Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.07.2026 р. № 4207/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п. 69.41 ст. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (   ) щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Товариство у своєму зверненні повідомило, що ним прийнято рішення про здійснення мобілізованим працівникам щомісячних добровільних виплат за рахунок власних коштів на період проходження ними військової служби за призовом під час мобілізації. Зазначені виплати плануються здійснюватися у розмірі посадового окладу працівника на дату його мобілізації у строки, встановлені для виплати заробітної плати.

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Якими документами Товариство повинно оформити рішення про добровільні виплати мобілізованим працівникам та чи належать такі виплати у розмірі посадового окладу до фонду оплати праці та чи вважаються заробітною платою для цілей оподаткування відповідно до Кодексу та Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464)?                   

2. Які податки та збори підлягають нарахуванню та сплаті із зазначених добровільних виплат мобілізованим працівникам, а саме: податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) та за якими ставками?

3. Чи підлягають зазначені добровільні виплати мобілізованим працівникам відображенню у Додатку 1 та додатку 4 ДФ до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, для податкових агентів, крім фізичних осіб – підприємців та/або осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (далі – Розрахунок). У разі позитивної відповіді: за якою ознакою доходу такі виплати відображаються у Додатку 4 ДФ до Розрахунку (далі – Додаток 4 ДФ) та яким чином такі виплати відображаються у Додатку Д 1 до Розрахунку (далі  - Додаток 1)?

4. Чи має право Товариство, як платник податку на прибуток підприємств на загальних підставах, включати до складу витрат, що формують фінансовий результат до оподаткування відповідно до бухгалтерського обліку: суми щомісячних добровільних виплат мобілізованим працівникам та суми єдиного внеску нараховані на такі виплати?                   

5. Чи виникають у Товариства податкові різниці, передбачені розділом ІІІ Кодексу, у зв’язку з нарахуванням та виплатою добровільних щомісячних виплат мобілізованим працівникам та нарахуванням єдиного внеску?  

6. Чи вважаються зазначені виплати витратами, пов’язаними з трудовими відносинами та діяльністю Товариства, які можуть бути враховані при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств без здійснення будь-яких коригувань фінансового результату до оподаткування?  

7. Чи впливає факт проходження працівником військової служби за призовом під час мобілізації та відсутність фактично відпрацьованого часу на право Товариства враховувати зазначені виплати та нарахований на них єдиний внесок у складі витрат при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств?  

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 5.1 - 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Щодо питань першого та шостого

Заробітна плата для цілей розділу IV Кодексу – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно з частиною другою ст. 97 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) та частиною першою ст. 15 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Відповідно до ст. 9¹ КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Згідно з частиною другою та третьою ст. 13 КЗпП у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

До цього частиною третьою ст. 7 Закону України від 1 липня 1993 року № 3356-ХІІ «Про колективні договори і угоди» (далі – Закон № 3356) встановлено, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Згідно зі ст. 7 Закону № 3356 у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості.

Відтак, роботодавець може самостійно запроваджувати виплати мобілізованим працівникам з урахуванням норм статтей 9¹ і 97 КЗпП та
ст. 15 Закону № 108, розмір та порядок нарахування яких має регламентуватися колективним договором підприємства. Якщо колективного договору не укладено, то питання щодо зазначених виплат має бути врегульовано наказом керівника, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Разом з цим слід зауважити, що на етапі запровадження таких виплат мобілізованим працівникам роботодавець має чітко визначити, яку саме виплату буде сплачувати таким працівникам, а саме:

яка належатимете до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що визначаються відповідно до Закону № 108, або

до інших виплат, що не належатимуть до фонду оплати праці.

При цьому добровільні виплати, які здійснюються підприємством мобілізованим працівникам на регулярній основі, є нарахуваннями за невідпрацьований час, які не передбачені чинним законодавством, і належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат в розумінні частини третьої ст. 2 Закону № 108 та п.п. 2.3.1 п. 2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, і відповідно входять до структури заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 903 затверджено Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Положення), відповідно до пункту 1 якого Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.

Отже, з питань оформлення юридичною особою прийнятого рішення щодо добровільних виплат, які будуть здійснюватися на користь мобілізованих працівників, віднесення цих виплат до заробітної плати, а також з питання визнання добровільних виплат мобілізованим працівникам, що здійснюються роботодавцем у період їх проходження військової служби за призовом під час мобілізації, витратами, які пов’язані з трудовими відносинами, належать до компетенції Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

Щодо питання другого

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Доходи, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені у п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема:

доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками військового збору є, зокрема, особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема:

для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу) (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

При цьому податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену в п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону
№ 2464).

Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та
не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану (частина сьома ст. 7 Закону № 2464).

Згідно з частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Враховуючи викладене, якщо юридичною особою – роботодавцем у звітному періоді виплачується дохід на користь мобілізованих працівників у вигляді інших заохочувальних та компенсаційних виплат (добровільні виплати), відповідно до умов колективного договору або наказу керівника, виданого після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації  (профспілковим представником), що визначаються відповідно до Закону № 108, то сума таких виплат включається до фонду заробітної плати зазначених працівників та оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою
18 відс. та військовим збором 5 відсотків, а також є базою нарахування єдиного внеску.

Разом з тим, якщо роботодавець визначить, що зазначені виплати, які надаються мобілізованим працівникам відносяться до інших виплат, що не належатимуть до фонду оплати праці, то на такі виплати включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу таких працівників як інший дохід та оподатковується за ставкою 18 відс. та військовим збором за ставкою 5 відсотків і не є базою нарахування єдиного внеску.

Зауважуємо, що викладена позиція надана з урахуванням позиції Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

Щодо питання третього

Відповідно до п. 176.2 ст. 176 Кодексу особи, мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов'язані, зокрема, подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового місяця, крім податкових агентів, які є фізичними особами – підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, податковий Розрахунок до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.

Форма Розрахунку та Порядок заповнення та подання податковими агентами Розрахунку (далі – Порядок), затверджені наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зі змінами.

Порядок заповнення показників Додатка 4ДФ, визначений п. 4 підрозділу 2 розділу IІ Порядку.

Відповідно до п. 4 підрозділу 2 розділу IІ Порядку в додатку 4 ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» до Розрахунку у графі 6 «Ознака доходу» зазначається ознака доходу, наведена у розділі 1 «Довідник ознак доходів фізичних осіб» додатка 2 до Порядку.

Згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб податковим агентом у Додатку 4ДФ відображаються за ознакою доходу:

«101» - доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту);

«127» - інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.

Відповідно до п. 1 підрозділу 2 розділу IІ Порядку.Додаток Д1 призначений для щомісячного формування платниками єдиного внеску щодо кожної застрахованої особи відомостей про суми нарахованої їй заробітної плати (доходу, грошового забезпечення).

Відомості, які містяться в Додатку 1 належать до персоніфікованих даних, тобто таких, що обліковуються в Реєстрі застрахованих осіб.

При цьому слід зазначити, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до Закону № 2464 (п. 1 частини першої ст. 12¹ Закону № 2464).

Реєстр застрахованих осіб – це автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону (частина перша
ст. 20 Закону № 2464).

Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Пунктом 3 частини першої ст. 12¹ Закону № 2464 визначено, що Пенсійний фонд України здійснює контроль, у тому числі спільно з податковими органами, за достовірністю відомостей про осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Разом з тим контролюючі органи здійснюють свою діяльність в межах повноважень та функцій, визначених ст. 19¹ Кодексу та Положенням про Державну податкову службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, зокрема здійснюють контроль за збором та обліком єдиного внеску в розрізі страхувальників, а не застрахованих осіб.

Враховуючи викладене, відомості, які містяться, зокрема, в Додатку Д1, належать до персоніфікованих даних, тобто таких, що обліковуються в Реєстрі застрахованих осіб.

У зв’язку з чим контроль та роз’яснення щодо відображення таких відомостей відповідно до ст. 12¹, 14¹ Закону № 2464 здійснює Пенсійний фонд України.

Щодо питань четвертого, п’ятого та сьомого

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток, як встановлено абзацом першим п. 44.2 ст. 44 Кодексу, використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств згідно з абзацом першим п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Відповідно до вимог абзацу першого п.п. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 Кодексу встановлено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), платникам податку, які є пов’язаними особами (у разі якщо отримувачем фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) задекларовано від’ємне значення об'єкта оподаткування за податковий (звітний) рік, що передує року, в якому отримано таку безповоротну фінансову допомогу (безоплатно надані товари, роботи, послуги), за умови що така допомога була врахована у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою  0 відсотків відповідно до    п. 44 підрозділу 4 розділу XX Кодексу, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення   п.п 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Отже, за операціями підприємства (роботодавця) – платника податку на прибуток із здійснення добровільних виплат мобілізованим працівникам, що здійснюються у період їх проходження військової служби за призовом під час мобілізації, різниця, встановлена п.п. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, не застосовується. 

Тож операції підприємства із проведення добровільних виплат мобілізованим працівникам, що здійснюються у період їх проходження військової служби за призовом під час мобілізації, а також нарахування на такі виплати єдиного внеску при визначенні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами).

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.