Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.08.2026 р. № 4924/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення щодо податкових наслідків в описаній у зверненні ситуації та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як викладено у зверненні, Товариство у зв’язку з виробничою необхідністю планує укласти з фізичною особою договір позички (безоплатного користування) легкового автомобіля для використання його у власній господарській діяльності.

Враховуючи викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1) чи має право Товариство включати до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у складі вартості придбаних паливно-мастильних матеріалів, технічного обслуговування, ремонту, запчастин та інших витрат, пов’язаних з експлуатацією автомобіля, отриманого від фізичної особи за договором позички, якщо такий автомобіль використовується виключно у власній господарській діяльності;

2) чи впливає відсутність нотаріального посвідчення договору позички легкового автомобіля, укладеного між Товариством та фізичною особою, на право формувати податковий кредит за вищезазначеними операціями;

3) чи виникає у Товариства дохід для цілей оподаткування у разі безоплатного отримання права користування автомобілем від фізичної особи за договором позички? Якщо так, то на підставі яких норм ПКУ виникає такий дохід; яким чином визначається його розмір та на яку дату він підлягає визнанню для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств;

4) якщо такий дохід виникає, чи підлягають одночасному визнанню витрати у такій самій сумі при визначенні фінансового результату до оподаткування, та якими нормами законодавства це регулюється;

5) чи виникає у фізичної особи, яка передає Товариству автомобіль за договором позички без отримання плати за користування, дохід, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором? Якщо так, чи виникають у Товариства обов’язки податкового агента щодо їх нарахування, утримання, сплати до бюджету та відображення у податковій звітності?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 статті 5 розділу І ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу І ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Учасниками цивільних відносин та суб’єктами права власності є фізичні  та юридичні особи (частина перша статті 2 та частина перша статті 325 ЦКУ).

Відповідно до частини другої статті 325 ЦКУ фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦКУ власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першою статті 759 ЦКУ визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 799 ЦКУ договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

При цьому, згідно з частиною другою статті 799 ЦКУ договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною другою статті 801 ЦКУ визначено, що витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Cтаттею 827 ЦКУ визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

До договору позички застосовуються положення глави 58 ЦКУ, якою регулюються відносини найму (оренди) майна.

Частиною четвертою статті 828 ЦКУ встановлено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, основними завданнями Мінюсту є, зокрема, державне регулювання нотаріальної діяльності.

Отже, питання щодо нотаріального посвідчення договору позички легкового автомобіля, укладеного між юридичною та фізичною особами, належить до компетенції Міністерства юстиції України.

Відповідно до пунктом 44.1 статті 44 розділу II ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Частиною другою статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами (далі – Закон № 996) передбачено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Щодо питань 1 та 2

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V, підрозділами 2 та 10 розділу XX ПКУ.

Правила формування податкового кредиту встановлено статтею 198 розділу V ПКУ.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 розділу V ПКУ до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 розділу V ПКУ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 розділу V ПКУ.

Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 198.6 статті 198 розділу V ПКУ).

Відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 розділу V ПКУ платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього розділу V ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, – у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 розділу V ПКУ).

У разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково – ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 розділу V ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в ЄРПН на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях (пункт 199.1 статті 199 розділу V ПКУ).

Господарська діяльність – це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Враховуючи викладене, та виходячи із аналізу норм ПКУ та інших нормативно-правових актів, зазначених вище, повідомляємо, що платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку – превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону № 996). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

За загальними правилами, визначеними нормами ПКУ, платник податку включає до податкового кредиту суми ПДВ за операціями з придбання товарів/послуг, зазначені у зареєстрованих в ЄРПН постачальниками податкових накладних, дані яких відповідають даним бухгалтерських документів.

Платник податку, який здійснює придбання товарів/послуг, пов’язаних із використанням майна, яке ним використовується в межах ведення своєї господарської діяльності (в т.ч. на підставі договору позички легкового автомобіля) та права власності на яке належать фізичній особі, має право віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, на підставі зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

При цьому, якщо використання майна в оподатковуваних операціях, які здійснюються в межах господарської діяльності, не підтверджено документально, то виходячи з вартості тих витрат, використання яких у рамках господарської діяльності не підтверджено документально, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 або пунктом 199.1 статті 199 розділу V ПКУ.

Правомірність формування податкового кредиту та нарахування податкових зобов’язань з ПДВ за тими чи іншими операціями може бути встановлено виключно в рамках проведення перевірок,  здійснених відповідно до вимог  ПКУ.

Щодо питань 3 та 4

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 розділу II ПКУ).

Правові основи оподаткування податком на прибуток підприємств встановлено розділом ІІІ та підрозділом 4 розділу XX ПКУ.

Об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу IІI ПКУ).

Положеннями ПКУ не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування за операціями з отримання автомобіля в безоплатне користування за договором позички (оренди, найму) у фізичної особи, а також на суму витрат на його обслуговування для використання у господарській діяльності.

Отже, такі операції відображаються згідно із правилами бухгалтерського обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування та відповідно, об’єкту оподаткування податком на прибуток підприємств.

Водночас ДПС повідомляє, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону № 996).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Таким чином, питання порядку відображення у бухгалтерському обліку операцій з отримання автомобіля в безоплатне користування за договором позички з фізичною особою, а також підтвердження таких операцій первинними документами, належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Щодо питання 5

Згідно з підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV ПКУ. Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 розділу IV ПКУ платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункт 163.1 статті 163 розділу IV ПКУ).

Статтею 165 розділу IV ПКУ визначено перелік доходів, які не включаються до розрахунку місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Підпунктом 1.7 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV ПКУ та підрозділом 1 розділу XX ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпункті 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 розділу IV ПКУ, підпункті 3 і 4 пункту 170.13¹ статті 170 розділу IV ПКУ та пункті 14 підрозділу 1 розділу XX ПКУ.

Водночас, доходи, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено пунктом 164.2 статті 164 розділу IV ПКУ.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 розділу IV ПКУ ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 – 167.5 статті 167 розділу IV ПКУ).

Також вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ (підпункт 1 підпункту 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

Ставка військового збору для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ, становить 5 відс. від об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

Враховуючи викладене, договір позички рухомого майна є правочином, що покладає на його сторони (позичкодавця та користувача) взаємні зобов’язання, тому в розумінні ПКУ податковий обов’язок зі сплати податкових зобов’язань може виникнути як у позичкодавця так і у користувача, в залежності від прав та обов’язків, які фактично виникають у таких осіб на підставі цього договору.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).