Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.07.2026 р. № 3947/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо оподаткування операцій з внесення додаткового внеску до статутного капіталу у розмірі кредиторської заборгованості, та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, учасником Товариства є резидент Естонської Республіки. У Товариства виникла  кредиторська заборгованість перед нерезидентом за основною сумою позики та нарахованими відсотками.

Планується збільшення статутного капіталу Товариства  шляхом внесення нерезидентом додаткового капіталу  шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема зарахування кредиторської заборгованості.

Враховуючи зазначене, Товариство просить надати консультацію з наступних питань:

1. Чи вважається зарахування заборгованості за нарахованими відсотками перед нерезидентом в рахунок внеску до статутного капіталу виплатою доходу нерезиденту з джерелом походження з України відповідно до ст. 141 Кодексу?

2. Чи виникає у Товариства обов’язок утримання та сплати податку з доходів нерезидента у разі зарахування заборгованості за нарахованими відсотками в рахунок внеску до статутного капіталу Товариства без фактичного перерахування грошових коштів нерезиденту?

3. Чи виникає у Товариства обов’язок утримання та сплати податку з доходів нерезидента у разі зарахування основної суми позики в рахунок внеску до статутного капіталу Товариства?

4. У разі виникнення обов’язку щодо утримання податку з доходів нерезидента, на яку дату виникає такий обов’язок та яка база оподаткування застосовується в описаній ситуації?

5. Чи можуть у зазначеній ситуації застосовуватися положення Конвенції між Україною та Естонською Республікою про уникнення подвійного оподаткування щодо оподаткування процентів, за умови надання нерезидентом довідки про податкове резидентство та підтвердження статусу бенефіціарного власника доходу?

6. Чи впливає на висновки щодо виникнення доходу нерезидента з джерелом походження з України, обов’язку утримання податку відповідно до п. 141.4 ст. 141 Кодексу та податкових наслідків для Товариства обставина, що операція оформлюється як внесення учасником – нерезидентом додатково капіталу до статутного капіталу Товариства з подальшим припиненням взаємних  зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог?

7. Чи виникають у Товариства податкові різниці або інші податкові наслідки з податку на прибуток підприємств у разі зарахування заборгованості за нарахованими відсотками та/або основною сумою позики в рахунок внеску нерезидента до статутного капіталу Товариства?

8. Чи виникає у Товариства дохід або об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств у разі збільшення статутного капіталу за рахунок зарахування заборгованості перед учасником – нерезидентом за основною сумою позики та нарахованими відсотками?

9. Якими основними документами оформлюється зарахування заборгованості за нарахованими відсотками та/або основною сумою позики в рахунок внеску нерезидента до статутного капіталу Товариства?

Щодо питань 1 – 4, 6 – 8.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов’язки їх учасників визначає Закон України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275).

Частиною першою ст. 12 Закону № 2275 встановлено, що розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України.

Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частина друга ст. 12 Закону № 2275).

Вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом (частина перша ст. 13 Закону № 2275).

Учасники товариства можуть збільшити статутний капітал товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників (частина перша ст. 18 Закону № 2275).

Додаткові вклади можуть вноситися у негрошовій формі. У такому разі рішенням загальних зборів учасників визначаються учасники товариства та/або треті особи, які вносять майно, та його грошова оцінка (частина четверта ст. 18 Закону № 2275).

Відповідно до п.п. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Кодексу  корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Положеннями Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування по операціях із внесення нерезидентом додаткового внеску до статутного капіталу резидента у вигляді кредиторської заборгованості.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV).

Таким чином відображення у бухгалтерському обліку операцій з отримання додаткового внеску до статутного капіталу товариства у вигляді кредиторської заборгованості перед нерезидентом належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Слід зазначити, що оподаткування операцій з нарахування процентів за борговими зобов’язаннями з нерезидентами, здійснюється відповідно до положень п.п. 140.1 - 140.3 ст. 140 Кодексу, якими передбачено різниці для коригування фінансового результату до оподаткування.

