Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.09.2026 р. № 5633/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

   Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства, та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що є громадянином України та має реєстраційний номер облікової картки платника податків в Україні. З 2023 року платник постійно проживає на території Великої Британії та фактично не проживає в Україні. Дружина та неповнолітні діти також постійно проживають у Великій Британії. Платник здійснює свою основну трудову діяльність у Великій Британії, отримує заробітну плату та сплачує податки.

Водночас, платник залишається громадянином України, має банківські рахунки в українських банках та нерухоме майно в Україні. Раніше був зареєстрований фізичною особою – підприємцем в Україні. Державну реєстрацію фізичної особи – підприємця припинено .2024. Після .2024 підприємницьку діяльність як фізична особа – підприємець в Україні не здійснює.

Платник також зазначає, що його мама постійно проживає в Україні та є податковим резидентом України. У 2026 році вона розглядає можливість подарувати йому належні їй грошові кошти. Крім того, платник є власником частки квартири, розташованої в Україні, яку отримав у спадщину приблизно у 2010–2011 році та якою володіє до теперішнього часу. У 2026 році платник розглядає можливість продажу зазначеної частки квартири. Такий продаж буде першим продажем належного платнику нерухомого майна протягом календарного 2026 року. Відповідно до законодавства Великої Британії платник вважає себе її податковим резидентом.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Який статус (резидента чи нерезидента) України, відповідно до п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу повинен застосовуватися для визначення порядку оподаткування у 2026 році грошового подарунка, отриманого платником від своєї матері — податкового резидента України?

Якщо відповідно до внутрішнього законодавства України та Великої Британії одночасно існують підстави вважати платника резидентом обох держав, прошу роз'яснити, як при оподаткуванні зазначеного конкретного подарунка застосовується ст. 4 Конвенції між Україною та Великою Британією про уникнення подвійного оподаткування, та який статус (резидента чи нерезидента) повинен використовуватися для застосування ст. 174 Кодексу.

Прошу також зазначити, яка ставка податку на доходи фізичних осіб та військового збору застосовуватиметься до такого подарунка від матері за наведених обставин.

2. Який статус (резидента чи нерезидента) України відповідно до п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу повинен застосовуватися для визначення порядку оподаткування у 2026 році продажу належної платнику частки квартири, розташованої в Україні та отриманої у спадщину, за наведених у зверненні фактичних обставин?

Якщо відповідно до внутрішнього законодавства України та Великої Британії одночасно існують підстави вважати платника резидентом обох держав, роз'яснити, як при оподаткуванні зазначеного продажу застосовується ст. 4 Конвенції між Україною та Великою Британією про уникнення подвійного оподаткування та який статус повинен використовуватися для застосування ст. 172 Кодексу.

Платник просить також підтвердити або спростувати, чи застосовується передбачений п. 172.1 ст. 172 Кодексу порядок оподаткування за нульовою ставкою податку з доходів фізичних осіб до першого протягом календарного 2026 року продажу такої успадкованої частки квартири, якщо за результатами застосування п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу та/або Конвенції я маю статус нерезидента України, та зазначити ставку військового збору.

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи положення абзаців першого – третього п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Таким чином, якщо громадянином дотримані критерії, визначені  абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то така особа може бути визнана резидентом України.

Разом з тим, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Зважаючи на інформацію, наведену Вами у зверненні, на території України Ви маєте у власності об’єкти житлової нерухомості на території України, тобто є місце проживання, у тому числі постійне місце проживання на території України, є громадянином України.

Таким чином, якщо фізичною особою – громадянином України дотримані критерії, зазначені у абзацах перший – четвертий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то така особа може бути визнаним резидентом України.

Слід зазначити, що всі критерії визначення податкового резидентства аналізуються у сукупності, а кожен окремий випадок розглядається на підставі наданих документів та підтверджень з урахуванням усіх обставин та підстав.

