Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 14.08.2026 р. № 4782/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення фізичної особи – підприємця (    ), щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Відповідно інформації викладеної у зверненні, платник податків зареєстрований фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи. Здійснює діяльність за КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна».

Враховуючи вищевикладене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи має право фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи, який здійснює діяльність за КВЕД 68.20, отримувати на свій підприємницький рахунок компенсацію вартості комунальних послуг від орендарів у межах договору оренди нерухомого майна?

2. Чи відповідає отримання такої компенсації господарській діяльності за КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна»?

3. Чи включається сума компенсації комунальних послуг, отримана від орендарів у межах договору оренди, до доходу фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку третьої групи?

4. Чи є описаний порядок розрахунків (отримання орендної плати та компенсації комунальних послуг на підприємницький рахунок фізичної особи - підприємця з подальшою оплатою комунальних послуг постачальникам та включенням усієї суми надходжень до доходу платника єдиного податку) таким, що відповідає вимогам Кодексу?

5. Чи може отримання фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи, компенсації комунальних послуг у зазначеному порядку бути підставою для втрати права на застосування спрощеної системи оподаткування або для анулювання реєстрації платника єдиного податку?

6. Чи зміниться відповідь на наведені вище питання, якщо орендна плата та компенсація комунальних послуг сплачуються орендарем двома окремими платежами на той самий підприємницький рахунок фізичної особи - підприємця відповідно до умов договору оренди?

7. Чи має право фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи здійснювати оплату комунальних послуг за орендовані об'єкти зі свого підприємницького рахунку?

8. Чи впливає здійснення таких платежів з підприємницького рахунку на право застосування спрощеної системи оподаткування aбо на порядок визначення доходу платника єдиного податку?

Щодо питань першого, сьомого та восьмого

Статтею 64 Закону України від 30 червня 2021 № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591) передбачено відкриття банками та небанківськими надавачами платіжних послуг рахунків резидентам України, зокрема, фізичним особам – підприємцям.

Порядок відкриття надавачам платіжних послуг фізичним особам – підприємцям, визначений Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 162 (далі – Інструкція № 162).

Фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб (п. 10 розділу 1 Інструкції № 162).

Згідно з п. 24 розділу 1 Інструкції № 162 за поточними рахунками, що відкриваються банками клієнтам-резидентам у національній валюті, здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України. 

За платіжними рахунками, що відкриваються небанківськими надавачами платіжних послуг користувачам-резидентам у національній валюті, здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» та в п. 24 розділу I Інструкції № 162.

Забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб –резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов'язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності.

Заборони щодо використання фізичною особою – підприємцем коштів у національній валюті для власних потреб з поточного/платіжного рахунку, відкритого в надавача платіжних послуг з обслуговування рахунків для здійснення підприємницької діяльності Інструкція № 162 не містить. Також Інструкція № 162 не містить обов’язку для фізичної особи – підприємця перераховувати кошти з поточного/платіжного  рахунку в національній валюті, відкритого в надавача платіжних послуг для здійснення підприємницької діяльності, на поточний /платіжний рахунок цієї особи, відкритий для власних потреб з метою їх використання.   

Таким чином, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку має право вільно користуватися коштами для власних потреб з поточного рахунку, який відкрито для здійснення підприємницької діяльності.

Щодо питань другого - шостого

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).

Суб’єктами права власності за ЦКУ є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ, тобто, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (ст. ст. 2 та 318 ЦКУ).

Водночас серед цього переліку відсутній такий суб'єкт права власності, як фізична особа – підприємець.

Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності (ст. 41 Конституції України та ст. 325 ЦКУ). Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визначаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і водночас, не виокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша ст. 320 ЦКУ).

Отже, не залежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності, у т. ч. і підприємницької, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.

Згідно з частиною першою ст. 810 ЦКУ за договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла (абзац перший частини першої ст. 820 ЦКУ).

