Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.07.2026 р. № 4140/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (   ), щодо практичного застосування норм чинного законодавства, та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що є громадянином України, має зареєстроване нерухоме майно на території України (частку квартири) та родинні зв'язки першого ступеня споріднення (мати), яка проживає в Україні. На даний час платник тимчасово перебуває за межами України (в Литві) та знятий з реєстрації місця проживання в Україні, проте центр життєвих та економічних інтересів залишається в Україні.

Враховуючи вищевикладене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з такого питання:

Чи вважається платник податковим резидентом України для цілей оподаткування операцій з дарування нерухомого майна (від матері до сина) згідно зі статтею 174 Кодексу та чи буде зазначена операція оподатковується за ставкою 0 відс., враховуючи наявність громадянства України, об'єктів нерухомості в Україні та першого ступеня споріднення, попри факт тимчасового проживання за кордоном?

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України
(підпункт «в» підпункту 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено підпунктом «в» підпункту 14.1.213             пункту 14.1 статті 14 Кодексу, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Відповідно до статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»  місце проживання – це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі статтею 4                         Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи положення абзаців першого – третього підпункту «в»
підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Таким чином, якщо громадянином дотримані критерії, визначені                абзацами першим – четвертим підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, то така особа може бути визнана резидентом України.

Разом з тим, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Крім того слід зазначити, що до повноважень контролюючого органу не відноситься функція визначення резидентського статусу фізичної особи, тобто фізична особа самостійно визначає його на підставі підпункту «в»
підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб встановлено розділом IV Кодексу, відповідно до пункту 162.1 статті 162 Кодексу якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема:

фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (підпункт 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Кодексу);

фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (підпункт 162.1.2 пункту 162.1 статті 162 Кодексу).

При цьому об’єктом оподаткування:

резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід
(підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Кодексу);

нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні (підпункт 163.2.1 пункту 163.2 статті 163 Кодексу).

Особливості оподаткування доходів, отриманих нерезидентами встановлено пунктом 170.10 статті 170 Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 170.10.1 пункту 170.10 статті 170
Кодексу доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

Згідно з підпунктом 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом IV Кодексу.

Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщини чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав, регулюється статтею 174 Кодексу.

Відповідно до пункту 174.6 статті 174 Кодексу об’єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 статті 174 Кодексу, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими розділом IV Кодексу для оподаткування спадщини.

Об’єкти дарування платника податку з метою оподаткування визначено пунктом 174.1 статті 174 Кодексу.

За нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб оподатковуються, об’єкти дарування, що успадковуються членами сім’ї дарувальника першого та другого ступенів споріднення (підпункт «а» підпункту 174.2.1 пункту 174.2 статті 174 Кодексу).

Згідно з підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Кодексу членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV
Кодексу вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім’ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Відповідно до підпункту 1.7 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпункті 165.1.36 пункту 165.1 статті 165, підпунктах 3 і 4 пункту 170.13¹ статті 170 Кодексу та пункті 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

За ставкою 18 відс., визначеною у пункті 167.1 статті 167 Кодексу, оподатковуються будь-які об’єкти дарування, що отримуються обдарованим від дарувальника – нерезидента, та будь-які об’єкти дарування, що отримуються обдарованим – нерезидентом від дарувальника – резидента (підпункт 174.2.3 пункту 174.2 статті 174 Кодексу).

Також об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені статтею 163 Кодексу (підпункт 1 підпункту 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору для платників, зазначених у підпункті 1                підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить 5 відс. від об’єкта оподаткування, визначеного підпункті 1                підпункту 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпункті 4 підпункту 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку (військового збору) до бюджету, є обдаровані, які отримали дарунок (пункт 174.3 статті 174 Кодексу).

Враховуючи зазначене, дохід у вигляді вартості подарованого майна, отриманий фізичною особою – резидентом від дарувальника – фізичної особи – резидента першого ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за нульовою ставкою податку. При цьому зазначений дохід не є об’єктом оподаткування військовим збором.

Разом з тим дохід у вигляді вартості подарованого майна, отриманий фізичною особою – нерезидентом від дарувальника – фізичної особи – резидента, незалежно від ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором за ставкою 5 відсотків.

Водночас відповідно до абзацу першого статті 1 Закону України
від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон № 3425) нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом № 3425, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Статтею 43 Закону № 3425 передбачено, що при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється, зокрема, за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», національним паспортом іноземця або документом, що його замінює.

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребувати від фізичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (статті 4, 46 Закону № 3425).

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.