Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 04.09.2026 р. № 5305/ІПК/99-00-07-05-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення про надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє таке.

Товариство просить надати роз’яснення з такого питання.

Чи є достатнім наведений у зверненні комплект документів для підтвердження придбання та отримання пального на АЗС за паливними картками, його подальшого використання у господарській діяльності, відображення в бухгалтерському обліку, списання та врахування вартості при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток без зберігання фіскальних чеків?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Кодексу платник податків зобов’язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому в податковому та митному законодавствах, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та  зборів,  забезпечувати збереження документів, пов’язаних із виконанням податкового обов’язку, протягом строків, установлених у Кодексі.

Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Кодексу відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несе платник податків, крім випадків, визначених у Кодексі.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, встановлено у статті 44 Кодексу.

Для цілей оподаткування відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено в законодавстві.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених у документах, що визначені в абзаці першому пункту 44.1 статті 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший пункту 44.2 статті 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено в Законі України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, а відповідно до статті 1 Закону № 996 первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію.

У частині другій статті 9 Закону № 996 передбачено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов’язкові реквізити, визначені цією нормою.

У частині другій статті 3 Закону № 996 визначено, що бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який веде підприємство. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, для цілей оподаткування показники, пов’язані з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, формуються на підставі документів, передбачених у пункті 44.1 статті 44 Кодексу, зокрема первинних документів, оформлених відповідно до вимог законодавства.

Поряд із цим правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) та програмних РРО (далі – ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено в Законі України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265). Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до статті 2 Закону № 265 розрахунковий документ – це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій із видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених у Законі № 265, зареєстрований у встановленому порядку РРО або ПРРО, чи заповнений вручну.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених у Законі № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Використання ПРРО при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється.

Водночас відповідно до пункту 2 статті 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання зобов’язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюються з використанням мережі «Інтернет», при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО, QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Виходячи з аналізу норм Закону № 265, паперова та електронна форми розрахункових документів є рівнозначними.

Форми і зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, які в обов’язковому порядку мають надаватися особам, які отримують або повертають товар, отримують послуги або відмовляються від них, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням інтернету, визначені у Положенні про форму та зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350 (зі змінами) (далі – Положення № 13).

Відповідно до пункту 1 розділу II Положення № 13 фіскальний чек – це розрахунковий документ / електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ), РРО або ПРРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).

Водночас відповідно до пункту 85.2 статті 85 Кодексу платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

До документів, які можуть належати або бути пов’язаними з операціями з придбання та отримання пального, зокрема, належать договір постачання, видаткові накладні, акти приймання-передачі, розрахункові та інші документи, що містять відомості, необхідні для ідентифікації відповідної господарської операції.

Отже, з урахуванням специфіки операцій із придбання та отримання пального на АЗС за паливними картками документальне підтвердження таких операцій здійснюється на підставі належним чином оформлених первинних документів, зокрема видаткових накладних та/або актів приймання-передачі, інших документів, пов’язаних із відповідною господарською операцією, а також відповідних розрахункових документів, створених згідно з вимогами законодавства.

При цьому фіскальний чек як розрахунковий документ підтверджує факт відпуску (отримання) пального на АЗС за паливною карткою, водночас сам по собі не є документом, що підтверджує факт його використання у господарській діяльності Товариства.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами (далі – Положення № 88).

Згідно з підпунктом 2.7 глави 2 Положення № 88 додаткові вимоги до порядку створення первинних документів про касові і банківські операції, рух цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна можуть передбачатися в інших нормативно-правових актах.

При цьому регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону № 996).

Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Отже, питання порядку оформлення первинних документів за операціями з придбання пального та їх відображення у бухгалтерському обліку належать до компетенції Міністерства фінансів України.

Водночас кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі той, про який йдеться у зазначеному зверненні, підлягає розгляду з урахуванням умов відповідних договорів, фактичних обставин здійснення господарських операцій та сукупності документів і матеріалів, які супроводжували такі операції та які дають змогу встановити їх зміст і фактичну сутність.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу.