Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.09.2026 р. № 5221/ІПК/26-15-24-01-14-05

Головне управління ДПС у м. Києві за результатами розгляду звернення щодо практичного застосування норм законодавства та керуючись статтею 52 глави 3 розділу II Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року
№ 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У зверненні платник податків зазначив, що є фізичною особою - підприємцем – платником єдиного податку третьої групи. Зареєстрованими видами господарської діяльності платника податків, серед іншого, є КВЕД 82.99 «Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.», КВЕД 74.90 «Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.», КВЕД 70.22 «Консультування з питань комерційної діяльності й керування» та КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права».

У межах своєї комерційної господарської діяльності фізична особа - підприємець, за рахунок власних обігових коштів, має намір придбавати у власність майнові права (права грошової вимоги) двох категорій:

1. За звичайними комерційними (господарськими) та цивільно-правовими договорами (зокрема, але не виключно: договори поставки товарів, надання послуг, виконання підрядних робіт, оренди, перевезення, транспортного експедирування, купівлі-продажу інвестиційних активів (цінних паперів, корпоративних прав тощо) та інші види господарських угод), укладеними між різними суб’єктами господарювання та/або фізичними особами.

2. За кредитними договорами, укладеними між фінансовими установами (банками, ФК) та юридичними особами. Придбання таких прав вимоги планується здійснювати виключно щодо простроченої заборгованості (строк виконання грошового зобов’язання за якими спливе у повному обсязі на момент підписання договору цесії) на підставі звичайних договорів купівлі - продажу права вимоги з дисконтом від номінальної вартості боргу.

Після придбання таких прав вимоги у власність, платник податків від свого імені (як новий кредитор) планує здійснювати заходи їх стягнення з боржників виключно у грошовій формі на підприємницький банківський рахунок. При стягненні боргів (у тому числі фінансових кредитів) фізична особа – підприємець не буде здійснювати нарахування нових процентів чи штрафів як плати за користування коштами.

Платник податків, зазначив, що у зв’язку з кардинальним оновленням законодавства у фінансовій сфері (зокрема введенням в дію у 2026 році Закону України «Про факторинг» та нової редакції Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), чинне законодавство чітко розмежовує фінансові послуги та звичайні операції з відступлення прав вимоги. Також, плановане придбання прострочених боргів не є фінансовою послугою та не є факторингом з огляду на наступне імперативне законодавче регулювання:

1. Щодо комерційних боргів: Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 2 Закону України «Про факторинг» (введений в дію з 30.07.2026), дія цього Закону не поширюється на правочини щодо відступлення права грошової вимоги, якщо строк виконання грошової вимоги, що відступається, сплив на момент вчинення такого правочину.

2. Щодо кредитних боргів: Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 2 Закону України «Про факторинг», дія цього Закону не поширюється на відступлення боргу за договорами про надання фінансових послуг. Водночас, згідно з частинами 2 та 3 статті 9-1 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», такий кредитний борг може бути відступлений фізичній особі – підприємцю після закінчення строку виконання зобов’язання, за умови, що фізична особа - підприємець не буде збільшувати суму заборгованості шляхом нарахування процентів чи інших платежів.

3. Згідно з офіційним роз’ясненням Національного банку України (Лист від 10.07.2026 № 33-0007/64515), операції з відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами, що підпадають під зазначені виключення, здійснюються на підставі договору купівлі-продажу відповідно до вимог Цивільного Кодексу України і не є факторингом.

Згідно з частиною 3 статті 656 Цивільного Кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги.

Отже, на думку платника податків, придбання фізичною особою – підприємцем майнових прав (прострочених боргів) за власні кошти з метою подальшого стягнення є звичайною цивільно - правовою операцією купівлі -продажу майнового права як активу.

Така операція: здійснюється за рахунок власних, а не залучених коштів (що виключає ознаки посередництва); прямо виведена спеціальними законами зі сфери ліцензованого факторингу; не підпадає під вичерпний перелік фінансових послуг (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»).

На думку платника податків, за відсутності ознак фінансової послуги (факторингу), здійснення операцій з купівлі - продажу майнових прав за власні кошти не може вважатися «діяльністю у сфері фінансового посередництва» у розумінні п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Кодексу.

Згідно з п. 292.1 ст. 292 Кодексу, доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом звітного періоду в грошовій формі. Відповідно, при отриманні коштів від боржника в рахунок погашення купленого права вимоги, базою оподаткування є вся сума грошових надходжень на розрахунковий рахунок.