Крім того слід зазначити, що до повноважень контролюючого органу не відноситься функція визначення резидентського статусу фізичної особи, тобто фізична особа самостійно визначає його на підставі підпункту «в»
п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна (https://zakon.rada.gov.ua/laws /show/826_648#o169) із змінами, внесеними до неї відповідним Протоколом (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-17#Text), який ратифікований Законом України № 244-IX від 30.10.2019 і набрав чинності 05.12.2019 (далі – Конвенція) застосовуються до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції).

Згідно з п. 3 ст. 2 Конвенції її положення поширюються на існуючі в Договірних Державах (Україні та Сполученому Королівстві) податки, одним із яких, зокрема, в Україні є «податок на доходи фізичних осіб», у Сполученому Королівстві – «прибутковий податок».

«Ця Конвенція застосовується також до всіх подібних або по суті  аналогічних податків, які стягуються однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість податків цієї Договірної Держави, згаданих в пункті 3 цієї статті» (п. 4 ст.2 Конвенції).

Для цілей Конвенції термін «громадянин» (національна особа) означає, зокрема, у відношенні Сполученого Королівства «будь-якого британського громадянина або будь-якого британського субʼєкта, що не має громадянства будь-якої країни або території Співдружності, при умові, що він має право на проживання у Сполученому Королівстві», у відношенні України – «фізичну особу, яка має громадянство України» (п.п. «с» п. 1 ст. 3 Конвенції); термін «особа» включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше обʼєднання осіб (п.п. «е» п. 1 ст. 3 Конвенції).

Статтею 4 (Резиденція) Конвенції визначено критерії для визначення резиденції осіб, на яких поширюються її положення, відповідно до п. 1 якої «для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу і будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Однак цей термін не включає особу, яка підлягає оподаткуванню у цій Державі, лише стосовно доходів або приросту вартості майна з джерел у цій Державі».

«У випадку, коли, відповідно до положення пункту 1, фізична особа є резидентом обох Договірних Державах, її статус визначається таким чином:

a) вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має місце постійного проживання; якщо вона має місце постійного проживання в обох Державах, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має тісніші особисті й економічні звʼязки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має місця постійного проживання в жодній з Держав, вона вважається резидентом тільки тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або не є національною особою жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою» (п. 3 ст. 4 Конвенції).

При цьому слід враховувати, що під терміном «національна особа», який використовується у пп. «с» та «d» п. 3 ст. 4 Конвенції, розуміється термін «громадянин», визначений у п.п. «с» п. 1 ст. 3 Конвенції. 

Слід зазначити, що основною метою Конвенції є уникнення випадків так званого юридичного подвійного оподаткування – коли один і той же дохід оподатковується в руках однієї й тієї ж особи більше, ніж однією Договірною Державою (Україною чи Сполученим Королівством), і, відповідно, кожна із статей Конвенції містить положення, що встановлюють правила оподаткування доходів певного виду, які відповідають основній меті цього міжнародного договору.

Для цілей оподаткування визначення резидентського статусу конкретної особи є ключовим питанням, як для країни, в якій така особа визнається резидентом і несе повну податкову відповідальність (країна резиденції має право оподатковувати доходи такої особи, отримані з будь-яких джерел, включаючи закордонні), так і в цілях застосування відповідних положень (статей) Конвенції для досягнення її основної мети.

Водночас, критерії резиденції, зазначені у ст. 4 Конвенції,  використовуються виключно з метою застосування цього міжнародного договору, а не для визначення резидентського статусу певної особи як такої. Оскільки відповідно до ст. 1 Конвенції особи, на яких поширюється дія Конвенції, мають бути резидентами однієї з двох країн, що є сторонами Конвенції – України чи Сполученого Королівства, критерії резиденції, зазначені у ст. 4 Конвенції, використовуються виключно для встановлення кола осіб, які підпадають під дію цього двостороннього міжнародного договору, і, як зазначено у п. 1 ст. 4 Конвенції, дійсний податковий (резидентський) статус конкретної особи визначається кожною з двох Договірних Держав – учасниць Конвенції згідно з національним (внутрішнім) законодавством цих держав: в Україні – відповідно до Кодексу, у Сполученому Королівстві – згідно з британським податковим законодавством.

