Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 01.09.2026 р. № 5199/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення (      ), щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що є фізичною особою – підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування другої групи. Основними видами діяльності є, зокрема: КВЕД 45.31 «Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів»; 45.32 «Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів»; «46.74 Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього».

На праві приватної власності платнику податків належать земельні ділянки:

кадастровий номер (    ), цільове призначення – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, форма власності приватна та платник податків є власником ½ частки земельної ділянки площею 0,1554 га;

кадастровий номер (    ), цільове призначення – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, форма власності приватна та платник податків є власником ½ частки земельної ділянки площею 0,0343 га.

Обидві земельні ділянки не містять зареєстрованих об’єктів нерухомого майна. Разом з тим, земельні ділянки постійно використовуються у здійсненні господарської діяльності, а саме: одна земельна ділянка використовується як майданчик (стоянка) для розміщення транспортних засобів для клієнтів; інша земельна ділянка використовується як складський майданчик, на якому розміщено навіс для зберігання товарно-матеріальних цінностей, що охоплюється видом господарської діяльності за КВЕД 45.31.

Платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи поширюється звільнення від сплати податку на майно, передбачене п.п. 4 п. 297.1 Кодексу на земельні ділянки з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на яких відсутні зареєстровані об’єкти нерухомого майна та не присвоєно поштову адресу, але які фактично використовуються фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку для провадження власної господарської діяльності?

2. Чи є використання даної земельної як стоянки для транспортних засобів клієнтів використанням земельної ділянки для провадження господарської діяльності у розумінні п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу?

3. Чи є використання земельної ділянки як відкритого складського майданчика з навісом для зберігання товарно-матеріальних цінностей використанням земельної ділянки для провадження господарської діяльності у розумінні п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу?

4. Чи впливає відсутність зареєстрованих об’єктів нерухомого майна або відсутність присвоєної поштової адреси земельній ділянці на право фізичної особи – підприємця застосовувати звільнення від сплати земельного податку, передбачене п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу, за умови фактичного використання земельної ділянки у господарській діяльності?

5. Які документи підтверджують фактичне використання земельної ділянки у господарській діяльності?

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).

Суб’єктами права власності за ЦКУ є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ, тобто, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (ст. ст. 2 та 318 ЦКУ).

Водночас серед цього переліку відсутній такий суб’єкт права власності, як фізична особа – підприємець.

Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності (ст. 41 Конституції України та ст. 325 ЦКУ). Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути  власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визначаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і водночас, не виокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша ст. 320 ЦКУ).

Отже, не залежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності, у т. ч. і підприємницької, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі – ЗКУ), а справляння плати за землю – Кодексом.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Кодексу плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до ст. 269 Кодексу платниками плати за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування та платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Об’єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, об’єкти оподаткування земельним податком:

земельні ділянки, які перебувають у власності;

земельні частки (паї), які перебувають у власності;

земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;

земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Кодексу).

Згідно з п. 286.1 ст. 286 Кодексу підставою для нарахування земельного податку є:

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);

г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);

ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);

е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою
(п. 287.1 ст. 287 Кодексу).

При цьому відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про державний земельний кадастр» (ст. 202 ЗКУ).

Згідно з положеннями п.п 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Враховуючи зазначене, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи звільняється від сплати земельного податку за земельні ділянки, що використовуються такою особою для провадження господарської діяльності.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.