Враховуючи вищевикладене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи має право фізична особа - підприємець платник єдиного податку третьої групи, використовуючи власні кошти, укладати договори купівлі -продажу прав грошової вимоги за простроченими комерційними договорами, зокрема, але не виключно: поставки, підряду, надання послуг, оренди, перевезення, купівлі-продажу інвестиційних активів та за іншими видами господарських угод, керуючись тим, що такі операції прямо виключені з-під дії Закону України «Про факторинг» відповідно до пункту 4 частини 2 статті 2 цього Закону, без втрати статусу платника єдиного податку?

2. Чи має право фізична особа - підприємець платник єдиного податку третьої групи, використовуючи власні кошти, укладати договори купівлі -продажу прав грошової вимоги за простроченими кредитними договорами банків та фінансових установ, керуючись прямим дозволом статті 9-1 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (із дотриманням заборони на нарахування додаткових процентів), без втрати статусу платника єдиного податку?

3. Чи правильно платник податків розуміє, що оскільки плановані операції з купівлі у власність прострочених боргів за власні кошти за договором купівлі - продажу (цесії) не відносяться до факторингу чи інших фінансових послуг згідно зі спеціальним законодавством, така діяльність не вважається «діяльністю у сфері фінансового посередництва» у розумінні п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Кодексу?

4. Чи правильно платник податків розуміє, що при надходженні коштів від боржника в рахунок погашення майнового права вимоги, яке буде придбано у власність, базою оподаткування єдиним податком буде вважатися вся сума грошових коштів, яка фактично надійде на підприємницький банківський рахунок від такого боржника, за умови недопущення негрошових форм розрахунків (бартеру, відступного майна)?

5. Враховуючи, що плановані операції з купівлі-продажу прострочених боргів за власні кошти не відносяться до фінансових послуг, чи є прийнятним і достатнім для здійснення фізичною особою - підприємцем таких операцій в майбутньому використання зареєстрованих КВЕД 82.99 «Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.» та/або КВЕД 74.90 «Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.», КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права» (без реєстрації КВЕДів з розділу 64 «Надання фінансових послуг»)?

Звертаємо увагу, копії договорів, на підставі яких платником податків придбано у власність майнові права (права грошової вимоги) до звернення про надання індивідуальної податкової консультації не надано. Таким чином, відповідь Заявнику надається на загальних підставах.

Щодо першого – четвертого питань

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Правові основи укладення договорів купівлі-продажу регулюються нормами ЦКУ, зокрема статтями 655 і 656 ЦКУ. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути:

товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому;

майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав;

право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦКУ).

Правила заміни кредитора (відступлення права вимоги) визначено статтями 512– 519 ЦКУ.

Так, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦКУ).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦКУ).

Відповідно до статті 514 ЦКУ до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦКУ).

Відступлення права вимоги – операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації (п. п. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Частиною першою ст. 20 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року № 1798-ХІІ визначено, зокрема, що комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами – підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Кодекс (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Відповідно до п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Пунктом 291.5 ст. 291 Кодексу визначені види діяльності, за умови здійснення яких фізичні особи – підприємці не можуть бути платниками єдиного податку другої групи.

Відповідно до п. 291.6 ст. 291 Кодексу платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Відповідно до п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Разом з тим для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший п. 44.1 ст. 44 Кодексу).

Відповідно до п.п. 4 п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Кодексу платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом, зокрема у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у п. 291.6 ст. 291 Кодексу (крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів), – з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

Таким чином, укладення договору відступлення права вимоги з суб’єктами господарювання, за якими фізична особа – підприємець набуває майнові права грошової вимоги за простроченими боргами, кваліфікується як механізм розрахунку в негрошовій формі, а отже не дає права фізичній особі – підприємцю застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, так як здійснення такої діяльності прямо порушує вимоги п. 291.5 та п. 291.6 ст. 291 Кодексу.

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо податкових взаємовідносин можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Щодо п’ятого питання

Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі – КВЕД
ДК 009:2010) затверджена наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, зі змінами та доповненнями, (далі – Наказ № 457).

Абзацом другим п. 1 Наказу № 457 визначено, що основне призначення Класифікації видів економічної діяльності – визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців.

КВЕД – це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Код виду діяльності не створює прав чи обов’язків для підприємств та організацій, не спричиняє жодних правових наслідків.

Методологічні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності затверджені наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 396.

Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання (абзаци восьмий, десятий п. 1 КВЕД ДК 009:2010).

Отже, фізична особа – підприємець за власним бажанням обирає відповідно до КВЕД ДК 009:2010 вид господарської діяльності, який планує здійснювати.

Слід зазначити, що функції контролюючих органів встановлені ст. 19 прим. 1 Кодексу.

Таким чином, з питання визначення до якого КВЕД відноситься обрана Вами господарська діяльність, доцільно звернутися до Державної служби статистики України/її територіальних підрозділів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу II Кодексу).