Також, звертаємо увагу, що згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23.05.1969 з метою трактування положень чинних міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування застосовуються офіційні Коментарі (далі – Коментарі) до Модельної  податкової  конвенції Організації економічного співробітництва і розвитку (далі – Модельна конвенція ОЕСР, https://www.oecd-ilibrary.org/taxation/model-tax-convention-on-income-and-on-capital-condensed-version-2017_mtc_cond-2017-en,), покладеної в основу більшості цих міжнародних договорів, у тому числі Конвенції.

Відповідно до п. 12 та п. 13 Коментарів до п. 2 ст. 4 (Резидент) Модельної конвенції ОЕСР «при застосуванні Конвенції (тобто там, де існує протиріччя між законодавствами двох держав) вважається, що місцем постійного проживання є те місце, де особа має у власності або володінні житло; це житло має бути постійним, тобто особа повинна влаштовувати та утримувати його для свого постійного користування, на відміну від перебування у певному місці за таких умов, коли це є очевидним, що таке перебування є короткотривалим. Стосовно поняття житла, слід зазначити, що може бути взята до уваги будь-яка форма житла (будинок чи квартира, що належать особі або орендується, орендована мебльована кімната). Але постійність житла має важливе значення; це означає, що особа організувала ситуацію таким чином, щоб житло було доступне їй постійно і безперервно, а не зрідка з метою перебування, яке в силу причин для цього є короткочасним (подорожі для відпочинку, ділові поїздки, освітні подорожі, відвідування курсів у школі тощо). Наприклад, будинок, що належить фізичній особі, не може вважатись доступним для цієї особи протягом періоду, коли будинок здавався в оренду та фактично передавався не пов’язаній стороні, так, що особа більше не мала будинку у володінні та не мала можливості залишитися там».

Щодо критерію резиденції «центр життєвих інтересів» зазначеного у ст. 4 Конвенції, то відповідно до п. 15 Коментарів до п. 2 ст. 4 Модельної конвенції ОЕСР при встановленні Договірної Держави, в якій особа, що має постійне житло в обох Договірних Державах, має найбільш тісні особисті й економічні звʼязки (центр життєвих інтересів), слід враховувати усі обставини в цілому («мають враховуватись сімейні та соціальні відносини особи, її професійна, політична, культурна чи інша діяльність, її місце ведення підприємницької діяльності, місце, з якого така особа управляє своїм майном тощо»), але особливу увагу слід звертати на особисті дії цієї особи. Зокрема, «якщо особа, яка має постійне житло в одній Державі, створює друге житло в іншій Державі, зберігаючи при цьому перше, той факт, що вона зберігає перше житло в середовищі, де вона завжди проживала, працювала і де вона має свою сім’ю і майно, може разом з іншими елементами свідчити про те, що ця особа зберегла центр своїх життєвих інтересів у першій Державі».

При цьому у Коментарях вказується, що поняття «місце звичайного проживання» не означає просто присутність особи в одній з двох Договірних Держав більшу кількість днів протягом певного періоду, натомість це поняття стосується «частоти, тривалості та регулярності перебування у певній Державі, що є частиною усталеного розпорядку життя особи і тому є більш, ніж тимчасовими» (п. 19 Коментарів до п. 2 ст. 4 Модельної конвенції ОЕСР).

Таким чином, слід зазначити, що у загальному порядку положення Конвенції відповідно до основної мети цього двостороннього міжнародного договору – уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків, на які поширюються Конвенція, встановлюють правила оподаткування доходів (прибутків) осіб, які підпадають під її дію, залежно від виду доходу, які отримуються такими особами, та податкового статусу (резиденції) цих осіб.

