X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.09.2026 р. № 5614/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

   Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула (…) щодо застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні фізична особа – підприємець планує здійснювати діяльність із надання послуг тимчасового розміщення (проживання) та короткострокового проживання. У її власності перебуває об'єкт нерухомості - житловий будинок ( і все що в нього і на території).

Зазначений будинок здається в оренду подобово для відпочинку сімей (людей, пар, і тд).

У зв’язку з чим платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію, в якій роз’яснити:

1. Чи підлягає діяльність із подобового надання в оренду житлового будинку (котеджу) для відпочинку сімей обов'язковому оподаткуванню туристичним збором згідно зі ст. 268 Кодексу?

2. Чи покладаються на неї обов'язки податкового агента з туристичного збору у разі надання зазначених послуг подобово, і який порядок нарахування збору за добу проживання з однієї особи?

3. За якими ставками та до якого бюджету має перераховуватися туристичний збір у разі підтвердження статусу податкового агента для зазначеного населеного пункту?

 

4. Чи включаються суми утриманого з гостей та перерахованого до бюджету туристичного збору до складу загального оподатковуваного доходу фізичної особи (або доходу фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування)?

Порядок справляння туристичного збору визначено ст. 268 Кодексу, згідно з п. 268.1 якої туристичний збір – це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

Відповідно до п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Кодексу згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, справляння збору може здійснюватися з тимчасового розміщення у таких місцях проживання (ночівлі):

а) готелі, кемпінги, мотелі, гуртожитки для приїжджих, хостели, будинки відпочинку, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, пансіонати та інші заклади готельного типу, санаторно-курортні заклади;

б) житловий будинок, прибудова до житлового будинку, квартира, котедж, кімната, садовий будинок, дачний будинок, будь-які інші об'єкти, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі).

Щодо першого та другого питань

Відповідно до п.п. 268.2.1 п. 268.2 ст. 268 Кодексу платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (далі – Рада), про встановлення туристичного збору, та тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Кодексу.

Платниками туристичного збору не можуть бути особи, які постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір (п. «а» п.п. 268.2.2 п. 268.2 ст. 268 Кодексу).

Водночас згідно з п. 4 Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року № 297, до послуг з тимчасового розміщення (проживання) не належить розміщення осіб, з якими укладається договір про наймання житла на строк, що перевищує один місяць (для курортів строк визначається місцевими органами виконавчої влади).

Отже, проживання осіб, якими з податковим агентом укладено договір найму/оренди житла на строк, що перевищує один місяць, не відноситься до послуг з тимчасового проживання, тому не є підставою для справляння туристичного збору в розумінні п.п. 268.2.1 п. 268.2 ст. 268 Кодексу.

Разом з тим, якщо житловий будинок орендується фізичними особами менше ніж на місяць (погодинно, доба), то такі фізичні особи є платниками туристичного збору на загальних підставах.

Щодо другого запитання

Відповідно до п.п. 268.5.2 п. 268.5 ст. 268 Кодексу згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (далі – Рада), справляння збору може здійснюватися такими податковими агентами:

а) юридичними особами, філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами юридичних осіб згідно з п.п. 268.7.2 п. 268.7 ст. 268 Кодексу, фізичними особами - підприємцями, які надають послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Кодексу;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб з метою їх тимчасового розміщення у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. «б» п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Кодексу, що належать

фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами, які уповноважуються сільською, селищною, міською радою або радою об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Перелік податкових агентів та інформація про них розміщуються та оприлюднюються на офіційному веб-сайті сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (далі – Перелік).

Таким чином, фізична особа – підприємець, яка здійснює господарську діяльність із надання послуг тимчасового розміщення (проживання), то такий суб’єкт господарювання у розумінні ст. 268 Кодексу є податковим агентом.

Згідно з п.п. 268.4.1 п. 268.4 ст. 268 Кодексу базою справляння збору є загальна кількість діб тимчасового розміщення у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Кодексу.

Доба - період між двома послідовними розрахунковими годинами, що дорівнює 24 годинам.

Розрахункова година - година, встановлена у місці проживання (ночівлі), при настанні якої споживач повинен звільнити номер (місце) у день виїзду і після якої здійснюється заселення до місця проживання (ночівлі).

