Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.07.2026 р. № 4152/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись статті 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (     ) щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до інформації, наведеної у зверненні, Товариство перебуває на загальній системі оподаткування та є платником податку на прибуток.

У штаті Товариства є працівниця, громадянка України, яка у лютому 2022 року виїхала за кордон і на постійній основі проживає у Федеративній Республіці Німеччина (далі – Німеччина), де продовжує виконувати роботу в рамках її трудових обов’язків дистанційно.

У березні 2022 року працівниця набула статус податкового резидента Німеччини, що підтверджується відповідною довідкою від 03.02.2026, виданою німецькою податковою адміністрацією. Товариством із заробітної плати утримало та перерахувало до бюджету усі належні податки та збори.

Враховуючи зазначене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи має право Товариство, як податковий агент, не утримувати податок на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівниці за умови, що така працівниця надала Товариству належним чином оформлену довідку про підтвердження статусу податкового резидента Німеччини, і робота за наймом фактично виконується нею на території Німеччини дистанційно? Товариство просить зазначити, які саме документи є достатніми  для застосування Товариством  звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб в Україні відповідно до статті 15 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, ратифікованої Законом України № 449/95-ВР від 22.11.1995, яка набрала чинності 04.10.1996 (далі – Угода) та статті 103 Кодексу?    

2. Товариство просить надати практичний алгоритм підтвердження контролюючим органом факту надміру утриманого та перерахованого до бюджету податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати  працівниці та подальшого повернення такої суми з бюджету на рахунок Товариства як особи, яка утримала та перерахувала податок, а саме зазначити:

на підставі яких документів контролюючий орган встановлює факт надміру утриманого податку на доходи фізичних осіб: заяви фізичної особи – нерезидента, довідки про резидентність Німеччини, довідки Товариства про нарахований дохід та утриманий податок, поданих Товариством  Додатків 4 ДФ до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок), платіжних документів про перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету;

чи повинен контролюючий орган при такому підтвердженні самостійно перевірити факт перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за даними інтегрованої картки платника та податкової звітності Товариства;

яким саме документом оформлюється підтвердження факту надміру утриманого та перерахованого до бюджету податку на доходи фізичних осіб: рішенням контролюючого органу про повернення відповідної суми нерезиденту, висновки про повернення сум надміру сплаченого податку, іншим документом або сукупністю таких документів;

хто має подати заяву про повернення суми податку: фізична особа – нерезидент, Товариство або одночасно фізична особа – нерезидент і Товариство;

чи повинно Товариство подавати окрему заяву від свого імені для фактичного перерахування коштів Казначейством на рахунок Товариства;

які банківські реквізити Товариства мають бути надані для перерахування коштів з бюджету;

який саме документ направляє контролюючий орган до Казначейства для перерахування коштів на рахунок Товариства;

який нормативно-правовий акт регулює таку процедуру фактичного перерахування коштів з бюджету на рахунок Товариства: підпункти 103.11-103.14 статті 103 Кодексу; Порядок інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 № 60 (далі – Порядок); Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787;

3. Яким чином Товариство повинно відобразити у податковій звітності операцію з повернення працівниці суми надміру утриманого податку на доходи фізичних осіб, зокрема, у Додатку 4ДФ до Розрахунку? Товариство просить зазначити, у якому звітному періоді та за якими ознаками/показниками така операція має бути відображена?     

4. Чи повинно Товариство подавати уточнюючі Розрахунки за ті звітні періоди, у який податок на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівниці був утриманий та перерахований до бюджету, якщо повернення такого податку здійснюється за спеціальною процедурою, передбаченою пунктами 103.11 – 103.14 статті 103 Кодексу? Якщо уточнюючі Розрахунки та додатки 4 ДФ потрібно подавати, Товариство просить зазначити порядок їх заповнення. Якщо подавати не потрібно, Товариство просить підтвердити, що повернення надміру утриманого податку на доходи фізичних осіб відображається у звітності Товариства без уточнення попередніх періодів?     

5. Чи може Товариство надалі застосовувати звільнення від оподаткування податку на доходи фізичних осіб в Україні до заробітної плати працівниці за умови щорічного отримання від неї належним чином оформленої довідки про підтвердження статусу податкового резидента Німеччини та підтвердження фактичного виконання роботи за наймом на території Німеччини?   