З огляду на те, що згідно з загальновизнаними правилами податковий статус (резиденція) конкретної особи визначається національним (внутрішнім) законодавством кожної з Договірних Держав – учасниць Конвенції, критерії резиденції, визначені ст. 4 Конвенцією, використовуються виключно в цілях застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору, а не для визначення податкового статусу (резиденції) відповідної особи, як такої.

Крім того, ст. 108¹ Кодексу визначено порядок проведення процедури взаємного узгодження.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб встановлено розділом IV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 Кодексу якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема:

фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Кодексу);

фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 Кодексу).

При цьому об’єктом оподаткування:

резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу);

нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні (п.п. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу).

Особливості оподаткування доходів, отриманих нерезидентами встановлено п. 170.10 ст. 170 Кодексу.

Так, відповідно до п.п. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 Кодексу доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

Крім того, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, зазначений дохід є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить 5 відс. від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10
розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Відповідно до п.п. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п.п. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу.

Щодо першого питання

Згідно з п.п. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом IV Кодексу.

Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав, визначено ст. 174 Кодексу, якою встановлено декілька ставок для оподаткування доходів платника податку, залежно від ступеня споріднення спадкоємця зі спадкодавцем та їх резидентського статусу.

Об’єкти дарування, зазначені в п. 174.1 ст. 174 Кодексу, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими розділом IV ПКУ для оподаткування спадщини (п. 174.6 ст. 174 Кодексу).

Так, за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб оподатковуються, зокрема, об’єкти спадщини, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення (п.п «а» п.п. 174.2.1
п. 174.2 cт.174 Кодексу).

Членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені (п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Вартість будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується, зокрема спадкоємцем – нерезидентом від спадкодавця – резидента оподатковується за ставкою 18 відсотків, визначеною у п. 167.1 ст. 167 Кодексу (п.п. 174.2.3 п. 174.2 ст. 174 Кодексу).

Пунктом 174.3 ст. 174 Кодексу визначено, що особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Отже з урахуванням зазначеного, дохід у вигляді грошових коштів, отриманий в подарунок фізичною особою – резидентом від матері – резидента члена сім’ї першого ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за нульовою ставкою податку. При цьому, зазначений дохід не є об'єктом оподаткування військовим збором.

Разом з тим, дохід у вигляді грошових коштів, отриманий в подарунок фізичною особою – нерезидентом від матері – резидента оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військовим збором за ставкою 5 відсотків.

Щодо другого питання

Згідно з п.п. 164.2.4 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді частини доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями ст. 172 – 173 Кодексу.

Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна, неподільного об'єкта незавершеного будівництва / майбутнього об'єкта нерухомості, подільного об'єкта незавершеного будівництва та відступлення прав за договором купівлі-продажу неподільного об'єкта незавершеного будівництва / майбутнього об'єкта нерухомості, щодо якого сплачено частково ціну та зареєстровано обтяження речових прав на користь покупця визначено ст. 172 Кодексу.

Відповідно до п. 172.1 ст.172 Кодексу не оподатковується один раз протягом звітного податкового року, за умови перебування такого майна у власності платника податку більше трьох років, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну):

житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці);

земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначені ст. 121 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III із змінами та доповненнями залежно від її призначення;

земельної ділянки сільськогосподарського призначення, безпосередньо отриманої платником податку у власність у процесі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій або приватизації земельних ділянок, що перебували у користуванні такого платника, або виділеної в натурі (на місцевості) власнику земельної частки (паю), а також таких земельних ділянок, отриманих платником податку у спадщину.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку більше трьох років не поширюється на майно, отримане платником податку у спадщину.

Враховуючи викладене, у разі, якщо фізична особа, незалежно від статусу (резидент чи нерезидент), планує здійснити продаж нерухомого майна (квартири чи її частки) один раз протягом звітного податкового року, то дохід, отриманий від продажу такого майна, не оподатковуватиметься податком на доходи фізичних осіб та військовим збором за умови, що таке майно перебуває у власності більше трьох років або менше трьох років, але отримано у спадщину.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний ха