Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.09.2026 р. № 5363/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення ПрАТ «» (далі – ПрАТ) щодо віднесення послуг з оцінки відповідності вимогам технічних регламентів до нематеріальних активів та включення їх до витрат з виробництва та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1194 «Про затвердження Технічного регламенту безпеки рухомого складу залізничного транспорту», постанови Кабінету Міністрів України від 26.01.2022 № 53 «Про внесення змін до Технічного регламенту безпеки інфраструктури залізничного транспорту  і Технічного регламенту безпеки рухомого складу залізничного транспорту» (що набрали чинності 03.05.2026), у першому півріччі 2026 року ПрАТ уклало договори з ТОВ «» та з ТОВ «» щодо отримання послуг з оцінки відповідності вимогам технічних регламентів.

Прогнозований термін дії вищезазначених оцінок – протягом 10 років з дати видачі.

Здавання наданих послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здачі-приймання наданих послуг.

  ПрАТ просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

       1.Чи є вищезазначені послуги з оцінки відповідності вимогам технічних регламентів для підприємства нематеріальним активом та чи підлягають вони амортизації протягом терміну їх дії?

        2. Чи підлягають вищезазначені послуги з оцінки відповідності вимогам технічних регламентів віднесенню на витрати з виробництва в повному обсязі (в загальній сумі послуги без ПДВ) у періоді складення та підписання акту здачі-приймання наданих послуг?

       

Щодо питань 1 , 2

Слід зазначити, що Кодекс не містить визначення поняття «нематеріальні активи», але відповідно до п.п. 14.1.84 п. 14.1 ст. 14 Кодексу інші терміни для цілей розділу III використовуються у значеннях, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку і міжнародними стандартами фінансової звітності, введеними в дію відповідно до законодавства.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п’ята ст. 9 Закону № 996-XIV).

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону №  996-XIV).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Відповідно до п. 4 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року № 242 (зі змінами), нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.

Отже, питання порядку формування витрат у бухгалтерського обліку у вигляді послуг з оцінки відповідності вимогам технічних регламентів на залізничному транспорті та підтвердження первинними документами відноситься до компетенції Міністерства фінансів України.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.  

При цьому, повідомляємо, що різниці, які виникають при нарахуванні амортизації нематеріальних активів, встановлені ст. 138 Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема, на суму нарахованої амортизації основних засобів та/або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується, зокрема, на суму розрахованої амортизації основних засобів та/або нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

У податковому обліку групи нематеріальних активів та строки їх амортизації визначені у п.п. 138.3.4 п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).