Отже, основним предметом договору оренди є встановлення розміру орендної плати за користування майном.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Підпунктами 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність – діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 5 частини першої ст. 1 Закону України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон № 2189) визначено, що житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

При цьому індивідуальний споживач – це, зокрема, фізична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об’єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 частини першої ст. 1 Закону № 2189).

Виконавець комунальної послуги – це суб’єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (п. 2 частини першої ст. 1 Закону № 2189).

Комунальні  послуги – послуги з постачання та  розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (п. 2 частини першої ст. 5 Закону № 2189).

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені главою 1 розділу XIV Кодексу.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 Кодексу фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування. якщо така особа відповідає

вимогам та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному главою 1 розділу ХІV Кодексу.

Згідно з п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої – третьої груп передбачено ст. 292 Кодексу.

Відповідно до п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом платника єдиного податку фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Враховуючи викладене, у разі якщо відповідно до умов договору оренди, укладеного між фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи, сплата комунальних платежів здійснюється у складі орендної плати, тобто сума орендної плати як фіксований платіж включає суму комунальних платежів, то з метою оподаткування дохід у вигляді сплачених комунальних платежів повністю включається до доходу платника єдиного податку, як орендна плата з відповідним оподаткуванням.

Водночас, якщо умовами договору оренди сплата комунальних платежів здійснюється орендарем окремо від орендної плати у вигляді компенсації витрат орендодавця на сплату комунальних послуг, то оскільки отримання фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку доходу у вигляді компенсації вартості житлово-комунальних послуг не передбачає надання зазначених послуг таким підприємцем на користь орендаря, такий дохід не включається до доходу фізичної особи – підприємця, але оподатковується за загальними правилами, встановленими Кодексом для платників податку – фізичних осіб.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділу IV Кодексу, згідно з п. 162.1 ст. 162 якого платником податку, зокрема, є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Підпунктом 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу передбачено, що об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 Кодексу визначено виключний перелік доходів, які не включаються до загального (місячного) річного оподатковуваного доходу платника податків.

Водночас, до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включаються, зокрема:

інший дохід, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також зазначені доходи є об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить 5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету визначено ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, згідно із п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, визначення якого наведене у п.п. 14.1.180 п. 14.1. ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, і ставку військового збору, встановлену п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Відповідно до п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок (військовий збір) з таких доходів.

При цьому особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа,
що провадить незалежну професійну діяльність (п.п. 168.2.2 п. 168.2 ст. 168 Кодексу).

Враховуючи зазначене, у разі якщо орендарем (юридичною особою або фізичною особою – підприємцем) виплачується на користь фізичної особи дохід у вигляді компенсації вартості комунальних послуг, то такий дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. При цьому зазначені орендарі зобов’язані виконати усі функції податкового агента, визначені Кодексом.

Разом з тим, якщо вказаний дохід виплачується фізичною особою (орендарем) на користь фізичної особи (орендодавця), то такий орендодавець зобов’язаний включити суму такого доходу до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок на доходи фізичних осіб і військовий збір з такого доходу.

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) визначено ст. 179 Кодексу.

Форма податкової декларації про майновий стан і доходи (далі – податкова декларація) та Інструкція щодо її заповнення затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859, зі змінами.

Платник податку зобов’язаний подавати податкову декларацію відповідно до Кодексу (п. 179.1 ст. 179 Кодексу).

Разом з тим відповідно до п. 179.2 ст. 179 Кодексу обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, крім випадків, коли подання податкової декларації прямо передбачено Кодексом, якщо такий платник податку отримував доходи, зазначені цим пунктом.

У разі якщо платник податку зобов’язаний подавати податкову декларацію відповідно до інших положень Кодексу, то в ній поряд з іншими доходами зазначаються доходи, передбачені п. 179.2 ст. 179 Кодексу.

Одночасно зауважуємо, що зазначена позиція погоджується з Міністерством фінансів України як головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової політики.

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування конкретних доходів можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).