Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 25.08.2026 р. № 5067/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення  щодо окремих питань, пов’язаних із наданням права на використання комп’ютерної програми, та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ і підпунктом «в» підпункту 69.41.3 підпункту 69.41 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні та додатках до нього, Товариство є правоволодільцем (правовласником) усіх майнових авторських прав на комп’ютерну програму.

З метою розширення ринкової присутності та збільшення обсягів використання комп’ютерної програми Товариство (Ліцензіар) планує укладення із дистриб’юторами та дилерами (Ліцензіати) ліцензійних договорів щодо надання невиключних ліцензій на використання комп’ютерної програми (далі – Договір) для подальшого субліцензування. Ліцензіат в свою чергу надаватиме кінцевим користувачам право на використання комп’ютерної програми за її функціональним призначенням на умовах ліцензії кінцевого користувача.  

Ліцензіар отримуватиме від Ліцензіата щомісячну винагороду у грошовій формі у розмірі 15 % від суми загального обсягу винагороди, отриманої Ліцензіатом від надання субліцензій кінцевим користувачам. Результати розрахунків фіксуються у двосторонньому акті.

З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1) чи відповідає винагорода, яку Ліцензіат сплачуватиме Ліцензіару за надання невиключної ліцензії, визначенню «роялті» згідно з підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ з урахуванням того, що за умовами Договору використання комп’ютерної програми Ліцензіатом не обмежене її функціональним призначенням, відтворення не обмежене кількістю копій, Ліцензіар не продає і Ліцензіат не придбаває примірники для кінцевого споживання або перепродажу, Ліцензіар не передає право на розповсюдження примірників без права на їх відтворення, а Ліцензіату надано, зокрема, право на технічну адаптацію (конфігурування), відтворення та надання субліцензій;

2) чи є правильним висновок, що операція Ліцензіара з отримання зазначеної у зверненні винагороди у грошовій формі не є об’єктом оподаткування ПДВ на підставі підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ, внаслідок чого у Ліцензіара за такими операціями не виникає податкових зобов’язань, податкового кредиту та обов’язку складати і реєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН);

3) чи впливає на кваліфікацію винагороди Ліцензіара як роялті та на незастосування до неї ПДВ той факт, що кінцеві користувачі окремо отримуватимуть від Ліцензіата (його субліцензіатів) право на використання комп’ютерної програми за її функціональним призначенням на умовах ліцензії кінцевого користувача, а платежі кінцевих користувачів і платежі Ліцензіата на користь Ліцензіара є винагородою за різні за змістом та обсягом права?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу I ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Термін «комп’ютерна програма» визначено у Законі України  від 01 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права». Так, під комп’ютерною програмою розуміється набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером (настільним комп'ютером, ноутбуком, смартфоном, ігровою приставкою, смарт-телевізором тощо), які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату, зокрема операційна система, прикладна програма, виражені у вихідному або об'єктному кодах.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Відповідно до статті 418 ЦКУ право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншим законом.

Згідно з частиною першою статті 420 та частиною першою статті 433 ЦКУ до об'єктів права інтелектуальної власності та авторського права, зокрема, належать комп’ютерні програми.

Правила та умови розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (у тому числі використання об'єкта права інтелектуальної власності) визначено Главою 75 ЦКУ.

Статтею 1107 ЦКУ визначено, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій (електронній) формі, за винятком випадків, визначених законом.

У разі недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензіат не має права використовувати об'єкт права інтелектуальної власності в іншій сфері, ніж визначено ліцензією на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері (стаття 1108 ЦКУ).

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов'язується вносити плату за використання об'єкта, якщо інше не встановлено договором. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними  (стаття 1109 ЦКУ).

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та  підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.

Відповідно до підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

При цьому підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ визначено, що роялті – це будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об'єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);

за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України;

за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ, а також складання податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних і їх реєстрації в ЄРПН встановлено статтями 187, 198, 199 і 201 розділу V ПКУ.

Пунктами 201.1, 201.7 та 201.10 статті 201 розділу V ПКУ встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України від 5 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку / небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Особливості оподаткування ПДВ операцій, пов’язаних із комп’ютерними програмами, цифровим контентом, визначено в узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 04.03.2026 № 133.

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм ПКУ і вказаних вище нормативно-правових актів, опису питань і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС інформує.

Податковий облік ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, а тому при визначенні порядку оподаткування ПДВ операцій з постачання тих, чи інших товарів/послуг необхідно встановити фактичну сутність таких операцій і місце їх постачання, а також враховувати те, яким чином у бухгалтерському обліку відображається факт здійснення таких операцій.

Щодо питань 1 і 2

Умови, при дотриманні яких платіж, що сплачується як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності (у тому числі комп’ютерної програми), вважається роялті чітко визначені у підпункті 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ.

Так, платіж, що сплачується за надання права на використання комп'ютерної програми (програмного забезпечення), вважатиметься роялті якщо:

умови використання комп’ютерної програми (програмного забезпечення) не обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення не обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);

такий платіж за своєю фактичною сутністю не вважається платежем за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності (у тому числі комп’ютерної програми), у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

умови передачі прав на використання комп’ютерної програми (програмного забезпечення) не надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження таких прав в інший спосіб;

такий платіж за своєю фактичною сутністю не вважається платежем за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

У разі недотримання умов, визначених у підпункті 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ, вказаний вище платіж не вважатиметься роялті і розглядатиметься як оплата вартості послуг (надання права на використання комп’ютерної програми).

Виходячи із положень Договору, копія якого додається до звернення, відповідно до яких надана за цим Договором ліцензія на використання комп’ютерної програми не обмежується виключно її функціональним призначенням та право на відтворення комп’ютерної програми не обмежується кількістю копій, необхідних для її використання (використання «кінцевим споживачем»), платіж, що сплачуватиметься Ліцензіатом Ліцензіару за надання права на використання комп’ютерної програми на підставі Договору, вважатиметься роялті у розумінні норм  підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ.

При отриманні такого платежу об’єкт оподаткування ПДВ відсутній згідно з підпунктом 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ, відповідно, за такою операцією обов’язок щодо формування податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ, а також складання та реєстрації в ЄРПН податкової накладної у Ліцензіара не виникає.

Щодо питання 3

Надання Ліцензіаром права на використання Ліцензіатом комп’ютерної програми та надання Ліцензіатом (субліцензіатом) субліцензії на таку комп’ютерну програму кінцевим користувачам є окремими господарськими операціями, отже порядок оподаткування ПДВ операцій, які здійснюються в межах Договору, укладеного безпосередньо між Ліцензіаром та Ліцензіатом, не залежить від умов субліцензійних договорів, укладених Ліцензіатом (субліцензіатом) з кінцевими користувачами.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).