конвенції для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу і будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Цей термін, проте, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі.

Згідно з п. 2 ст. 4 Конвенції якщо відповідно до положень п. 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається згідно з такими правилами:

a) вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона має місце постійного проживання, якщо вона має місце постійного проживання в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона має тісніші особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має місця постійного проживання в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона зазвичай проживає;

c) якщо вона зазвичай проживає в обох Договірних Державах або коли вона зазвичай не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або не є національною особою жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

Слід зазначити, що відповідно до офіційних Коментарів до Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) (далі - Коментарі) до ст. 4 (Резидент), які відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів застосовуються для цілей трактування їх положень, «ця стаття має на меті визначити значення терміну «резидент Договірної Держави» та вирішити питання, пов'язані з подвійною резиденцією» (п. 2 Коментарів).

Відповідно до п. 8 Коментарів визначення терміну «резидент Договірної Держави» стосується концепції резиденції, встановленої внутрішнім законодавством Договірних Держав.

Згідно з п. 4 Коментарів конвенції про уникнення подвійного оподаткування, як правило, не зачіпають національне законодавство Договірних Держав при визначенні умов, за яких відповідна особа для податкових цілей вважається «резидентом» і, відповідно, несе повну відповідальність із сплати податків в такій Державі. Вони не встановлюють критеріїв, яким повинні відповідати положення національного законодавства щодо «резиденції» для того, щоб у відносинах між Договірними Державами могли застосовуватися вимоги стосовно повного податкового зобов'язання відповідної особи. У цьому сенсі Договірні Держави базують свою позицію повністю на національному законодавстві.

При цьому у Коментарях зазначається, що положення п. 2 ст. 4 конвенцій про уникнення подвійного оподаткування стосуються випадків, коли фізична особа згідно з національним законодавством кожної з Договірних Держав є її податковим резидентом, тобто цими положеннями встановлюються спеціальні правила для усунення колізії подвійної резиденції фізичної особи з метою уникнення подвійного (кожною з Договірних Держав) оподаткування цієї особи (пп. 5 - 7 Коментарів).

Зокрема, п. 15 Коментарів визначено, якщо особа має постійне місце проживання в обох Договірних Державах, необхідно ознайомитися з фактами, щоб з'ясувати, з якою з двох Держав її особисті та економічні відносини є більш тісними. Так, будуть братись до уваги сімейні та соціальні відносини особи, її професійна, політична, культурна чи інша діяльність, місце ведення підприємницької діяльності, місце, з якого така особа управляє своїм майном тощо. Необхідно вивчити всі обставини в цілому, але незважаючи на це є очевидним, що особливу увагу слід приділити міркуванням, основаним на особистих діях цієї фізичної особи. Якщо особа, яка має житло в одній Державі, створює друге житло в іншій Державі, зберігаючи за собою перше, той факт, що вона зберігає перше житло, в якому вона завжди проживала, працювала і де знаходиться її сім'я та майно, може разом з іншими елементами використовуватись для підтвердження того, що ця особа зберегла свій центр життєво важливих інтересів у першій Державі.

Слід зазначити, що всі критерії визначення податкового резидентства аналізуються у сукупності, а кожен окремий випадок розглядається на підставі наданих документів та підтверджень з урахуванням усіх обставин та підстав.

Крім того, Кодексом не передбачено надання контролюючими органами будь-яких документів щодо зміни резидентського статусу фізичної особи чи підтвердження статусу  нерезидента України.

Щодо питань 4, 5, 6 та 10.

Визначення резидентського статусу фізичної особи є вирішальним для оподаткування її доходів.

Фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, є платником податку на доходи фізичних осіб
(п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 Кодексу) та військового збору (п.п. 1 п.п. 1.1
п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Об’єктом оподаткування фізичної особи – нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання) (п. 163.2 ст. 163 та п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Підпунктом 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що дохід з джерелом походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи передбачено ст. 179 ПКУ.

Отже, дохід  отриманий фізичною особою – нерезидентом з джерел за межами України не підлягає оподаткуванню та декларуванню в Україні згідно з нормами Кодексу.

Водночас, порядок оподаткування доходу, отриманого нерезидентами з джерела його походження в Україні, регулюється п. 170.10 ст. 170 Кодексу, яким встановлено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV Кодексу для нерезидентів) (п.п. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 Кодексу).

Згідно з п.п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу у разі якщо доходи з джерела їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов'язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

Разом з тим ст. 103 Кодексу встановлено порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Відповідно до п. 103.4 ст. 103 Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пп. 103.5 і 103.6 ст. 103 Кодексу, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 ст. 103 ПКУ доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування
(п. 103.10 ст. 103 ПКУ).

Пунктом 103.5 ст. 103 Кодексу встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Статтею 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, які видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, кожен конкретний випадок виникнення податкових відносин потребує детального вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушених питань.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

 

_____________________________________________________________________________________________

Ця індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.