Кодексом не передбачений інший, ніж доба, період проживання для визначення бази оподаткування Збором та не встановлено залежність тривалості доби від фактичного терміну проживання у місці розміщення (ночівлі).

Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджені наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 2 квітня 2004 року за № 413/9012 (далі – Правила № 19), регламентують основні вимоги щодо користування готелями та аналогічними засобами розміщення усіх форм власності, що здійснюють діяльність на території України у сфері надання послуг розміщення споживачам, і регулюють відносини між споживачами (фізичними особами, які проживають у готелях або мають намір скористатися готельними послугами), та готелями, виконавцями цих послуг.

Так, п. 1.3 глави 1 Правил № 19 визначено, що розрахункова година – година, яка встановлена в готелі та при настанні якої споживач повинен звільнити номер у день виїзду й після якої здійснюється заселення в готель.

Згідно з п. 3.8. глави 3 Правил № 19 плата за надання готельних послуг стягується відповідно до єдиної розрахункової години – 12 год. 00 хв. поточної доби за місцевим часом. Готель з урахуванням місцевих особливостей вправі змінити єдину розрахункову годину. Як правило, розрахункова година зазначається у внутрішніх правилах готелю.

Пунктом 3.7 глави 3 Правил № 19 встановлено, що договір про надання готельних послуг може бути укладений на визначений або невизначений термін. При укладанні договору на невизначений термін погодженим вважається найбільш короткий термін, зазвичай одна доба; дія договору в такому разі завершується о 12 год. 00 хв. дня, наступного за днем прибуття споживача.

У разі раннього заїзду до місця проживання (до 12 год. 00 хв. дня прибуття) та пізнього виїзду (після 12 год. 00 хв. дня виїзду) для цілей оподаткування Збором до кількості днів проживання додається дві доби (по одній добі за перевищення розрахункової години при заїзді та виїзді з місця проживання).

Враховуючи викладене, відлік доби проживання розпочинається з 12 год. 00 хв. дня прибуття (заїзду) та триває 24 години до розрахункової години, встановленої готелем.

Таким чином, оскільки Кодекс не передбачає іншого періоду проживання, ніж доба, у разі погодинного розміщення туристичний збір розраховується для кожного проживаючого (платника туристичного збору) з базою оподаткування – одна доба.

 

Щодо третього питання

Відповідно до п.п. 268.3.1 п. 268.3 ст. 268 Кодексу ставка туристичного збору встановлюється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради за кожну добу тимчасового розміщення особи у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Кодексу, у розмірі до 0,5 відсотка – для внутрішнього туризму та до 5 відсотків - для в’їзного туризму від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, для однієї особи за одну добу тимчасового розміщення.

Податкові агенти сплачують туристичний збір за своїм місцезнаходженням щоквартально, у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк та відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, або авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому -
до 28 (29) включно) на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (п.п. 268.7.1 п. 268.7 ст. 268 Кодексу).

Таким чином, фізична особа – підприємець як податковий агент туристичного збору сплачує туристичний збір за своїм місцезнаходженням за ставками, встановленими рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради за кожну добу тимчасового розміщення особи у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Кодексу, у розмірі до 0,5 відсотка – для внутрішнього туризму та до 5 відсотків - для в’їзного туризму від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, для однієї особи за одну добу тимчасового розміщення.

Щодо четвертого питання

Відповідно до п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Не є доходом фізичної особи – підприємця суми податків і зборів, утримані (нараховані) платником єдиного податку під час здійснення ним функцій податкового агента, а також суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані платником єдиного податку відповідно до закону (п. 292.10 ст. 292 Кодексу).

Відповідно до п.п. 268.6.1 п. 268.6 ст. 268 ПКУ платники туристичного збору сплачують суму збору авансовим внеском перед тимчасовим розміщенням у місцях проживання (ночівлі) податковим агентам, які справляють збір за ставками, у місцях справляння збору та з дотриманням інших вимог, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

За один і той самий період перебування платника збору на території однієї адміністративно-територіальної одиниці, на якій встановлено туристичний збір, повторне справляння збору, вже сплаченого таким платником збору, не допускається.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.