Крім того, в період, коли резидентом здійснюється нарахування процентів за надану позику нерезидентом, що є пов’язаною особою, такі операції можуть підпадати під визначення контрольованих відповідно до п.п. «а» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, та виникати різниці згідно з п.п. 140.5.2 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Згідно з п.п. 141.4.1 ст. 141.4 ст. 141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Підпунктом «а» п.п. 141.4.1 ст. 141.4 ст. 141 Кодексу встановлено, що до доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, зокрема, відносяться проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Якщо дохід виплачується нерезиденту у будь-якій формі, відмінній від грошової, або якщо податок на доходи нерезидента не було утримано з відповідного доходу під час виплати (у тому числі під час виплат доходів, прирівняних за цим Кодексом до дивідендів), такий податок підлягає нарахуванню та сплаті виходячи з такого розрахунку:

Пс = СД * 100 / (100 - СП) - СД, де:

Пс - сума податку до сплати;

СД - сума виплаченого доходу;

СП - ставка податку, встановлена цим підпунктом.

При цьому, не є об’єктом оподаткування податком на доходи нерезидента з джерелом його походження з України згідно з п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу операція із зарахування кредиторської заборгованості у вигляді основної суми позики в рахунок внеску до статутного капіталу підприємства – резидента України.

Водночас, доходи нерезидента у вигляді процентів, які виплачується нерезиденту шляхом зарахування кредиторської заборгованості за ними до статутного капіталу підприємства-резидента України у розмірі такої заборгованості, оподатковується, виходячи із розрахунку, наведеного у п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, та сплачується резидентом під час такої виплати (зарахування) якщо інше не передбачено положеннями міжнародного договору з країною резиденції особи, на користь якої здійснюється виплата.

Разом з тим наголошуємо, що будь-які висновки щодо податкового обліку конкретних операцій платників податків можуть надаватися за результатами перевірки договірних умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Щодо питання 5.

Положення  Конвенції  між  Урядом  України  і Урядом Естонської Республіки про  уникнення  подвійного  оподаткування  та  попередження  податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, яка ратифікована Законом  України
№ 368/96-ВР від 13.09.1996 і є чинною в українсько-естонських податкових відносинах з 24.12.1996 (далі - Конвенція), застосовуються до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції), та поширюється  на існуючі в Договірних Державах податки,  одним з яких, зокрема в Україні, є «податок на прибуток підприємств» (ст. 2 Конвенції).

Відповідно до п. 1 ст. 11 (Проценти) Конвенції «проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі».

«Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.» (п. 2 ст.11 Конвенції).

«Незважаючи на положення пункту 2 цієї статті, проценти, що виникають у Договірній Державі, якщо вони одержуються і дійсно належать Уряду другої Договірної Держави, включаючи його політико-адміністративні підрозділи і місцеві органи влади, Центральний банк або будь-яку фінансову установу, що повністю належить цьому Уряду, або проценти, які одержуються за позиками, гарантуються цим Урядом, повинні звільнятись від оподаткування в першій згаданій Державі.» (п. 3 ст. 11 Конвенції).

«Термін «проценти» при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і, зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій чи боргових зобов'язань. Штрафи за несвоєчасні виплати не розглядаються як проценти для цілей цієї статті.» (п. 4 ст. 11 Конвенції).

«Положення пунктів 1, 2 і 3 цієї статті не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване там постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.» (п. 5 ст. 11 Конвенції).

Таким чином, якщо у рамках визначення терміну, наведеного у п. 4 ст. 11 Конвенції, платежі, які сплачуються резидентом України згідно з відповідним договором, є процентами і такі виплати здійснюються шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на користь особи, яка у розумінні Конвенції є резидентом Естонської Республіки та бенефіціарним (фактичним) власником отриманого доходу, то оподаткування таких процентів здійснюється, виходячи із розрахунку, наведеного у п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою, передбаченою п. 2 ст. 11 Конвенції. 

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України встановлено ст. 103 Кодексу.

Відповідно до п. 103.2 ст. 103 Кодексу особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 Кодексу.

Також, звертаємо увагу, що будь-які висновки щодо оподаткування доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України можуть надаватися за результатами детального вивчення умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Щодо питання 9.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» № 996 (далі – Закон 996).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 4 Закону № 996 визначено, що одними із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є, зокрема:

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої ст. 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення. Дія положень цього абзацу не поширюється на вимоги до документування господарських операцій, оплата за які здійснюється за рахунок публічних коштів; господарських операцій, здійснених на виконання договорів найму (оренди) державного або комунального майна; договорів будівельного підряду, проектно-вишукувальних робіт; договорів про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами.

При цьому зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону №  996).

Отже, питання відображення в бухгалтерському обліку операцій з зарахування заборгованості за нарахованими відсотками та/або основною сумою позики в рахунок внеску нерезидента до статутного капіталу на підставі первинних документів  належить до компетенції Міністерства фінансів України, як головного регулятора з питань  бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.