6. Чи впливає на право Товариства отримати з бюджету суму надміру утриманого податку на доходи фізичних осіб той факт, що Товариство до завершення процедури бюджетного повернення може компенсувати працівниці відповідну суму за рахунок власних коштів? Іншими словами, Товариство просить підтвердити, що попереднє повернення Товариством працівниці суми надміру  утриманого податку на доходи фізичних осіб за рахунок власних коштів не позбавляє Товариство права на подальше отримання такої суми з бюджету на рахунок Товариства в порядку, передбаченому статті 103 Кодексу.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу.

Відповідно до пункту 162.1 статті 162 Кодексу платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема:

фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (підпункт 162.1.1 пункт 162.1 статті 162 Кодексу);

фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (підпункт 162.1.2 пункт 162.1 статті 162 Кодексу).

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

При цьому об’єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні
(підпункт 163.2.1 пункту 163.2 статті 163 Кодексу).

Відповідно до підпункту 170.10.3 пункту 170.10 статті 170 Кодексу у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом –юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів.

Доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV Кодексу для нерезидентів) (підпункт 170.10.1 пункту 170.10 статті 170 Кодексу).

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Кодексу ставка податку становить
18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у підпункті 167.2 – 167.5
статті 167 Кодексу).

Також вказаний дохід для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу є об’єктом оподаткування військовим збором (підпункт 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Платниками військового збору є, зокрема, особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Кодексу (підпункт 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10
розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому статтею 168 Кодексу та підпунктом 1.4 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відс., визначену статтею 167 Кодексу, та ставку військового збору 5 відс., встановлену підпунктом 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Кодексу та підпункт 1.4 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Враховуючи зазначене, дохід у вигляді заробітної плати, який виплачується юридичною особою – резидентом на користь фізичної особи – резидента/нерезидента включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. При цьому нарахування, утримання та перерахування (сплата) податку на доходи фізичних осіб і військового збору здійснюється під час нарахування зазначеного доходу.

Разом з тим згідно зі статтею 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до пункту 3 статті 2 (Податки, на які поширюється Угода) положення Угоди поширюються на існуючі податки в Договірних Державах податки, одним з яких, зокрема в Україні, є «прибутковий податок з громадян», у Німеччинні – «прибутковий податок» (стаття 2 Угоди).

«Угода застосовується також до всіх ідентичних або подібних по суті податків, які будуть стягуватися однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Угоди, в доповнення до або замість існуючих податків» (пункт 4 статті 2 Угоди).

У розумінні Угоди термін «особа» означає будь-яку фізичну особу і компанію (пункт 1 статті 3 Угоди).

Критерії щодо визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Угоди, встановлено статтею 4 (Резиденція) Угоди, пунктом 1 якої, зокрема, визначено, що «при застосуванні цієї Угоди термін «резидент однієї Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу або іншого аналогічного  критерію. Цей термін разом з тим не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел у цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться».

«У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:

a) вона вважається  резидентом тієї Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом  тієї  Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли  вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або коли вона не є громадянином жодної з них, компетентні  органи  Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою».

Слід зазначити, що критерії, за якими визначається резиденція осіб, на яких поширюються положення Угоди, встановлені статтею 4 Угоди, використовуються виключно з метою застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору, а не для визначення податкового (резидентського) статусу певної особи як такої, оскільки такий статус визначається кожною з Договірних Держав - учасниць Угоди (Україною та Німеччиною) згідно з національним податковим законодавством цих держав. При цьому для цілей оподаткування визначення резидентського статусу фізичної особи у відповідній країні є ключовим питанням, оскільки країна, в якій фізична особа визнається резидентом, має право оподатковувати доходи такої особи, отримані з будь-яких джерел, включаючи закордонні (повна податкова відповідальність).

Так, зокрема, якщо йдеться про фізичну особу, яка відповідно до положень пункту 1 статті 4 Угоди є резидентом обох Договірних Держав (тобто коли згідно з національним (внутрішнім) законодавством і України, і Німеччини певна фізична особа є податковим резидентом кожної із цих країн) її статус (резиденція) з метою застосування Угоди буде визначатися шляхом послідовного застосування критеріїв, зазначених у підпунктах «а»–«d» пункту 2 статті 4 Угоди. Це, в свою чергу, дозволяє визначитись, чи йдеться про осіб, що підпадають під дію Угоди (відповідно до статті 1 Угоди такі особи мають бути резидентами України чи Німеччини – країн, які є сторонами Угоди), та, відповідно, застосувати ті положення (статті) Угоди, під регулювання якими підпадають доходи, отримані такими особами.

