Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 31.08.2026 р. № 5159/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

    Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення ______ МІСЬКОЇ РАДИ (далі – Міська рада) від ______ (далі – звернення) щодо окремих питань оподаткування неприбуткових організацій, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє. 

Згідно зі зверненням Міська рада є засновником комунального некомерційного підприємства, яке є закладом охорони здоров’я (далі – комунальне некомерційне підприємство) та внесене до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр).

При цьому Міська рада як засновник комунального некомерційного підприємства затверджує його статут, забезпечує фінансування окремих напрямів діяльності підприємства за рахунок коштів місцевого бюджету, затверджує місцеві програми його розвитку та підтримки, а також здійснює контроль за реалізацією відповідних програм і цільовим використанням бюджетних коштів.

Як повідомляється, рішенням Міської ради програму розвитку та підтримки комунального некомерційного підприємства на 2026–2028 роки буде викладено в новій редакції (далі – Програма).

З метою забезпечення доступності первинної медичної допомоги населенню територіальної громади, укомплектування закладу охорони здоров’я медичними працівниками та збереження кадрового потенціалу Програмою передбачено фінансування заходів щодо компенсації транспортних витрат для доїзду до роботи медичних працівників комунального некомерційного підприємства, які постійно проживають за межами населеного пункту, в якому розташоване їхнє місце роботи.

Передбачається, що така компенсація може здійснюватися шляхом відшкодування витрат на проїзд громадським транспортом та/або шляхом компенсації вартості пального при використанні працівником власного транспортного засобу.

Враховуючи викладене вище, у зверненні поставлено такі запитання для надання індивідуальної податкової консультації:

1. Чи відповідають вимогам п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу витрати комунального некомерційного підприємства на відшкодування медичним працівникам фактично понесеної та документально підтвердженої вартості проїзду громадським транспортом від місця проживання до місця роботи та у зворотному напрямку, якщо такі витрати: здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджету; передбачені місцевою Програмою; пов’язані із забезпеченням кадрової спроможності та безперервної роботи закладу охорони здоров’я?

2. Чи може зазначене відшкодування вартості проїзду громадським транспортом бути розцінене як розподіл доходів комунального некомерційного підприємства на користь працівників у розумінні п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу? Чи належить така виплата до оплати праці, щодо якої п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено виняток із заборони розподілу доходів неприбуткової організації?

3. Чи відповідають вимогам підпунктів 133.4.1 та 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу витрати комунального некомерційного підприємства на компенсацію медичним працівникам вартості пального, використаного під час поїздок власним транспортним засобом виключно від місця проживання до місця роботи та у зворотному напрямку, за наведених у цьому зверненні умов? Чи може така компенсація бути розцінена як розподіл доходів комунального некомерційного підприємства на користь працівника або як використання доходів підприємства для цілей, не передбачених п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу?

4. Чи має значення для застосування підпунктів 133.4.1 та 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу те, що компенсація транспортних витрат передбачена рішенням засновника та місцевою Програмою; фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, наданих комунальному некомерційному підприємству виключно для реалізації заходів Програми; спрямована на забезпечення укомплектування закладу охорони здоров’я медичними працівниками, збереження кадрового потенціалу та безперервності надання первинної медичної допомоги населенню?

5. Чи є для цілей дотримання вимог підпунктів 133.4.1 та 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу достатнім передбачення відповідних компенсацій рішенням засновника, місцевою Програмою та/або окремим положенням комунального некомерційного підприємства про порядок компенсації транспортних витрат? Якщо ні, чи є для дотримання зазначених вимог Кодексу обов’язковим додаткове закріплення права працівників на отримання таких компенсацій у колективному договорі та/або статуті комунального некомерційного підприємства, та чи може відсутність відповідних положень у цих документах бути підставою для висновку про порушення вимог п. 133.4 ст. 133 Кодексу?

6. Чи може реалізація будь-якої із зазначених моделей компенсації бути підставою для виключення комунального некомерційного підприємства з Реєстру? Якщо так,  зазначити, яка саме модель компенсації створює відповідний наслідок та яка саме вимога підпунктів 133.4.1 або 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу порушується?

7. Чи включаються суми відшкодування працівникам документально підтверджених витрат на проїзд громадським транспортом та компенсації вартості пального при використанні власного транспортного засобу для доїзду від місця проживання до місця роботи і у зворотному напрямку до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу таких працівників, чи підлягають вони оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб і військовим збором та чи є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок)?

 

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, як встановлено в п. 1.1 ст. 1 Кодексу, регулюються нормами цього Кодексу.

Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Кодексу інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Оскільки відповідно до п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій, інформаційно-довідкових послуг з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, питання порядку організації діяльності, вчинення та оформлення правочинів суб’єктів господарювання, у тому числі в межах виконання бюджетних програм, не належать до компетенції ДПС та регулюються нормами цивільного, бюджетного законодавства, інших спеціальних нормативно-правових актів у відповідній сфері діяльності.

Водночас повідомляємо, що відповідно до частини першої ст. 60² Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (зі змінами) (далі – Закон № 280/97) комунальне унітарне підприємство створюється уповноваженим органом місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і належить до сфери його управління. Комунальні унітарні підприємства створюються як комунальні комерційні підприємства або комунальні некомерційні підприємства.

Як встановлено частиною другою ст. 60² Закону № 280/97, орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його повноваження у межах, визначених законом.

Правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб визначає Закон України від 09 січня 2025 року № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» (зі змінами) (далі –  Закон № 4196).

Під некомерційною господарською діяльністю, як встановлено у частині першій ст. 2 Закону № 4196, розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні визначають Основи законодавства України про охорону здоров’я, прийняті Законом України  від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ (зі змінами) (далі – Основи законодавства України про охорону здоров’я).

Основи діяльності закладів охорони здоров’я встановлено ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Згідно зі ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть створюватися та функціонувати як комунальні некомерційні товариства або комунальні установи.

Порядок здійснення фінансового забезпечення охорони здоров’я визначено ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Так, фінансове забезпечення охорони здоров’я згідно з частиною першою  ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.

Заробітною платою відповідно до частини першої ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (зі змінами) (далі – Закон № 108) є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Бюджетною програмою відповідно до п. 4  частини першої ст. 2 Бюджетного кодексу України є сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Щодо запитань 1 – 4

Пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Згідно з п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельні кооперативи;

внесена контролюючим органом до Реєстру.

Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (абзац перший п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

При цьому на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану не вважається порушенням вимог п. 133.4 ст. 133 Кодексу здійснення неприбутковою організацією передачі майна, надання послуг, благодійної допомоги, використання доходів (прибутків) для фінансування видатків, не пов’язаних з реалізацією мети та напрямів діяльності, передбачених її установчими документами, на цілі та на користь отримувачів, що визначені п. 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу.

Перелік підприємств, установ та організацій, які за умови їх відповідності вимогам п. 133.4 ст. 133 Кодексу можуть бути віднесені до неприбуткових організацій, які не є платниками податку на прибуток підприємств, встановлено п.п. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Отже, у разі отримання комунальним некомерційним підприємством, що є закладом охорони здоров’я, у статусі неприбуткової організації фінансування з місцевого бюджету в межах виконання бюджетної програми з компенсації транспортних витрат медичних працівників такого підприємства для доїзду до роботи зазначені операції не вважатимуться порушенням вимог п. 133.4 ст. 133 Кодексу для перебування комунального некомерційного підприємства у Реєстрі за умови цільового використання таких бюджетних коштів.

При цьому такі операції не є оплатою праці працівників комунального некомерційного підприємства, але можуть розглядатися як такі, що пов’язані з діяльністю такого підприємства згідно з установчими документами, та не вважатимуться розподілом доходів комунального некомерційного підприємства на користь його працівників всупереч вимогам п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Щодо запитання 5

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

При цьому Кодекс не обмежує платників податків у виборі способів документального підтвердження тих чи інших операцій та переліку відповідних документів.

Що стосується документального супроводження виконання відповідної бюджетної програми комунальним некомерційним підприємством для фінансування заходів щодо компенсації транспортних витрат для доїзду до роботи медичних працівників такого підприємства, то такими документами можуть бути положення колективного договору, статут комунального некомерційного підприємства, бюджетна програма, положення комунального некомерційного підприємства про порядок компенсації транспортних витрат, а також первинні документи, складені згідно з правилами бухгалтерського обліку, тощо. 

Щодо запитання 6

У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, встановлених п. 133.4 ст. 133 Кодексу (з урахуванням положень п. 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу), така неприбуткова організація підлягає виключенню з Реєстру з визначенням податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств відповідно до підпунктів 133.4.3 та 133.4.4 п. 133.4 ст. 133 Кодексу. 

Отже, цільове використання бюджетних коштів комунальним некомерційним підприємством в межах виконання бюджетної програми для фінансування заходів щодо компенсації транспортних витрат для доїзду до роботи медичних працівників такого підприємства для реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених його установчими документами, є умовою дотримання вимог п. 133.4 ст. 133 Кодексу та не призведе до виключення підприємства з Реєстру.

Щодо запитання 7

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 Кодексу встановлено виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Підпунктом 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п.п. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX Кодексу.

Разом з тим відповідно до з п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий таким платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді, зокрема:

вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Кодексу (п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно з законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом ІV Кодексу (п.п. «г» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених у статті 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

При цьому згідно з п. 164.5 ст. 164 Кодексу під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Також вказаний дохід для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у   п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

При цьому податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену в п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу (п.п. 168.1.1  п. 168.1 ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (зі змінами) (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої ст.7 Закону № 2464).

Статтею 2 Закону № 108 визначена структура заробітної плати, яка складається із основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

При цьому Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (зі змінами) (далі – Інструкція № 5), визначено перелік видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Відповідно до п. 2.3 розділу 2 Інструкції № 5 інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать, зокрема:

виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі:

вартість проїзних квитків, які персонально розподіляються між працівниками, та відшкодування працівникам вартості проїзду транспортом загального користування;

інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров’я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством) (п.п. 2.3.4 п. 2.3 розділу 2 Інструкції № 5).

Враховуючи викладене, дохід платника податку – фізичної особи (працівника) у вигляді суми відшкодованих йому роботодавцем документально підтверджених витрат вартості проїзду громадським транспортом, вартості пального при використанні власного транспортного засобу для доїзду від місця проживання до місця роботи і у зворотному напрямку включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування п. 164.5 ст. 164 Кодексу, військовим збором на загальних підставах та є базою нарахування єдиного внеску. При цьому юридична особа як податковий агент зобов’язана виконати усі функції, визначені Кодексом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).