Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.09.2026 р. № 5380/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

  Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення фізичної особи – підприємця ( ), щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомила, що зареєстрована фізичною особою – підприємцем та здійснює підприємницьку діяльність, зокрема, за КВЕД 85.59 «Інші види освіти, н.в.і.у.».

У липні 2026 року на поточний рахунок фізичної особи – підприємця надійшли кошти від замовника за надані послуги.

У банківському документі платником зазначено призначення платежу: «Оплата за експертні послуги за липень 2026 року згідно акту від ( )».

Водночас у відповідному акті приймання – передачі наданих послуг від ( ) року замовником зазначено інше формулюванню фактично наданої послуги, а саме: «Послуги з організації та проведення навчальних занять із надолуження освітніх втрат з базових шкільних предметів для дітей та підлітків (школярів), які постраждали внаслідок військових дій та мають прогалини у навчанні».

Таким чином, виникла розбіжність між формулюванням призначення платежу, зазначеним платником у банківському документі, та найменуванням послуг, зазначеним у первинному документі (акті).

При цьому фактично отримані кошти стосуються підприємницької діяльності, яку платник здійснює відповідно до зареєстрованого виду економічної діяльності КВЕД 85.59, та пов’язані з наданням освітніх послуг.

Отже платник просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи є порушенням податкового законодавства України те, що у призначенні платежу банківського документа зазначено: «Оплата за експертні послуги за липень 2026 року згідно акту ( )», тоді як у відповідному акті приймання-передачі наданих послуг зазначено: «Послуги з організації та проведення навчальних занять із надолуження освітніх втрат з базових шкільних предметів для дітей та підлітків (школярів), які постраждали внаслідок військових дій та мають прогалини у навчанні»?

2. Чи може така розбіжність у формулюванні призначення платежу та назви послуги в первинному документі впливати на правильність визначення платником доходу фізичної особи – підприємця та його оподаткування?

3. Чи відповідає зазначена в акті послуга - організація та проведення навчальних занять із надолуження освітніх втрат з базових шкільних предметів для дітей та підлітків – виду підприємницької діяльності за КВЕД 85.59 «Інші види освіти, н.в.і.у.»?

4. Чи є обов’язковою умовою для визначення доходу фізичної особи – підприємця відповідність формулювання призначення платежу в банківському документі дослівному найменуванню послуги, зазначеному в акті приймання-передачі наданих послуг?

5. Чи необхідно у зв’язку із зазначеною розбіжністю вносити зміни до вже складеного акту від ( ) та/або здійснювати інші дії щодо первинних документів чи банківського платежу?

6. Якщо зазначена розбіжність не відповідає вимогам податкового законодавства, прошу надати чіткий порядок дій, який необхідно здійснити фізичній особі – підприємцю для належного документального оформлення господарської операції та недопущення порушень податкового законодавства.

Згідно з інформаційними базами ДПС Ви зареєстровані фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи з ( ) року.

Щодо першого - шостого питань

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Пунктом 19¹.1 статті 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені главою 1 розділу XIV та підрозділом 8 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV Кодексу, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (пункт 291.3 статті 291 Кодексу).

Відповідно до підпункту 3 пункту 291.4 статті 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться третьої групи належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Водночас, нормами пункту 291.5 статті 291 Кодексу визначено обмеження щодо здійснення видів діяльності для суб’єктів господарювання, зокрема, фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої – третьої груп.

Відповідно до пункту 292.1 статті 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (пункт 292.6 статті 292 Кодексу).

Реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (пункт 299.1 статті 299 Кодексу).

Пунктом 299.7 статті 299 Кодексу встановлено, що до реєстру платників єдиного податку вносяться відомості про платника єдиного податку, зокрема види господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 5 пункту 298.3 статті 298 Кодексу у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування зазначаються обрані суб’єктом господарювання види господарської діяльності згідно з Класифікатором видів економічної діяльності (далі – КВЕД ДК 009:2010), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України від 11.10.2010 № 457.

Абзацом другим пункту 1 КВЕД ДК 009:2010 визначено, що основне призначення Класифікації видів економічної діяльності – визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців.