Крім того, звертаємо увагу, що Угодою встановлюються правила оподаткування доходів, що виникають у взаємовідносинах між Договірними Державами (Україною та Німеччиною), відповідно до основної мети цього двостороннього міжнародного  договору – уникнення так званого юридичного подвійного оподаткування (коли один і той же дохід оподатковується в руках однієї й тієї ж особи більше ніж однією Договірною Державою), яке усувається шляхом розподілу права на оподаткування між Державою, в якій одержувач доходу є резидентом, та Державою, в якій здійснюється діяльність, стосовно якої виникає дохід. 

Так, питання оподаткування доходів, які виникають в межах трудових правовідносин (роботи за наймом), і отримуються фізичними особами, на яких поширюється Угода, регулюються статтею 15 (Залежні особисті послуги) Угоди, відповідно до пункту 1 якої «з урахуванням положень статей 16, 18, 19 і 20 платня, заробітна плата та інші подібні винагороди, одержувані резидентом однієї Договірної Держави у звʼязку з роботою за наймом, оподатковуються в другій Договірній Державі, якщо тільки робота за наймом здійснюється там».

«Незалежно від положень пункту 1, винагорода, що одержується резидентом однієї Договірної Держави у звʼязку з роботою за наймом, здійснюваною в другій Договірній Державі, оподатковується тільки в першій згаданій Державі, якщо:

a) одержувач перебуває в другій Державі протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183 днів протягом відповідного календарного року, і

b) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача, який не є резидентом другої Держави, і

c) витрати по сплаті винагород не несуть постійне представництво або постійна база, які наймач має в другій Державі» (пункт 2 статті 15 Угоди).

Слід зазначити, що пунктом 1 статті 15 Угоди встановлюється загальне правило щодо оподаткування доходу від роботи за наймом (у межах трудових відносин між роботодавцем та його працівником): такий дохід підлягає оподаткуванню у Договірній Державі, у якій фактично здійснюється ця робота, тобто там, де найманий працівник є фізично присутнім.

Таким чином, якщо особа, яка отримує від українського роботодавця заробітну плату чи інші подібні винагороди, у розумінні Угоди є резидентом Німеччини і робота за наймом на користь українського роботодавця фактично виконується цією особою на території Німеччини,  згідно з пунктом 1 статті 15 Угоди така винагорода підлягає оподаткуванню лише у Німеччині і, відповідно, в Україні має бути звільнена від оподаткування.

Оскільки відповідними положеннями Угоди згідно з її основною метою – уникнення подвійного оподаткування, визначаються загальні правила щодо оподаткування осіб та податків, на яких поширюється цей міжнародний договір, Угодою не регулюються питання процедурного - адміністративного характеру, які виникають у кожній з держав - учасниць Угоди, зокрема питання, повʼязані із правилами (механізмом) практичного застосування положень Угоди. Такі питання вирішуються кожною Договірною Державою згідно з правилами, встановленими національним (внутрішнім) законодавством щодо податків, на які поширюється Угода (зокрема, податку на доходи фізичних осіб), залежно від випадку із урахуванням усіх фактичних обставин, і, відповідно, в Україні – в межах порядку та правил, встановлених Кодексом.

Разом з тим відповідно до статті 16 «Директорський гонорар» Угоди «директорські гонорари та інші аналогічні виплати виплати, які одержуються резидентом однієї Договірної Держави як членом ради директорів компанії, яка є резидентом другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі».

Відповідно до пункту 1 статті 16 «Директорський гонорар» Коментарів Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва і розвитку, яка покладена в основу більшості чинних міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування, у тому числі Конвенції, «ця стаття стосується винагороди, що отримується резидентом Договірної Держави – фізичною чи юридичною особою, в якості члена ради директорів компанії, яка є резидентом іншої Договірної Держави. Оскільки іноді може бути важко встановити місце, де виконуються послуги, ці послуги розглядаються як такі, що надаються в Державі, резидентом якої є компанія».

Також слід звернути увагу на положення пункту 2 Коментарів до статті 15 «Залежні особисті послуги» Угоди, згідно з якими «винагорода, не пов’язана з роботою за наймом, сплачена членам ради директорів компаній, підпадає під дію статті 16».

Термін «рада директорів компанії», який використовується у статті 16 Угоди, у цьому міжнародному договорі не визначено. Однак, відповідно до пункту 2 статті 3 Угоди «при застосуванні Договірною Державою цієї Угоди будь-який термін, не визначений у ній, буде мати те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється ця Угода, якщо з контексту не випливає інше».

Відповідно до даних інформаційних баз ДПС (     ) є генеральним директором (керівником) та засновником (       ).

Таким чином, якщо у випадку, що розглядається, фізична особа – резидент Німеччини відповідно до законодавства України підпадає під поняття «член ради директорів компанії» і за відповідним договором виконує виключно функції члена ради директорів української компанії, отже незалежно від території країни (Україна/Німеччина) перебування такої особи в межах виконання нею зазначених директорських функцій, згідно зі статтею 16 Угоди винагорода (заробітна плата) за виконання таких функцій може оподатковуватись в Україні, тобто оподатковується за правилами, встановленими Кодексом.

При цьому Німеччина, як країна резиденції, при визначенні податкових зобовʼязань такої фізичної особи повинна врахувати податок, сплачений нею в Україні (підпункт «а» пункт 2 статті 23 «Усунення подвійного оподаткування» Угоди).

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 статті 103 Кодексу (пункт 103.2 статті 103 Кодексу).

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 103.5, пунктом 103.6 статті 103 Кодексу, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (пункт 103.4 статті 103 Кодексу).

Відповідно до пункту 103.8 статті 103 Кодексу особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

В той самий час відповідно до пункту 103.11 статті 103 Кодексу у разі якщо нерезидент вважає, що з його доходів було утримано суму податку, яка перевищує суму, належну до сплати відповідно до правил міжнародного договору України, розгляд питання про відшкодування різниці здійснюється на підставі подання до контролюючого органу за місцезнаходженням (місцем проживання) особи, яка виплатила доходи нерезидентові та утримала з них податок, заяви про повернення суми податку на доходи із джерелом їх походження з України. Необхідні документи подаються нерезидентом або посадовою (уповноваженою) особою, яка повинна підтвердити свої повноваження відповідно до законодавства України.

Контролюючий орган перевіряє відповідність даних, зазначених у заяві та підтвердних документах, фактичним даним та відповідному міжнародному договору України, а також факт перерахування до бюджету відповідних сум податку особою, яка виплатила доходи нерезидентові.

У разі підтвердження факту зайвого утримання сум податку контролюючий орган приймає рішення про повернення відповідної суми нерезидентові, копії якого надаються особі, яка під час виплати доходів нерезидентові утримала податок, та нерезидентові (уповноваженій особі). Висновок про повернення сум надміру сплаченого податку надсилається до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У разі відмови в поверненні суми податку контролюючий орган зобов’язаний надати нерезидентові (уповноваженій особі) обґрунтовану відповідь.

Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі висновку контролюючого органу перераховує кошти у розмірі, визначеному у висновку, на рахунок особи, яка надміру утримала податок з доходів нерезидента.

Особа, яка здійснила виплату доходу нерезидентові, повертає йому різницю між сумою податку, яка була утримана, та сумою, належною до сплати відповідно до міжнародного договору України, після отримання копії рішення контролюючого органу про повернення суми надміру сплачених грошових зобов’язань або після зарахування коштів від відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Кошти, які за рішенням контролюючого органу повинні повертатись особі, яка зайво утримала податок з доходів нерезидента, можуть бути зараховані в рахунок сплати інших податкових зобов’язань такої особи за її письмовою заявою, яка подається під час розгляду заяви нерезидента про повернення надміру утриманих сум податку. У цьому разі висновок про повернення надміру сплаченої суми податку до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, не надсилається (пункти 103.12–103.14 статті 103 Кодексу).

Згідно зі статті 25 Угоди, якщо особа вважає, що дії однієї або обох Договірних Держав призводять або призведуть до її оподаткування невідповідно до положень Угоди, вона може, незалежно від засобів захисту, передбачених національними законодавствами цих Держав, подати свій випадок до компетентного органу Договірної Держави, резидентом якої вона є, або тієї Держави, національною особою якої вона є (якщо її випадок підпадає під дію
пункту 1 статті 24 Угоди). Якщо компетентний орган вважатиме заперечення обґрунтованим і якщо він сам не в змозі забезпечити задовільного рішення, то він намагатиметься вирішити випадок за взаємною згодою з компетентним органом другої Договірної Держави з метою уникнення оподаткування, невідповідного Угоді.

В Україні порядок проведення процедури взаємного узгодження встановлений статті 108¹ Кодексу.

Враховуючи вищезазначене, у разі якщо (  ) , незалежно від території країни (Україна/Німеччина) її перебування, виконує виключно функції члена ради директорів Товариства, то згідно зі статті 16 Угоди винагорода (заробітна плата) за виконання таких функцій може оподатковуватись в Україні, за правилами, встановленими Кодексом

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.