Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.08.2026 р. № 4518/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Акціонерного товариства «____» (далі – Банк) щодо окремих питань оподаткування податком на прибуток операцій за участі неприбуткових організацій та нерезидентів, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Згідно із зверненням Банк надає банківські та інші фінансові послуги клієнтам відповідно до Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (зі змінами) (далі –  Закон № 2121).

Зокрема, Банк здійснює залучення коштів, що підлягають поверненню, від клієнтів на вкладні (депозитні) та поточні рахунки; відкриття та ведення рахунків клієнтів.

За такими залученими коштами Банк нараховує та сплачує клієнтам, у тому числі неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій, та нерезидентам, дохід у вигляді процентів. При цьому Банк виступає надавачем фінансової послуги із залучення коштів.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з такого запитання:

чи виникає у Банку обов’язок збільшення фінансового результату до оподаткування відповідно до п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу у разі сплати процентів за договорами банківського вкладу (депозиту) та обслуговування поточного рахунку у таких випадках:

на користь неприбуткових організацій, внесених до Реєстру неприбуткових установ та організацій;

на користь нерезидентів (у тому числі пов’язаних осіб – нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до  п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу;

на користь нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку організаційно-правових форм, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2¹ п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави (території) реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави (території), в якій вони зареєстровані як юридичні особи, з урахуванням того, що такі проценти є платою за користування коштами Банком, а не оплатою товарів, робіт чи послуг, наданих особами, зазначеними вище?

 

Об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств згідно з абзацом першим п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Підпунктом 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу встановлено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у п. 140.2 та п.п. 140.5.6  п. 140.5 ст. 140 Кодексу, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 цього Кодексу), придбаних у:

 неприбуткових організацій, внесених до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого придбання, крім випадків, коли сума вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг, придбаних у таких організацій, сукупно протягом звітного (податкового) року не перевищує 25 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, та крім бюджетних установ, Накопичувального фонду, недержавних пенсійних фондів і неприбуткової організації, яка є об’єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об’єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону;

нерезидентів (у тому числі пов’язаних осіб – нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2  п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу;

нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку організаційно-правових форм, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2¹ п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави (території) реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави (території), в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на всю суму вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у п. 140.2 і п.п. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 Кодексу), придбаних у нерезидентів, визначених абзацами третім і четвертим п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, якщо такі операції не мають ділової мети. Обов’язок доведення обставин, передбачених цим абзацом, покладається на контролюючий орган із застосуванням відповідних положень ст. 39 цього Кодексу. При цьому інші коригування, передбачені п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, не застосовуються, а сума цього коригування щодо такої операції зменшується на суму коригування, передбаченого абзацом першим цього підпункту, якщо платник податку самостійно вже застосував це коригування щодо такої операції.

Вимоги п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту.

Норми п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу застосовуються за результатами податкового (звітного) року.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121 вкладом (депозитом) вважаються кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з положеннями ст. 47 Закону № 2121 банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.

До банківських послуг належать:

1) залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, від необмеженого кола осіб;

2) відкриття та ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу);

3) надання коштів та банківських металів у кредит за рахунок залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від власного імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, за договором банківського вкладу (депозиту):

неприбуткові установи та нерезиденти є вкладниками;

банк є стороною, яка приймає кошти, користується та сплачує відсотки за користування залученими коштами.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша ст. 1058 розділу 3 «Банківський вклад» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою ст. 4 Закону України від 14 грудня 2021 року  № 1953-ІХ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (зі змінами) (далі – Закон № 1953) залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, є одним із видів фінансових послуг.

Фінансова послуга – це операція або декілька операцій, пов’язаних однією правовою метою, з фінансовими засобами, що здійснюються в інтересах інших осіб, ніж надавач такої фінансової послуги, а також послуги, прямо визначені спеціальними законами як фінансові послуги (п. 64 частини першої ст. 1  Закону № 1953).

Відповідно до п. 33 частини першої ст. 1 Закону № 1953 надавач фінансових послуг – це фінансова установа, а у випадках, прямо визначених спеціальними законами, – інша юридична особа або філія іноземної юридичної особи, яка має право надавати фінансові послуги відповідно до цього Закону та спеціальних законів.

Згідно зі статтями 13, 14 Закону № 1953 надавати фінансові послуги мають право фінансові установи та інші особи, які отримали відповідну ліцензію (ліцензії), крім випадків, передбачених частинами третьою – п’ятою ст. 13 цього Закону та спеціальними законами. Фінансові установи мають право надавати фінансову послугу із залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, від необмеженого кола осіб, виключно у випадках, встановлених Законом № 1953 та спеціальними законами.

Враховуючи вищезазначене, послуга із залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, є фінансовою послугою, яку можуть надавати виключно фінансові установи (не тільки банки), які отримали відповідну ліцензію. На підставі відповідного договору вкладу надавачі надають послугу вкладнику із зберігання, обліку коштів, виплати відсотків, які є платою за користування коштами.

Тобто фінансову послугу із залучення коштів надає фінансова установа (банк) як надавач фінансової послуги, а неприбуткова організація та/або нерезиденти, зазначені в абзацах третьому та четвертому п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, є отримувачем фінансової послуги. Специфіка в тому, що фінансові установи надають послугу, але при цьому несуть витрати, сплачуючи проценти отримувачу цієї послуги, оскільки за депозитним договором банк надає послугу вкладнику (неприбутковій установі та/або зазначеним вище нерезидентам) із зберігання, обліку коштів, виплати відсотків, а відсотки, які банк сплачує неприбутковій установі та/або зазначеним вище нерезидентам, не є платою за послугу, а є платою за користування коштами (умовно, отриманою банком процентною позикою).

З огляду на викладене вище, операції із розміщення коштів неприбутковою організацією та/або нерезидентами, зазначеними в абзацах третьому та четвертому п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, на депозитному рахунку в банківській установі не можуть вважатись послугами, що надаються такими особами на користь банківської установи і, відповідно сплата такою банківською установою процентів на користь таких неприбуткової організації та/або нерезидентів не регулюється положеннями п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу. Те ж саме стосується операцій за договором обслуговування поточного рахунку, що укладено банком із неприбутковою організацією та/або нерезидентами, зазначеними в абзацах третьому та четвертому п.п. 140.5.4             п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Водночас слід зазначити, що відповідно до п.п. 140.5.5¹ п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 цього Кодексу), реалізованих на користь:

нерезидентів, зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 цього Кодексу;

нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку організаційно-правових форм, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2¹ п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави (території) реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави (території), в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на всю суму вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 Кодексу), реалізованих на користь у нерезидентів, визначених абзацами другим та третім п.п. 140.5.5¹ п. 140.5 ст. 140 Кодексу, якщо такі операції не мають ділової мети. Обов’язок доведення обставин, передбачених цим абзацом, покладається на контролюючий орган із застосуванням відповідних положень ст. 39 Кодексу. При цьому інші коригування, передбачені п.п. 140.5.5¹ п. 140.5 ст. 140 Кодексу, не застосовуються, а сума цього коригування щодо такої операції зменшується на суму коригування, передбаченого абзацом першим цього підпункту, якщо платник податку самостійно вже застосував це коригування щодо такої операції.

Вимоги п.п. 140.5.5¹ п. 140.5 ст. 140 Кодексу не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких доходів підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу, але без подання звіту.

Норми п.п. 140.5.5¹ п. 140.5 ст. 140 Кодексу застосовуються за результатами податкового (звітного) року.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).