Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.06.2026 р. № 3794/ІПК/20-40-24-07-06

 

Головне управління ДПС у Харківській області (далі – ГУ ДПС) за результатами розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм податкового законодавства, яке надійшло в електронній формі через електронний кабінет, та керуючись статтею 52 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами) (далі – Кодекс), з урахуванням фактично викладених обставин, в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомив, що є фізичною особою – підприємцем - платником єдиного податку другої групи. Здійснює наступні види діяльності:

КВЕД 47.91 – роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (основний);

КВЕД 47.99 – інші види роздрібної торгівлі поза магазинами;

КВЕД 46.90 – неспеціалізована оптова торгівля;

КВЕД 47.54 – роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах;

КВЕД 47.52 – роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно – технічними виробами в спеціалізованих магазинах;

КВЕД 46.43 – оптова торгівля побутовими електротоварами.

У межах зазначених КВЕДів платник планує здійснювати продаж (зокрема через мережу інтернет-магазин та іншим суб’єктам господарювання/майстрам) виключно запчастин, деталей та комплектуючих до побутової техніки та електроінструменту, зокрема двигунів (моторів) для пилососів, як окремих комплектуючих елементів. Платник не планує здійснювати торгівлю готовими побутовими товарами або приладами у зборі.

Таки чином платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи зобов’язана фізична особа – підприємець – платник єдиного податку (не платник податку на додану вартість), що здійснює торгівлю запчастинами та комплектуючими до побутової техніки за зазначеними у зверненні КВЕД, через інтернет та оптом, мати в наявності первинні документи (видані постачальниками) на придбання зазначеного товару для підтвердження витрат перед контролюючими органами, враховуючи офіційну позицію ДПС, викладену в Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі «ЗІР» за ІD 40051?
2. Чи належать «двигуни (мотори) для пилососів», а також інші окремі запчастини, деталі та комплектуючі до побутової техніки чи електроінструменту (які реалізуються саме як окремі запасні елементи для ремонту, а не як готові самостійні прилади чи вироби в зборі), до ризикових груп товарів, зокрема, до «технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту» (згідно з Переліком груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року № 231 (зі змінами), продаж яких зобов’язує фізичну особу – підприємця мати первинні документи на товар та застосовувати реєстратори розрахункових операцій / програмні реєстратори розрахункових операцій (далі - РРО/ПРРО) незалежно від обсягу доходу?
3. Враховуючи, що платник податків планує здійснювати торгівлю виключно запчастинами (зокрема, двигунами до пилососів) і взагалі не планує продаж готових побутових товарів у зборі, чи є перелік зареєстрованих КВЕД (47.91, 47.99, 46.90, 47.54, 47.52, 46.43) коректним та достатнім для такої діяльності? Чи не вважатиметься наявність у витягу КВЕД 47.54 та КВЕД 46.43 (які містять формулювання «побутовими електротоварами») підставою для контролюючого органу віднести діяльність до ризикової групи (продаж технічно складних побутових товарів), і чи є необхідність виключити якісь із цих КВЕДів для уникнення претензій під час перевірок?
4. Чи застосовуються до фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку другої групи будь-які фінансові чи адміністративні санкції за відсутність первинних документів на придбання зазначених запчастин (комплектуючих деталей, двигунів для пилососів) при проведенні документальних чи фактичних перевірок?

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства
(пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Пунктом 19¹.1 статті 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Щодо першого – третього питань

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються у главі 1 розділу XIV Кодексу.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 Кодексу, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному главою 1 Кодексу (пункт 291.3 статті 291 Кодексу).

Відповідно до підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Пунктом 291.5 статті291 Кодексу визначено перелік видів діяльності, здійснення яких не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Разом з тим, згідно з пунктом 299.1 статті 299 Кодексу реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

До реєстру платників єдиного податку вносяться, зокрема, відомості про види господарської діяльності (крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів) (пункт 299.7 статті 299 Кодексу).

Згідно з підпунктом 5 пункту 298.3 статті 298 Кодексу у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування зазначаються обрані суб’єктом господарювання види господарської діяльності згідно з Класифікатором видів економічної діяльності ДК 009:2010.

Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі – КВЕД ДК 009:2010) затверджена наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 року № 457 (далі – Наказ № 457) (зі змінами).

Абзацом другим пункту 1 Наказу № 457 визначено, що основне призначення Класифікації видів економічної діяльності (далі – КВЕД) – визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців.

КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Водночас Класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте, не завжди адаптована до цього повною мірою. Отже, Класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв’язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов’язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Код виду діяльності не обов’язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами. У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності - це припущення, а не доказ (абзац восьмий розділу 1 КВЕД ДК 009:2010).

Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання (абзаци восьмий, десятий пункту 1 КВЕД ДК 009:2010).

Таким чином, фізична особа – підприємець - платник єдиного податку за власним бажанням обирає відповідно до КВЕД ДК 009:2010 вид господарської діяльності, який планує здійснювати.

При цьому наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 року № 396 затверджено Методологічні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності.

Отже, з питання віднесення діяльності з продажу запчастин (зокрема, двигунів до пилососів) до КВЕДів, наведених у Вашому зверненні, доцільно звернутися до Державної служби статистики України.

Наявність КВЕДів 47.54 та 46.43 сама по собі не відносить фізичну особу – підприємця до ризикової групи – «продаж технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту». Головний ризик для фізичної особи – підприємця – це не сам КВЕД, а фактичний продаж товарів, які входять до Переліку № 231.

Доходом для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності (пункт 292.1 статті 292 Кодексу).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (пункт 292.6 статті 292 Кодексу).

Відповідно до пункту 296.1 статті 296 Кодексу фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Одночасно слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України
від 26.11.2020 року № 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня
2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 року № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 року щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі (в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо), в електронному вигляді (в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо) чи через електронний кабінет) не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку першої – третьої груп вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи – підприємця на підставі первинних документів у відповідності до норм пункту 44.1 статті 44 Кодексу, які мають право вивчати та перевіряти контролюючі органи під час проведення перевірок згідно з підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Кодексу.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший пункту 44.1 статті 44 Кодексу).

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу (абзац другий пункту 44.1 статті 44 Кодексу).

Таким чином, положеннями глави 1 розділу XIV Кодексу визначено виключний обов’язок фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку третьої групи щодо ведення обліку доходів, а отже обов’язку стосовно ведення витрат у такого платника єдиного податку не виникає.

Додатково повідомляємо, що необхідність мати документи, які підтверджують походження товару, визначено не лише податковим законодавством.

Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами) (далі – Закон № 265) та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено в розділі ІІ Закону № 265.

Статтею 3 Закону № 265, зокрема, встановлено обов’язок суб’єктів господарювання проводити розрахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо), на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО / ПРРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону № 265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб’єкт господарювання зобов’язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб’єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об’єкті).

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб – підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Водночас, статтею 2 Закону № 265 передбачено, що термін «технічно складні побутові товари, які підлягають гарантійному ремонту» для цілей Закону № 265 вживається у значенні, наведеному в Законі України від
12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (зі змінами) (далі – Закон № 1023).

Згідно з пунктом 25¹ статті 1 Закону № 1023 технічно складні побутові товари – непродовольчі товари широкого вжитку (прилади, машини, устаткування та інші), які складаються з вузлів, блоків, комплектуючих виробів, відповідають вимогам нормативних документів, мають технічні характеристики, супроводжуються експлуатаційними документами і на які встановлено гарантійний строк.

Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 року № 496 (зі змінами) (далі – Порядок № 496), визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, які відповідно до Закону № 265 зобов’язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об’єкті) такої фізичної особи – підприємця.

Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 496 облік товарних запасів здійснюється фізичною особою – підприємцем шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід’ємною частиною такого обліку.

Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов’язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації (пункт 1 розділу II Порядку № 496).

Звертаємо увагу, що пунктом 10 розділу II Порядку № 496 визначено, що форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об’єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року № 231 затверджено перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – Перелік № 231).

Перелік № 231 містить інформацію щодо груп технічно складних побутових товарів та конкретні коди згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД) таких товарів і є вичерпним.