КВЕД – це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Код виду діяльності не створює прав чи обов’язків для підприємств та організацій, не спричиняє жодних правових наслідків.

Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання (абзаци восьмий, десятий пункту 1 КВЕД ДК 009:2010).

При цьому наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 396 затверджено Методичні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності.

Отже, фізична особа – підприємець за власним бажанням обирає відповідно до КВЕД ДК 009:2010 вид господарської діяльності, який планує здійснювати.

Слід зауважити, що для отримання детальної інформації щодо встановлення до якого виду відноситься обрана Вами господарська діяльність, зокрема, чи відноситься діяльність із організації та проведення навчальних занять із надолуження освітніх втрат з базових шкільних предметів для дітей та підлітків до КВЕД 85.59 «Інші види освіти, н.в.і.у.», доцільно звернутись до Державної служби статистики України.

Відповідно до пункту 292.13 статті 292 Кодексу дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 Кодексу.

Ведення обліку і складання звітності платниками єдиного податку регулюється статтею 296 Кодексу, згідно з пунктом 296.1 якої фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Одночасно слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020 № 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі (в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо), в електронному вигляді (в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо) чи через електронний кабінет) не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку першої – третьої груп вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця (далі – податкова декларація) на підставі первинних документів у відповідності до норм пункту 44.1 статті 44 Кодексу, які мають право вивчати та перевіряти контролюючі органи під час проведення перевірок згідно з підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Кодексу.

Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший пункту 44.1 статті 44 Кодексу).

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу (абзац другий пункту 44.1 статті 44 Кодексу).

Дані обліку використовуються платником податку для заповнення податкової декларації, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 року № 578 (зі змінами).

Слід зазначити, що статтею 1 розділу I Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні визначено Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591).

Безготівкові розрахунки – це перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів (пункт 3 статті 1 Закону № 1591).

Порядок заповнення обов’язкових реквізитів платіжної інструкції, на підставі якої ініціюється платіжна операція з рахунку користувача, та вимоги щодо їх заповнення визначено Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163 (далі – Інструкція № 163).

Згідно з пунктом 9 розділу I Інструкції № 163 ініціатор (платник) має право оформити платіжну інструкцію в електронній або паперовій формі. Форма, порядок надання платіжної інструкції, засоби дистанційної комунікації для ініціювання платіжних операцій визначаються умовами договору між користувачем і надавачем платіжної послуги.

Відповідно до пункту 10 розділу I Інструкції № 163 ініціатор заповнює реквізити платіжної інструкції державною мовою з урахуванням вимог, зазначених в указівках щодо заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі, та вимог розділів II - IV, VI, VII Інструкції № 163.

Згідно з пунктом 37 розділу II Інструкції № 163 платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов’язкові реквізити: дату складання і номер, унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку, найменування надавача платіжних послуг платника, суму цифрами та словами, призначення платежу, підпис(и) платника, унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку, найменування надавача платіжних послуг отримувача.

Платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України (пункт 41 розділу II Інструкції № 163).

Відповідно до листа Національного банку України від 09.06.2011 року № 25-111/1438-7141 «Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами переказу без участі банку».

Разом з тим, економічний зміст тієї чи іншої господарської операції визначається платниками податків самостійно та на власний розсуд, а не контролюючим органом. Визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюються правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами.

Одночасно зауважуємо, що призначення платежу є важливою підставою для визначення походження отриманого доходу та відповідності заявленим видам діяльності, дотримання умов перебування на тій чи іншій групі платника єдиного податку. Проте для визначення класифікації отриманого доходу необхідне комплексне вивчення усіх первинних документів, якими підтверджено здійснення господарської операції.

Враховуючи викладене, у разі якщо умовами договору передбачено надання фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи на користь замовника послуг, зазначених у акті приймання-передачі наданих послуг, то сума, яка надійшла на поточний рахунок фізичної особи – підприємця за такі послуги, включається до доходу платника єдиного податку третьої групи з відповідним оподаткуванням.

При цьому після списання коштів з рахунку замовника, уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами переказу (замовником та виконавцем послуги).

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо визначення доходу платника єдиного податку можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались, зокрема договору взаємовідносин між замовником та виконавцем послуг.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.