Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 06.07.2026 р. № 3877/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (    ) щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні повідомив, що є бюджетною неприбутковою установою, розпорядником коштів держаного бюджету нижчого рівня, яка входить до складу (  ) і здійснює свою діяльність у сфері юстиції та правосуддя.

Відповідно до законодавства установа виконує функції роботодавця стосовно засуджених осіб, які залучаються до оплачуваної праці на підставі строкових трудових договорів, згідно з вимогами (   ) (за умови відсутності в них трудової книжки).

Частина засуджених працює на умовах неповного робочого часу (неповний робочий день) у зв’язку з чим їх нарахована заробітна плата за повністю відпрацьований згідно з графіком час, є меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи зобов’язаний роботодавець нараховувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) за засуджених, які працюють на умовах неповного робочого часу, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, якщо фактично нарахована заробітна плата є меншою за мінімальну?

2. Чи застосовується до зазначеної категорії працівників вимога частини п’ятої ст. 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»
(далі – Закон № 2464) щодо мінімального страхового внеску?

3. Чи існують особливості нарахування єдиного внеску на заробітну плату засуджених, які відбувають покарання та працюють у державних установах виконання покарань?

Щодо першого – третього питань

Відповідно до частини першої ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України) засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою – підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов'язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

При цьому згідно з частиною першою ст. 122 КВК України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Оплата праці засуджених  проводиться відповідно до Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464.

Дія інших нормативно – правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або в частині, що не суперечить Закону № 2464 (п. 1 ст. 2 Закону № 2464).

Пунктом 2 частини першої ст. 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до
системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону
№ 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Виключно Законом № 2464 визначаються, зокрема, платники єдиного внеску (частина друга ст. 2 Закону № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають
 основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати,  у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно
до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску (частина п’ята ст. 8 Закону № 2464).

Відповідно до п. 6 розділу III Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449
(далі – Інструкція № 449) зазначено, що для платників, зазначених у п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати для кожної застрахованої особи,  встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та встановленої ставки єдиного внеску за умови перебування у трудових відносинах (несення військової служби) повний календарний місяць або відпрацювання всіх робочих днів звітного місяця, які передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності згідно із законодавством.

Вимоги щодо нарахування єдиного внеску на заробітну плату (дохід), що не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць,  не застосовуються до:

заробітної плати з джерела не за основним місцем роботи;

заробітної плати (доходу) працівника з інвалідністю, який працює зокрема на підприємстві,  в установі, організації, де застосовується ставка 8, 41 відс.;

заробітної плати (доходів) всіх працівників всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю, зокрема товариств УТОГ та УТОС, де застосовується ставка 5,3 відс.;

заробітної плати (доходів) працівників з інвалідністю підприємств та організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, де застосовується ставка 5,5 відс.;

заробітної плати (доходів) працівників, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Отже, роботодавець – страхувальник, який використовує найману працю застрахованої особи – засудженого до позбавлення волі, залученого до оплачуваної праці на підставі строкового трудового договору і нараховує дохід у вигляді заробітної плати, зобов’язаний визначити відповідно до ст. 7 Закону № 2464 базу нарахування єдиного внеску.

При цьому у разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску (абзац другий частина п’ята ст. 8 Закону № 2464).

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.