Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.08.2026 р. № 4752/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення ( ) щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що є фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку (друга група єдиного податку), також є пенсіонером та має 2 групу інвалідності. Платник податків як фізична особа є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка безпосередньо і виключно використовується для здійснення підприємницької діяльності. Зокрема, на цій земельній ділянці висаджені та вирощуються рослини (туї, сосни, ялинки) з метою їх подальшого комерційного продажу, а сама територія ділянки облаштована для доступу покупців та здійснення роздрібної або гуртової торгівлі рослинами. Земля чи розташоване на ній майно в оренду, найм, позичку чи інше користування третім особам не передавалися.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:

Чи звільняється фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи від обов’язку нарахування та сплати земельного податку (а також від подання звітності) за земельну ділянку, яка оформлена на платника податків як на фізичну особу, якщо на ділянці здійснюється діяльність у вигляді вирощування та продажу декоративних рослин безпосередньо покупцям?

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).

Суб’єктами права власності за ЦКУ є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ, тобто, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (ст. ст. 2 та 318 ЦКУ).

Водночас серед цього переліку відсутній такий суб’єкт права власності, як фізична особа – підприємець.

Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності (ст. 41 Конституції України та ст. 325 ЦКУ). Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути  власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визначаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і водночас, не виокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша ст. 320 ЦКУ).

Отже, не залежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності, у т. ч. і підприємницької, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Умови, відповідно до яких фізичні особи – підприємці не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп, визначені у п. 291.5 ст. 291 Кодексу.

Згідно з п.п. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Кодексу не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп суб'єкти господарювання – фізичні особи – підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 400 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 900 кв. метрів.

Порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої – третьої груп передбачено ст. 292 Кодексу.

Відповідно до п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом платника єдиного податку фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Згідно з положеннями п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платником єдиного податку другої групи для провадження господарської діяльності.

Аналогічні роз’яснення надані узагальнюючою податковою консультацією щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602.

Одночасно повідомляємо, що використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства.

Також, орган місцевого самоврядування, який реалізує свої владні повноваження на відповідній території, на якій розташована земельна ділянка, що використовується без правовстановлюючих документів, керуючись нормами ст. 377 ЦКУ, ст. ст. 120, 125, 126 та 206 Земельного кодексу України, має право порушити питання про компенсацію завданої шкоди (ст. ст. 1166, 1167 ЦКУ) землекористувачами (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування земельними ділянками.

Відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.