Основною підставою для віднесення товарів до технічно складних побутових, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в асортименті товарів, що реалізує / буде реалізувати фізична особа - підприємець, є найменування таких товарів, або в окремих випадках назви підгруп таких товарів, яке зазначається в Переліку № 231. Назву підгрупи товарів слід використовувати в випадках, коли Перелік № 231 не містить уточнень найменувань в розрізі УКТ ЗЕД після «:», що ідентифікують підгрупу.

Товарні позиції можуть бути віднесені до Переліку № 231, якщо їх назви відповідають назві групи, до якої застосовується 4-значний код, або найменуванням товарів, які деталізовано 10-значним кодом згідно з УКТ ЗЕД.

Отже, визначати наявність чи відсутність технічно складних побутових товарів в асортименті товарів, що реалізуються суб’єктом господарювання, потрібно за допомогою та відповідно до Переліку № 231.

При цьому відповідно до роз’яснень Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, у разі відсутності у суб’єкта господарювання кодів згідно з УКТ ЗЕД товарів, що реалізуються, основною підставою для такого визначення є відповідність цих товарів найменуванню, яке зазначається в Переліку № 231.

Враховуючи викладене, та у зв’язку з тим, що у зверненні наведено лише назву одного товару (двигун (мотор) для пилососів) та загальну назву категорії товарів (окремі запчастини, деталі та комплектуючі до побутової техніки чи електроінструменту), фізичній особі - підприємцю необхідно керуватись роз’ясненням Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та визначати належність товарів до технічно складних побутових згідно з найменуванням, яке зазначається в Переліку № 231.

Проведення аналізу на предмет належності до Переліку № 231 окремо взятих товарів із загального їх асортименту, що знаходяться в реалізації, є недостатнім критерієм для визначення обов’язку фізичної особи - підприємця щодо ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації.

З огляду на зазначене, у разі якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість, та не здійснює реалізацію груп товарів, зазначених у пункті 12 статті 3 Закону № 265, то на неї не поширюються вимоги Порядку № 496 щодо ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та підтвердження їх походження первинними документами.

Водночас у разі якщо в загальному асортименті товарів, що знаходяться в реалізації, присутні групи товарів, зазначені у пункті 12 статті 3 Закону № 265, то на фізичну особу – підприємця поширюватимуться вимоги Порядку № 496 на загальних підставах щодо ведення обліку товарних запасів всіх видів та категорій товарів за місцем їх реалізації та підтвердження їх походження первинними документами.

Щодо четвертого питання

Право проведення перевірок платників податків надано органам ДПС відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Кодексу. Такі перевірки проводяться в межах повноважень, у встановленому порядку та виключно за наявності підстав, визначених статтями 77- 80 Кодексу.

Крім того, контролюючі органи мають право, зокрема, запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов’язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 20.1.6 пункт 20.1 статті 20 Кодексу).

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Кодексу платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом 44.3 статті 44 Кодексу встановлено, що платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 статті 44 Кодексу, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менш, зокрема, як 1095 днів з дня подання податкової звітності чи іншої звітності, передбаченої Кодексом, для складення якої використовуються зазначені документи та/або інформація, а в разі її неподання – з передбаченого Кодексом граничного строку подання такої звітності, а для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, – з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів – з дня завершення строку їх дії).

У разі ліквідації платника податків документи, визначені пунктом 44.1 статті 44 Кодексу, за період діяльності платника податків не менш як 1825 днів (2555 днів – для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю відповідно до статей 39 і 39², пункту 141.4 статті 141 Кодексу), що передували даті ліквідації платника податків, у встановленому законодавством порядку передаються до архіву (абзац третій підпункту 44.3.4 пункту 44.3 статті 44 Кодексу).

Якщо документи, визначені у пункті 44.1 статті 44 Кодексу, пов’язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 статті44 Кодексу (пункт 44.4 статті 44 Кодексу).

Передбачені пунктом 44.3 статті 44 Кодексу строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 Кодексу (абзац четвертий підпункту 44.3.4 пункту 44.3 статті 44 Кодексу).

За незберігання первинних документів, на підставі яких здійснювався облік